Залишив комфортне життя в Італії заради допомоги Україні: історія волонтера Андреа Капелетті

Андреа Капелетті залишив комфортне життя в Італії, щоб допомагати українцям у їхній боротьбі за свободу. З перших днів повномасштабної війни він — серед волонтерів. Андреа не тільки возить допомогу в Україну, а й розповідає європейцям правду про російську агресію.

Його історія про мужність, віру і неймовірну любов до України — у проєкті "Небайдужі" на телеканалі "Дім".

"Хочу бути там, де зараз війна"

Андреа Капелетті — дизайнер з італійського міста Канту, займається технічними кресленнями. Він змінив місце роботи, щоб мати можливість більше часу перебувати в Україні.

Хлопець завжди цікавився військовою історією, Першою та Другою світовими війнами. Тому рішення Путіна розпочати повномасштабне вторгнення в Україну його шокувало.

"Коли я побачив перші кадри з Маріуполя, з Мелітополя, ці російські колони, то два тижні не міг нормально спати. Кожної ночі я гортав новини та зрозумів, що повинен діяти, тому що те, що я раніше читав у книгах, тепер стало реальністю в моєму домі — в Європі", — зазначив Андреа.

Його особиста волонтерська історія почалася у квітні 2023 року. На той час батько Андреа вже займався волонтерством — возив гуманітарні вантажі в Україну. Одного разу він запросив сина поїхати з ним до Коростеня, де на базі баптистської церкви "Благодать" з 2014 року діє волонтерський центр. Саме сюди італійці привозили все, що вдалося зібрати.

Того разу волонтерів повезли до Бородянки, Ірпеня, Бучі, й Андреа побачив різницю.

"У Коростені війни не було. Вона була поруч, але не тут. А чим ближче до Києва — тим більше руйнувань. Перші розбиті будинки, уламки стін, дірки від снарядів. Саме в Бородянці в мені щось перемкнулося. Я зрозумів: я не хочу бути там, де була війна, я хочу бути там, де війна є зараз. Хочу допомагати тим, хто зараз страждає, щоб не дати їм пройти через ще більший біль", — розповів він.

З того часу Андреа вирішив, що весь свій вільний час буде присвячувати Україні — приїжджати та допомагати будь-яким способом.

Хлопець разом з іншими італійськими волонтерами працює в різних напрямках. Збирають для відправки в Україну харчові продукти, одяг, побутову техніку, необхідне для лікарень (крісла колісні, ліжка, медичні засоби), необхідне для військових. За три роки вони відправили понад 110 тонн вантажів.

В Україні гуманітарну допомогу розвантажують на складах, а потім разом з місцевими волонтерами везуть туди, де вона найбільше потрібна — ближче до фронту, в постраждалі від війни населені пункти.

Андреа був у багатьох прифронтових населених пунктах. Бачив руйнування в Херсоні, бачив те, що залишилося від Лиману, Покровська на Донеччині...

"Коли я вперше їхав до Лимана, ми в автобусі жартували, слухали музику. Але коли наблизилися до блокпосту, всі замовкли. І я подумав: "Настав момент, що тепер все по-справжньому". Ми одягли бронежилети, шоломи, відстебнули ремені безпеки, опустили вікна — щоб захистити себе, якщо станеться вибух. Бо скло може поранити, а ще потрібно бути готовим миттєво покинути машину", — пояснив він.

Андреа каже, що не має права боятися, тому що є ті, хто живе тут постійно, і кожен день проходить через цей біль, через цей страх.

"Це не просто віртуальна мапа, на якій змінюється колір територій, це — справжня війна. Це біль, руйнування, страждання. Але я бачив і те, як багато ми можемо зробити. Неймовірне відчуття, коли люди тебе обіймають, як радіють хоча б на день, просто тому, що ти приїхав", — поділився волонтер.

Шолом італійця прикрашений шевронами українських військових, прапор України — їхніми підписами.

"Тут підписи людей, яким я допомагав у поїздках. Це пам'ять про те, що я роблю. І водночас це нагадування про тих, кого вже немає. Це нагадує мені, чому я цим займаюся, і я дуже це ціную", — наголосив Андреа.

"Між нами багато спільного"

Андреа дуже подобається Україна. Він помічає багато спільного між українцями та італійцями.

"Так, ми різні, але в багатьох речах ми схожі. Є слова, які однакові в італійській та українській мовах, а в англійській — зовсім інші. І головне — гостинність. В Україні, куди б ти не прийшов, тобі завжди запропонують чай, каву, щось перекусити. Це як у наших бабусь в Італії", — розповів він.

Італійцеві припала до смаку українська кухня, але він зізнається — не піца.

"Коли я вперше в Україні спробував піцу, це було складно для мене. Я подивився на соус і подумав: може, мені пора повертатися до Італії? Хоча потім були піци, які мені дійсно сподобалися. А ось українська кухня — чудова. Ваші страви — просто вау. Кожен раз, коли можу випити компот, то п'ю компот. Кожен раз, коли можна купити шашлик — це вау. Деруни, їх тут стільки! І мені тут італійська їжа не потрібна, я спокійно змінюю дієту, коли приїжджаю до України", — поділився хлопець.

А ще Андреа приємно, що українці дуже люблять Італію.

"І як я можу вас не любити у відповідь? Кожного разу, коли дізнаються, що я з Італії, кажуть: "Адріано Челентано! Italiano Vero!", — продовжив він.

А ще італієць закохався в пейзажі України, в їх різноманітність.

"Ліси тут зовсім інші, ніж у нас. Потім їдеш до Херсона — там, як Сицилія, більше сонця, більше жовтих кольорів. Все зовсім інше. Як в Італії, кожен регіон відрізняється. І це захоплююче", — зазначив волонтер.

Повертаючись до Італії, Андреа багато розповідає про Україну, публікує пости з фото і відео в соцмережах.

"Я повинен знімати відео, фото, але мені це не подобається. Перший рік я взагалі нічого не знімав, тому що не хочу, щоб говорили: о, подивіться, ще один, хто зробив фото з танком і поїхав додому. Я хочу просто допомагати. Тому що я хочу побачити Маріуполь, побувати в Мелітополі, в Бердянську, але не під російським прапором — я хочу бачити там український прапор. Хочу бачити посмішки, а не в'язниці, які я бачив у Херсоні, і не руїни, як у Лимані", — акцентував він.

Волонтер наголосив, що хоче не тільки допомагати Україні, але й щоб в Італії знали, що тут відбувається.

"Тому що ми повинні показати, що ми єдині і сильні. Ми повинні пам'ятати старе латинське висловлювання: хочеш миру — готуйся до війни. Бо якщо ти не готовий, до тебе прийдуть. Для мене дуже важлива справедливість. Я хочу, щоб Україна була вільною, щоб була з нами, з Європою. Я хочу справедливості для всіх, щоб смерть багатьох моїх друзів не була марною, щоб війна закінчилася гідно", — резюмував Андреа Капелетті.

Попередні випуски проєкту "Небайдужі":

• Годують обідами, доставляють дрони та евакуюють українців: історія нідерландських волонтерів Френкі та Куена
• Був в Україні понад 300 разів: історія британського волонтера Джонатана Вітакера
• У Словаччині символом протестів проти РФ став український трактор: історія волонтера Маріана Кулича