Радянська пропаганда спотворила його образ: невідомі факти про філософа Сковороду

Григорій Сковорода (1722-1794) — загадкова та унікальна постать, яка випередила свій час. Він увійшов до п'ятірки найвидатніших мудреців світу за версією ЮНЕСКО, його називають українським Сократом, а його ідеї про свободу та самопізнання залишаються актуальними й сьогодні.

Філософ, який не видав жодної книги, але залишив нам цілий всесвіт думок. Пророк, який передбачив епідемію чуми в Києві. Яким був справжній Сковорода, чому його філософія й досі відгукується в наших серцях — про це та більше у програмі "Код ідентичності" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Ірина Валявко, старша наукова співробітниця Інституту філософії ім. Г. Сковороди;
• Володимир Маслійчук, доцент кафедри історії національного університету "Києво-Могилянська академія";
• Анатолій Суханов, актор Київського академічного театру "Колесо", викладач Київської театральної школи-студії, виконавець ролі Григорія Сковороди у виставі "СкороВода".

Становлення

З одного боку, інформації про Сковороду багато. З іншого — не вся вона підтверджена документально, частина є елементарною вигадкою. За радянських часів узагалі викривили образ філософа, зробивши з нього російського мислителя (або зазначали — російський та український), та ще й атеїста, а ззовні — простачка з торбою за спиною.

Першим біографом українського філософа був Михайло Коваленський — найближчий друг і учень Сковороди. Збереглося близько 80 листів мислителя до Коваленського, які є історичними доказами подій, описаних біографом у "Житті Григорія Сковороди" (1794). Але частина наведених ним фактів — історично не підтверджена. Як і пізніші біографи та автори інших творів про Сковороду дозволяли собі вольності. Наприклад, російський філолог-славіст Ізмаїл Срезневський 1836 року опублікував "Майор, майор!", назва має уточнення: "Оповідання із життя Г. С. Сковороди".

"Срезневський був у Харкові. І його цікавили місцеві цікавинки. Він син професора, і сам був професором Харківського імператорського університету. Він почав реконструювати біографію Сковороди. Але писав як романтик: що знав — то писав, що не знав — слухав інших, а чого не вистачало — то він вигадував. Для романтизму ці речі абсолютно поширені", — зазначив Володимир Маслійчук.

Сьогодні всі знають, що Григорій Сковорода народився 3 грудня 1722 року. Але про день і місяць стало відомо не одразу. Адже це було 300 років тому, у щойно створеній Російській імперії. І деталі життя класиків тих часів біографи встановлювали, зокрема, за листами, які ті писали своїм родичам, друзям. І тільки 100 років тому стала відома дата народження Сковороди. Випадково в одному з його листів прочитали, як філософ згадує святкування свого дня народження, і що це було 3 грудня.

Про дитинство Григорія відомо, що він народився і виріс у селі Чорнухи, яке нині належить до Полтавщини. Його батько Сава Сковорода був рядовим козаком, у мирний час займався винокурним промислом. Важливе уточнення — рід Сковороди був вільним, не кріпаком.

Є версія, що спочатку прізвище писалося Скоровода.

"Якось імператриця Єлизавета Петрівна запитала Григорія: а що означає ваше прізвище? І ось за тим матеріалом, який є в нас, він відповідає: "Взагалі-то, моє прізвище Скоровода, а писар помилився. Хоча для мене це дуже важливо, тому що серед козаків прізвище Скоровода давали тим, хто не боїться ні чорта, ні води, ні вогню", — розповів Анатолій Суханов.

Із цією версією не згоден Володимир Маслійчук, бо в метричній книзі Григорій записаний як Сковорода, і його батько як Сковорода.

"У той час прізвище вказувало на певний соціальний прошарок. Сковорода — це козацьке прізвище. Маються на увазі козаки, які займалися певними промислами і мали далеко не бідні статки. І сам Сковорода був людиною далеко не бідною", — пояснив Володимир Маслійчук.

