Вважалася втраченою 250 років: історія виявлення та відновлення опери "Креонт" Дмитра Бортнянського

Дмитро Бортнянський (1751-1825) — перший український музикант, який здобув вищу освіту за кордоном. Геній із Глухова, чия музика звучала в найпрестижніших залах Європи. Його опера "Креонт " вважалася втраченою майже 250 років, поки не стала сенсаційною знахідкою.

Як Бортнянський підкорював Європу, чому його оперу вважали втраченою і хто повернув її до життя — у програмі "Код ідентичності" на телеканалі "Дім" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Ольга Шуміліна, професорка Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, дослідниця української музики XVII-XVIII ст., саме вона знайшла ноти опери "Креонт";
• Ольга Шадріна-Личак, завідувачка кафедри старовинної музики Національної музичної академії України ім. П. Чайковського, саме вона відновила партію клавесина в опері "Креонт";
• Герман Макаренко, головний диригент Kyiv Classic Orchestra, артист ЮНЕСКО в ім'я миру, саме він взявся за ідею відновлення в концертному варіанті світової прем'єри опери "Креонт".

Дмитро Бортнянський

Дмитро Бортнянський народився 1751 року в Глухові — столиці Гетьманщини. Відомостей про дату народження композитора не збереглося, проте найімовірнішою деякі дослідники вважають 28 жовтня.

Предки Бортнянського жили в селі Бортне (на Лемківщині в Галичині). Його батько Стефан Шкурат приїхав на навчання до Глухова, тут і залишився. При цьому він змінив своє прізвище на Бортнянський (за назвою рідного села). Стефан одружився з вдовою-козачкою Мариною Толстою (прізвище за першим чоловіком-росіянином), яка вже мала сина від першого шлюбу.

"Стефан не мав би права змінити прізвище, якби його батько не був старостою села. Напевно, Василь Шкурат був старостою села Бортне, і це дало право Стефану взяти таке прізвище. І тому коли народився Дмитро, він був уже не Шкурат, а Бортнянський", — пояснила Ольга Шуміліна.

Початкову музичну освіту Дмитро здобув у Глухівській співочій школі, яка готувала співаків для придворної хорової капели в Петербурзі. Дмитрик був дуже обдарованим хлопчиком, тому в 6-річному віці його відібрали для подальшого навчання в придворній капелі в Петербурзі. До цього часу в столиці Російської імперії гри на скрипці навчався його старший брат, тож Дімі було до кого їхати.

"До придворної капели брали тільки найобдарованіших дітей. І Дмитро був із таких. Українці взагалі були голосисті, мали здібності до співу", — уточнила Ольга Шуміліна.

Дмитро опанував повний курс навчання в капелі під керівництвом італійського композитора Бальдассаре Галуппі. Коли хлопчикові виповнилося 17 років, Галуппі взяв свого вихованця в Італію, де той навчався протягом 11 років у Венеції, Болоньї, Римі та Неаполі.

Загалом Бортнянський написав шість опер, але перші три — в Італії: "Креонт" (1776), "Алкід" (1778), "Квінт Фабій" (1779). Ці опери з великим успіхом ішли у венеційському театрі "Сан Бенедетто".

У 28-річному віці Бортнянський змушений був повернутися до Петербурга. Його перебування в Італії в рамках освіти всі ці 11 років фінансувалося з держскарбниці Російської імперії, і після досягнення композитором певних висот йому пропонували приїхати назад.

"Його викликали листом, він повернувся, привіз світську і концертну музику для імператорського залу. Усі були дуже задоволені, і Бортнянський отримав своє перше місце — капельмейстера придворної співочої капели, в якій навчався до того. Він почав писати духовні концерти, бо це входило в обов'язки капельмейстра", — розповіла Ольга Шуміліна.

З Італії Бортнянський також привіз свої дві опери — "Алкід" і "Квінт Фабій".

Дослідники припускають, що оперу "Креонт" композитор також міг привезти до Петербурга.

"Тому що в опері “Пікова дама” Чайковського (яка була написана 1890 року, — ред.) в одному з хорів є пряма музична цитата з “Креонта”. Чайковський вивчав рукописи столітньої давності. Може, він і бачив партитуру", — зазначила Ольга Шуміліна.

Проте вважається, що після прем'єри 1776 року у Венеції з невідомих причин ноти "Креонта" зникли і вважалися втраченими майже 250 років.

Бортнянський був першим композитором у Російській імперії, музичні твори якого почали друкувати. 1782 року в Петербурзі було опубліковано його "Херувимську", 1784 року — триголосний хор "Хай відправиться молитва моя". 1793 року в Петербурзі було надруковано романси Дмитра Бортнянського.

1796 року Бортнянський отримав посаду директора придворної капели, на якій перебував до кінця життя. Як і його попередники, Бортнянський поповнював капелу переважно вихідцями з України, зокрема Глухівської співочої школи.

