Її картини виставляв Лувр, а щоденники сколихнули Європу: таємниці української художниці Марії Башкирцевої

Марія Башкирцева (1858 -1884) — художниця з Полтавщини, яка мріяла стати співачкою, але розмалювала світ мистецтва пензлем. Лише 25 років життя, але понад 150 полотен. Її роботи експонувалися поруч із найкращими майстрами Парижа, а її щоденник став бестселером, яким зачитувалися. Це не просто сторінки спогадів — це голос жінки, яка випередила свій час.

Про велику українку Марію Баршкірцеву у програмі "Код ідентичності" на телеканалі "Дім" разом із ведучою Світланою Леонтьєвою розповідають:

• Оксана Баршинова, заступниця генерального директора Національного художнього музею України;
• Едуард Димшиц, мистецтвознавець, колекціонер;
• Ольга Лагутенко, член-кореспондент Національної академії мистецтв України.

Яскраве життя тривалістю в 25 років

Марія Башкірцева народилася 12 листопада 1858 року в маєтку Гавронці (неподалік Полтави) в сім'ї сина генерала, місцевого ватажка дворянства Костянтина Башкірцева та аристократки Марії Бабаніної. Завдяки щоденнику, який Марія Башкирцева вела з 14 років до своєї смерті, багато деталей її життя відомі.

Костянтин Башкирцев славився як гульвіса, любитель карткових ігор, який пропалював статки свого батька-генерала на гучних гулянках. Дружина не витримала поведінки чоловіка, і через два роки шлюбу втекла із сином Павлом (Полем) і тримісячною донькою до своїх батьків.

Бабаніни були також знатними і багатими. Тому Муся (як називали Марію Башкирцеву рідні) здобула добру початкову освіту за допомогою гувернанток. Але, як згадує у своїх щоденниках Муся, дід був скупий, тож у її матері Марії та тітки Надії (Надін) Бабаніної не було коштів на надто розкішне життя.

1870 року Марія з 12-річною Мусею і своєю рідною сестрою Надін переїхала до Європи, при цьому син Поль залишився з батьком у Гавронцях. Жінки мріяли жити в Європі, іноді приїжджали до свого брата на французьку Рив'єру, але для постійного перебування там у сестер не було коштів. Гроші на подальший переїзд з'явилися несподівано.

"Вони з'явилися від Фадея Романова, який залицявся до матінки Марії Башкирцевої. Вона була дуже вродливою, жінкою з пригодами. Після розлучення часто подорожувала, і щоразу — з новим кавалером. Фадей Романов спочатку залицявся до Марії [мами Мусі], і несподівано одружився з Надін, з її молодшою сестрою. І закінчилося все це за рік — Романов раптово помер, статок дістався Надін, і сім'я Башкирцевої стала неймовірно багатою", — розповів Едуард Димшиц.

Сестри Башкирцеви-Бабаніни з доньками Мусею і Діною об'їхали Австрію, Німеччину, Швейцарію та Італію, і 1872 року зупинилися у Франції, в Ніцці. Тут у 14-річному віці Муся починає писати свій відомий щоденник, тут розвиваються її творчі таланти.

Кошти сім'ї дозволяли дати Мусі домашню освіту, наймаючи викладачів із ліцею. Причому дівчинка сама складала перелік того, що хотіла би вивчати. Її насамперед цікавило природознавство, література та музика. Дівчинка була обдарованою. Трирічну програму ліцею вона пройшла за п'ять місяців. Муся грала на фортепіано, мандоліні, гітарі, арфі. Володіла мовами — англійською, французькою, італійською, грецькою, давньогрецькою, латиною, українською та російською.

Спочатку Марія Башкирцева хотіла стати співачкою. Коли родина була в Італії, один зі співаків пророкував їй велике оперне майбутнє, яскраве меццо-сопрано дівчини оцінив і відомий французький професор вокалу Вартель. Але згодом Башкирцева втратила голос і вирішила всі свої сили спрямувати на вивчення живопису, бо з дитинства також мала виняткові здібності до малювання, брала уроки у відомих живописців.

Сім'я, яка в Європі вела інший спосіб життя, не розуміла захоплень Мусі. Дівчина ж не сприймала спосіб життя своєї матері й тітки. Марія Башкирцева була впевнена, що на неї чекає слава, і серйозно ставилася до її досягнення.