Про ранні роки життя Сковороди достовірних відомостей не збереглося. Згідно з дослідженнями Леоніда Ушкалова, у 7 років Гришу віддали в 4-річну дяківську школу. І вже в школі стало зрозуміло, що він дуже талановитий. Зокрема, маленький Сковорода добре співав. За гарний голос дяк поставив його першим співаком у церковному хорі. Дяк був скрипалем, і навчив учня нотної грамоти. Григорій був музично обдарованим — грав на бандурі, скрипці, сопілці, яку змайстрував сам.

У серпні 1734 року — тобто в 11 років — Григорій вступив до Києво-Могилянської академії, яка на той час перебувала на вершині свого розквіту. Він навчався в ній із перервами майже 20 років, але щодо точних років навчання досі тривають дискусії. Сумарно в Києво-Могилянській академії Сковорода навчався 10 років, але не закінчив виш, бо повний курс навчання в академії тривав 12 років.

У ті часи не було університетської освіти у звичній нинішній формі, коли вступив, відучився 5 років і отримав диплом. Були поширені вільні слухачі, які могли відвідувати окремі курси, дисципліни.

"З молодих років він потрапляє до Києво-Могилянської академії. Хоча ми не знайдемо прізвища Сковороди у списках студентів академії. Лише в окремих документах ми натрапимо на те, що є студент Сковорода, який мешкає в Києві. Йдеться про списки академії 1730-х років, які більш-менш збережені. Але будь-які списки того часу не є повними. Сковорода міг відвідувати заняття, але міг не бути у списках, у реєстрах. За типом вільного слухача", — розповів Володимир Маслійчук.

Навчання в Могилянці йшло латиною, яку Сковорода вивчив у 1735-1738 роках перебування тут. Взагалі філософ, крім української та російської, знав 7 іноземних мов: латину, грецьку, польську, німецьку, французьку, італійську та давньоєврейську.

У 19 років Григорія за чудовий голос відібрали до придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни, і хлопець вирушив до Санкт-Петербурга. У придворній капелі в Санкт-Петербурзі та Москві він виконував партії альта в операх, літургіях, на різних урочистостях.

"Придворна капела — це прекрасний хід для кар'єри. І це не версія про життя Сковороди, це підтверджується з частини документів. Фаворитом Єлизавети Петрівни був колишній співак придворної капели Олексій Григорович Розумовський. Тобто спів у цій капелі вже пов'язувався з майбутньою суттєвою кар'єрою. Сковороді світила блискуча світська кар'єра. Але він обрав інший шлях", — зазначив Володимир Маслійчук.

Через три роки разом зі свитою імператриці Єлизавети Петрівни Сковорода прибув до Києва. Назад з імператорським двором повертатися не став, звільнився зі співочого в чині придворного уставщика і повернувся до Києво-Могилянської академії, щоб завершити курс філософії.

Подорожі

Сковороду називають мандрівним філософом. Загалом він провів у подорожах близько 30 років:

• перша поїздка — до Санкт-Петербурга, де він співав у складі придворної капели;
• далі подорож Європою — Сковорода записався до комісії із закупівлі токайських вин, яка мала знайти найкращі вина для цариці;
• а потім протягом 25 років подорожував Україною.

Досить значущою для філософа була токайська місія із закупівлі вин для імператриці Єлизавети Петрівни.

Згідно з Коваленським, Сковорода вирушив у Токай (сучасна Угорщина) як церковник при генерал-майорі Федорі Вишневському. Дослідники припускають, що Вишневський взяв Сковороду як учителя для свого сина Гаврила. Але проти цієї версії говорить той факт, що Гаврило Вишневський був старшим за Сковороду — на момент токайської місії йому виповнилося 29 років.

"Ковалинський пише, що Сковорода у складі місії мав бути ледь не священиком або дяком. Леонід Ушкалов вважає, що він був узагалі компаньйоном Вишневського — тобто мав капітал, щоб їхати в місії на закупівлю вин. Але так само є версія, що Сковорода їхав як учитель Гаврила Вишневського", — перелічив Володимир Маслійчук.

З токайською комісією Сковорода потрапив до Європи, він почав слухати лекції в різних університетах. Вважається, що за три роки місії філософ побував на території сучасних Угорщини, Німеччини, Австрії, Польщі, Словаччини, Чехії, Італії.