Дмитро Бортнянський помер 1825 року в Петербурзі, похований на Смоленському цвинтарі на Василівському острові, на могилі композитора було встановлено пам'ятник і обеліск. У 1930-х роках під час підготовки до знищення цвинтаря значну частину історичних поховань вандалізували, зокрема втратили і могилу Бортнянського.

"Креонт"

"Креонт " — це перша опера Дмитра Бортнянського, яку композитор написав у віці 25 років.

В основі лібрето — трагедія Софокла "Антігона" (441 р. до н.е.), відомий міф про царя Едіпа, його синів Етеокла й Полініка, а також дочок Антігону й Ісмену. Після вигнання Едіпа трон залишається без правителя. Його сини Етеокл і Полінік борються за владу і вбивають один одного в поєдинку. Громадяни міста Фіви, де відбуваються події, обирають правителем Креонта, який був шурином Едіпа.

Креонт наказує поховати Етеокла з почестями, а тіло Полініка залишити без поховання — на поталу птахам і псам. Антігона, всупереч наказу, таємно ховає брата, за що її засуджують до замуровування живою у печері. Син Креонта, Емон, закоханий в Антігону, намагається врятувати її, але його також засуджують до страти.

Цікаво, що, на відміну від трагедії Софокла "Антігона", де все дуже трагічно й Антігона зі своїм коханим гинуть, у Бортнянського фінал дуже позитивний — народ повстав проти Креонта і звільнив Антігону та Емона. Антигону проголошують царицею. Опера завершується надією на відновлення миру у Фівах.

"Бортнянський хотів спочатку зробити оперу з трьох актів, але потім з'єднав перший і другий акти і зробив двохактну оперу, з партитурою на 540 сторінок. І уявіть собі: перший акт триває рівно півтори години, другий акт — 55 хвилин. Тобто 25-річний юнак написав таку серйозну річ", — зазначив Герман Макаренко.

Пошуки партитури

Прем'єра "Креонта" відбулася 1776 року у Венеції, в театрі "Сан Бенедетто". Її виконували впродовж театрального сезону 1776-1777, вона мала успіх у тодішньої вимогливої та обізнаної італійської публіки. Оперу хотіли ставити в інших країнах Європи, проте з невідомих причин ноти твору безслідно зникли.

"Точно невідомо, як опера була загублена. Але річ у тім, що в ті часи музика часто губилася. Можливо, коли Бортнянський повернувся до Петербурга, то ноти залишив в Італії. Звісно, він мав партитуру, але ми не знаємо, хто був її власником. Бо власником партитури вважався той, хто замовив і оплатив написання опери. Це міг бути або театр, або конкретна людина. Тож не можна навіть сказати, що Бортнянський був власником цієї партитури. Тобто він міг привезти примірники цієї опери до Петербурга, а міг і не привезти. А далі що сталося з оперою, ми не знаємо", — пояснила Ольга Шуміліна.

Знайшла партитуру "Креонта" саме професорка Львівської національної музичної академії Ольга Шуміліна, і знайшла її випадково. Вона шукала загублену оперу українського композитора Максима Березовського (1745-1777), який був також родом із Глухова і творив в один період із Бортнянським. У пошуках творів Березовського Шуміліна переглядала каталоги в Національній бібліотеці Франції, і в одному з португальських каталогів знайшла згадку про наявність нот опери "Креонт".

"Шукала Березовського, відповідно, дивилася на букву “Б”, так і натрапила на Ботнянського. І в каталозі виявила, що є партитура опери "Креонт", яка вважалася втраченою. Це був каталог 1950-х років, тобто він був опублікований дуже давно, просто ніхто не звертав уваги на цю інформацію", — уточнила Ольга Шуміліна.

У 2023 році музикознавиця вирушила до Португалії, де й знайшла рукопис "Креонта" у фондах бібліотеки Аджуда (Лісабон).

"Ми не знаємо, як він потрапив до Португалії. Ймовірно, це сталося через одного з вокалістів, який в опері виконував партію Емона, і він був солістом якраз Португальської королівської опери. Імовірно, для нього було замовлено копію партитури, так вона потрапила в Португалію, і там вона зберігалася вже на початку ХІХ століття, бо є рукописний опис колекції, в якій ця опера зазначена. У Португалії мені дозволили скопіювати партитуру, і я привезла копії в Україну", — розповіла Ольга Шуміліна.

Прем'єра опери "Креонт" відбулася 1776 року, а знайдений рукопис датовано 1777 роком.

"Це означає, що опера була в репертуарі венеціанського театру протягом сезону. Сезон розпочався 1776 року, закінчився 1777-го. Як у сучасних театрах сезон триває, скажімо, з серпня по червень, так само було і в той час. Тобто рукопис датовано тим часом, коли закінчився перший сезон, у якому його показували, — 1777 рік", — уточнила Ольга Шуміліна.