"За всіма ознаками, ця подорож Григорія Сковороди була освітньою. Такі освітні поїздки здійснювала більшість українських інтелектуалів. Вони їхали разом із заможною людиною і мандрували університетами — вдосконалюючись, вивчаючи мови. Це виглядало так: приїхав в один університет, послухав певні лекції, і поїхав в інший університет", — пояснив Володимир Маслійчук.

Пізніше помирає Федір Вишневський. Його син, що подорослішав, очолює місію. Сковорода вичерпав те, що йому було потрібно, і повернувся в Україну.

Викладацька діяльність

Повернувшись в Україну, Сковорода до кінця своїх днів подорожує країною.

Мандрівки, подорожі були характерними для XVIII століття. У той час у Європі була свобода переходів між землями, тобто не було чітких кордонів у сучасному розумінні з прикордонними пунктами. А ось у Російській імперії починалася паспортизація населення, і сільським жителям, кріпакам було заборонено пересуватися країною без дозвільного документа. Чи був паспорт у Сковороди — невідомо.

"Чому ми не маємо підтверджувальних документів, що Сковороду десь спіймали, і він сидить десь у в'язниці. Тому що він безпаспортний часто. Чи був у нього паспорт? Може, був, а може, був втрачений через його постійні пересування. 1740-ті роки — це паспортизація, а 1783 року — це заборона селянських переходів у Лівобережній і Слобідській Україні. Це було зроблено, щоб кріпаки не могли тікати. А хто мав змогу втекти, у того був простір на південь України, де цю заборону селянських переходів встановлять після смерті Катерини II", — пояснив Володимир Маслійчук.

Для місця тимчасового притулку Сковорода використовував монастирі, маєтки друзів, садиби поміщиків, дітям яких він викладав. Але викладацька практика Сковороди була ширшою.

Спочатку по поверненню з токайської місії 1750 року Сковорода викладав у Переяславському колегіумі при духовній семінарії, і написав для свого курсу "Керівництво про поезію". Текст "Керівництво" не зберігся, проте відомо, що курс, складений Сковородою, викликав невдоволення переяславського єпископа, який вимагав викладати предмет по-старому. Сковорода з вимогою не погодився, що послужило приводом для його звільнення через чотири роки перебування в колегіумі.

Переяславський колегіум — це лише перша сходинка конфліктів і непорозумінь із начальством. Пізніше Сковорода отримав запрошення викладати в Харківському колегіумі. Але після закінчення навчального року (1759-1760) Сковорода не захотів прийняти чернечий постриг, у зв'язку з чим був змушений звільнитися.

"У Сковороди були постійні проблеми через власні погляди на викладання предметів. Так, його "попросили" з харківських додаткових класів, де він мав викладати катехізис. Те, що він викладав, не сподобалося бєлгородському єпископу Самуїлу Миславському. Викладання Сковороди суперечило тим догмам, як це бачив Миславський. І, звісно, його "попросили", бо місцева влада не хотіла сваритися із впливовим єпископом", — розповів Володимир Маслійчук.

Сковорода був дуже цікавим викладачем. У ті часи не було системи оцінювання знань балами, цифрами — викладачі використовували словесні характеристики.

У Сковороди була своя система оцінювання — 10-бальна (дехто стверджує, що 12-бальна), але не цифрами, а було 10 коротких характеристик. Починалося від "повний тупиця", а найрозумніших він оцінював як "вострий", "дуже вострий", "звірок вострий" (тобто знання хапає на льоту).

1754 року Григорій Сковорода став домашнім учителем 14-річного дворянського юнака Василя Томари і проживав у маєтку батька хлопчика в селі Коврай поблизу міста Золотоноші (нинішня Черкаська область). Хлопчик був сином переяславського полковника, колезького радника Степана Томари, який мав грецьке коріння, та його дружини Ганни Кочубей, онуки генерального судді Війська Запорозького Василя Кочубея, що став відомим за донос на гетьмана Івана Мазепу.

"Зупинятися в поміщицьких сім'ях із дітьми — поширене явище з часів студентства. Ти вчиш дітей і живеш певний сезон, певний період. А потім кажеш, що все, я їх навчати не можу, і їдеш геть", — зазначив Володимир Маслійчук.

Василь Томара виявився норовливим учнем. Згідно з версією Коваленського, стався скандал: Сковорода охарактеризував учня, як "думаєш, як свиняча голова". Вася поскаржився матінці, і вчителя звільнили. Згодом Степан Томара схаменувся, бо розумів, що Сковорода гарний учитель, і повернув його. Так, їдучи і повертаючись, Сковорода провчив Василя близько 6 років.

До речі, згодом Василь Томара увійшов в історію як сенатор і дійсний таємний радник, який проявив себе як видатний російський дипломат у Туреччині та на Кавказі. Василь Томара також сформувався як самобутній мислитель. Його філософські погляди перегукуються з духовними роздумами Сковороди.

Після маєтку Томари Сковорода продовжив свою мандрівку та навчання поміщицьких дітей.

"Ми бачимо з листування — він пише з одного місця, з іншого, з третього. Завдяки навчанню дітей Сковорода мав певне забезпечення від цих поміщиків", — сказав Володимир Маслійчук.

Близько двох років на запрошення приятеля Сковорода жив у селі Стариця поблизу Бєлгорода. Потім почав мандрувати монастирями.

"Стариця — це село бєлгородського Миколаївського монастиря. Він живе в селі цього монастиря. І потім він подорожує між церковними установами, спілкується зі священнослужителями. Але тогочасна церква — це тераріум однодумців. Хтось тебе поважає, хтось тебе зневажає, хтось грає на якихось нотках. І Сковорода з одними знаходить спільну мову, з іншими ні", — розповів Володимир Маслійчук.

Побут

Сковорода був далекий від образу босоногого мандрівного філософа, який сформували радянські пропагандистські історики.

"Сковорода був дуже освіченою людиною, яка розмовляє багатьма мовами, яка вільно спілкувалася з особами високого рангу. Хоча, за спогадами, він був близький і до простого народу. І цей момент був абсолютизований за радянських часів. І з нього зробили якогось дивачка-простачка, що далеко не так", — наголосив Володимир Маслійчук.

Сковорода був небідною людиною. Носив годинник — дорогий аксесуар на той час. Любив хороше вино і сир — замовляв їх із-за кордону через друзів, купців. Збереглися свідчення, що друзі передавали йому за раз 6 кілограмів сиру "Пармезан" і 6 кілограмів "Голландського".

У зрілому віці великий філософ був вегетаріанцем. Сковорода вважав, що людина, яка зловживає м'ясом і алкоголем, "довго затримується в тривожному роздумі" — "раніше старіє, якщо не щось гірше". Кажуть, він одного разу побачив сон, у якому люди їли одне одного, і після цього відмовився від м'яса. З розповідей Коваленського, коли Сковорода навідував друзів, то для нього кухарі окремо готували їжу. Також біограф писав, що філософ їв лише один раз на добу — і завжди після заходу сонця. І завдяки цьому прожив 71 рік, що для XVIII століття було довголіттям.

"При цьому в одному з листів купцям говориться, що Сковорода добре випив. Таке було. А в іншому листі він просить йому надіслати хороше вино. Думаю, що Сковорода їв те, що їли оточуючі. Як із нього роблять вегетаріанця? Вегетаріанець хороший, коли навколо є вегетаріанці, а коли ти такий один, то ти блаженний. Звичайно, є піст — пісна їжа, не їдять м'ясо. Але є непісні дні, і ти часто буваєш на застіллях, ти спілкуєшся з певними людьми, живеш у сім'ях своїх учнів... Не всі ж поміщики б могли дозволити наказати кухарям готувати цьому гостю окремо", — сказав Володимир Маслійчук.

"Думаю, що в молодості Сковорода вживав м'ясо і більш спокійно ставився до будь-якої їжі. Але потім він уже обирав. І коли його запрошували друзі, то, думаю, що вони з повагою ставилися до того, що він міг щось не їсти, не пити з ними. І їжу для нього готували персонально. І вони це приймали", — вважає Ірина Валявко.

Згідно з багатьма версіями, Сковорода вів чернечий спосіб життя. Для нього це була аскеза — духовна практика, коли досягаєш вдосконалення через добровільне самообмеження. Він увібрав і аскетизм, і відмову від жіночої уваги. У своїх самообмеженнях Сковорода почувався вільною людиною. Він був вільний від зайвих речей, від багатства. У нього навіть не було свого дому — все своє життя він мандрував.