Партія клавесина

У знайденому рукописі були партитури і оркестру (інструментальної капели), і хорів, і вокали солістів. Тільки одна партитура була неповною — у партії клавесина були ноти лише для лівої руки.

Відновленням повної партії клавесина займалася завідувачка кафедри старовинної музики Національної музичної академії України, клавесиністка Ольга Шадріна-Личак.

Партія клавесина в нотах була записана у форматі бассо континуо (італ. basso continuo — безперервний бас) — басовий голос багатоголосного музичного твору з цифрами (позначають співзвуччя), на основі яких виконавець будує (певною мірою імпровізує) акомпанемент, що виконувався на органі чи клавесині.

Бассо континуо було поширене в музиці в XVI — середині XVIII століть, особливо в епоху бароко, до якої належить "Креонт" Бортнянського.

"У партитурі “Креонта” для клавесина була виписана партія тільки однієї руки. Вона дублюється з партією баса віолончелі, контрабаса, — тобто нижній голос партитури. Як відбувалося відновлення партії другої руки. Є цифри [багатоголосся], який виставив композитор (але він міг не завжди їх проставити). Є партитура інших інструментів, за якою ми бачимо склад акорду. І є певна логіка гармонійного ряду. А ще є наш досвід із відновлення таких партитур", — пояснила Ольга Шадріна-Личак.

За часів Бортнянського музикант за клавесином виконував функцію диригента — музичний інструмент стояв обличчям до оркестру, спиною до публіки. Найчастіше, особливо на прем'єрах, за клавесином перебував автор твору.

Партія правої руки для клавесина могла і не вписуватися в партитуру, оскільки музикант міг нею періодично щось вказувати оркестру.

"Клавесиніст бачить увесь оркестр, і іноді він може диригувати однією рукою, іноді може взагалі не грати, якщо йому щось треба показати. Але головне "диригування" йде через його музику. Клавесиніст має тримати ритм, має тримати пульсацію, має дати зрозуміти, що тут нам треба грати тихіше, а тут — дуже активно. Усе це робиться фактурою та іншими засобами", — розповіла Ольга Шадріна-Личак.

Сучасна прем'єра "Креонта"

11 листопада 2024 року в залі Дипломатичної академії України відбулася знакова подія для української та світової культури — світова прем'єра опери Дмитра Бортнянського "Креонт" у концертному виконанні.

У прем'єрі взяли участь відомі українські виконавці, такі як:

• Національний президентський оркестр;
• Національна заслужена академічна капела України "Думка";
• солісти Сергій Бортник, Ольга Фомічква, Данило Коток, Станіслав Пащук, Маргарита Білокіз та інші;
• окреме місце в інтерпретації твору посіла клавесиністка Ольга Шадріна-Личак;
• Герман Макаренко виступив диригентом-постановником.

Герман Макаренко бачив повернення світу опери "Креонт" Дмитра Бортнянського комплексно, повний проєкт складається щонайменше з п'яти кроків:

• перший — дослідження нот, їх набір і надання музикантам;
• другий — світова прем'єра в Києві;
• третій — сценічна постановка опери в Україні та в інших країнах;
• четвертий — презентація та представлення опери на міжнародних майданчиках, такого рівня як штаб-квартири ЮНЕСКО, Євросоюзу.
• п'ятий — видання повного комплекту нот у державному видавництві "Музична Україна" — і в друкованому вигляді, і в електронному.

"Я б назвав цей проєкт хмарочосом, у якому перший етап — підготовка нот — є фундаментом. Над першим етапом працювала команда із семи людей на чолі з Ольгою Шуміліною. Працювала над тим, щоб спочатку всі ноти дослідити, а потім їх набирати і потім підготувати. Це колосальна робота, тому що потрібна була партитура для диригента, для кожної групи музикантів, для кожного вокаліста-соліста, для хору, партія клавесина тощо", — зазначив Герман Макаренко.

Від опрацювання партитури до самої прем'єри 11 листопада 2024 року минуло всього 5 місяців — робота стартувала в червні 2024 року.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Маєтки, сільські хати та Київський вокзал: розмаїття проєктів і трагічність доль українських архітекторів
• Провісник Воланда і борець з українофобством Булгакова: невідомі факти з життя драматургів Івана Кочерги та Миколи Куліша
• З розстрілу бойчукістів почався Великий терор: невідомі факти про українського монументаліста Михайла Бойчука
• Філарет, Іван, Олександр та їхні знамениті нащадки: невідомі факти про великий український рід Колессів
• Життя, як неймовірний кіносценарій: невідомі факти про зірку українського театру та німого кіно Амвросія Бучму