Філософія

Філософія Сковороди формувалася у XVIII столітті — це була епоха бароко.

"Філософія Сковороди деякими дослідниками визнавалася еклектичною, коли є багато різних ідей, які не мають якоїсь кінцевої системності. Але все-таки у філософії Сковороди є певні провідні теми", — зазначила Ірина Валявко.

Однією з провідних тем є трансформація, переродження людини. І для осмислення цього у філософа багато різних підходів — Сковорода з різних ракурсів підходить до цієї теми.

"У нього в центрі — людина, це антропологічна філософія. І головне — це шлях переродження людини", — наголосила Ірина Валявко.

Філософія Сковороди поділяє три світи:

• макрокосмос — великий світ;
• мікрокосмос — людина;
• і між ними — символічний світ Біблії, який їх об'єднує.

Але в кожному з цих трьох світів є дві сторони — зовнішня і внутрішня, світло і тінь. І щодо сутності людини потрібно дійти до внутрішньої її частини, яка, згідно з Сковородою, і є справжня людина.

"Тіньовий бік є в кожної людини. І це не означає, що це поганий бік. Якщо ми зможемо знайти, визнати її і використати для себе, тобто взяти з неї ресурс, то ми станемо набагато сильнішими", — пояснила Ірина Валявко.

Ключем до філософії Сковороди є фонтан нерівної рівності:

• фонтан — це Бог, абсолют, що наповнює людей сенсом;
• він розливає однакову воду, але в різні посудини — так само немає жодної людини, яка була б схожа на іншу. Згідно з поглядами Сковороди, кожна людина наповнена своїми талантами. Тому їй не слід звертати уваги на оточуючих і повторювати чужий шлях. Потрібно шукати те, чим сама людина наповнена, реалізувати свої таланти. І коли людина займається справою, до якої має талант, яка їй до душі, вона стає вільною і щасливою;
• результат — "Нерівна всьому рівність".

Улюбленою місцевістю Сковороди було село Іванівка (тепер Сковородинівка) Харківської області, де він подовгу гостював у будинку дворянина, колезького радника Андрія Ковалевського. Тут Сковорода навіть влаштував собі незвичайну келію в дуплі дерева. У ній містився стіл, і філософ міг там працювати.

Сковорода помер в Іванівці 29 жовтня 1794 року. На своїй могилі філософ заповів написати: "Світ ловив мене, але не зловив".

"Метафора втечі є основоположною у філософії Сковороди. Він тікає з Переяслова, з Харкова, він намагається втекти від буденного життя і бути поруч із природою", — зазначив Володимир Маслійчук.

"Я б не сказала, що він тікає. Він намагається створити своє життя, якусь свою модель — альтернативну тій реальності, в якій він перебуває. Він був і в капелі цариці, він був і в токайській місії, він і вчився, він і викладав. Тобто він пробував себе в різних суспільних прошарках, у різних подорожах", — вважає Ірина Валявко.

Келія Сковороди до наших днів зберігалася поруч із його музеєм у селі Іванівка. Але в ніч на 7 травня 2022 року окупанти прямим попаданням російської ракети знищили музей Григорія Сковороди. Примітно, що в повністю зруйнованій будівлі вцілів пам'ятник філософу.

"Стріляли не в Сковороду, а в українську ідентичність, тому що Сковорода є величною частиною української ідентичності, найбільшим українським філософом. І ми бачимо, якими засобами вони цілять в ідентичність. Прагнуть показати, що "ми можемо". Це геноцидальна дія, коли знищують музей такого видатного діяча", — резюмував Володимир Маслійчук.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Її картини виставляв Лувр, а щоденники сколихнули Європу: таємниці української художниці Марії Башкирцевої
• Вважалася втраченою 250 років: історія виявлення та відновлення опери "Креонт" Дмитра Бортнянського
• Маєтки, сільські хати та Київський вокзал: розмаїття проєктів і трагічність доль українських архітекторів
• Провісник Воланда і борець з українофобством Булгакова: невідомі факти з життя драматургів Івана Кочерги та Миколи Куліша
• З розстрілу бойчукістів почався Великий терор: невідомі факти про українського монументаліста Михайла Бойчука