У 16 років дівчині діагностували швидко прогресуючу форму туберкульозу (сухоти) — невиліковну хворобу на той час. Марія розуміє свій стан, їй потрібно багато чого встигнути зробити, бо вона хоче залишитися в історії, прославитися.

"Хвороба, яка вбила Марію у 25 років, почала проявлятися дуже рано. І інтуїтивне відчуття короткого життя весь час стимулювало, штовхало Марію до дуже швидкого оволодіння мистецтвами, бажання досягти чогось у цьому житті", — наголосив Едуард Димшиц.

Вона наполегливо займається самоосвітою, інтенсивно працює в живописі.

"Родина сприймала творчі захоплення Марії Башкирцевої як забаганки. У їхньому аристократичному колі було б більш прийнятним, якби Марія стала оперною співачкою, ніж художницею. Але Марія вирішує бути художницею, а після взагалі захоплюється політикою, стає республіканкою, бере участь у "Товаристві прав жінок". Це вже було поза вподобаннями її кола, це була більш демократична затія", — зазначила Оксана Баршинова.

1877 року 18-річна Марія Башкірцева поїхала до Парижа, де вступила до Академії Жюліана, заснованої художником Родольфом Жуліаном. А вже через 11 місяців її показували на Паризькому салоні серед учнівських робіт і нагородили золотою медаллю. Навіть після закінчення академії Марія Башкирцева постійно приходила сюди, як у певний культурний центр.

"Марія належала до аристократичного середовища, яке було досить закритим. Вона не могла, як інші художниці з більш демократичних верств, вільно пересуватися містом, сама відвідувати кафе, заклади. Це богемне життя було для неї закрите через її походження. Тому для неї Академія Жуліана була дуже важливим центром, де вона могла спілкуватися з однодумцями, з колегами", — розповіла Оксана Баршинова.

Щоб час від часу вириватися з жорстких правил аристократичного кола, Марія переодягалася в більш демократичний одяг, представлялася іншими іменами. Це почалося під час одного з приїздів до України, коли вона відвідувала батька.

"Був цілий набір правил, які вона не могла переступити. Наприклад, вона не могла спілкуватися з селянами. Вона їм могла віддавати накази, але спілкуватися з ними не могла. У 1876 році вона приїжджає з Європи в маєток Гавронці, переодягається селянкою і йде селом, спілкується з простими людьми, які не впізнають у ній пані", — розповів Едуард Димшиц.

Історія з перевдяганнями тривала і в Європі. У Парижі вона призначала побачення, на які одягала простіші сукні, представлялася іншим ім'ям, і залицяльники навіть не знали, з ким вони зустрічаються.

"Вона пише в щоденнику, що хотіла переодягатися в просте, щоб мати змогу сходити в кав'ярню, музеї, бібліотеки без супроводу, як це передбачалося правилами. Вона одягала простішу сукню і намагалася здобути цю жіночу свободу, не пов'язану з дворянством", — зазначив Едуард Димшиц.

З таким маскуванням пов'язане і її листування з Гі де Мопассаном. Спочатку вона написала відомому письменнику від імені чоловіка — вчителя Жозефа Савантена, але листування не зав'язалося. Опісля надіслала листа від імені жінки, і Мопассан відповів. Їхнє листування було досить насиченим, згодом листи були опубліковані.

Марія Башкирцева померла від туберкульозу у віці 25 років. Похована на кладовищі Пассі в центрі Парижа. Склеп-каплиця Башкирцевої є також місцем пізнього поховання інших членів сім'ї Башкирцевих-Бабаніних. Усередині зберігаються мольберт художниці, скульптура і деякі картини (зокрема ескіз останнього твору, розпочатого перед смертю, — "Святі жони"), її особисті речі та меблі.

Гі де Мопассан, відвідавши пізніше могилу Марії Башкирцевої, сказав: "Це була єдина троянда в моєму житті, чий шлях я усипав би трояндами, знаючи, що він буде такий яскравий і такий короткий!"

Закоханості

Марія Башкирцева була вродливою дівчиною, у неї були закоханості, але вона так і не встигла вийти заміж.

Уперше Марія закохалася в 13 років, після переїзду до Європи. Але її кохання до шотландського герцога Гамільтона було платонічним. Ці муки тривали два роки. 1873 року гувернантка повідомила Марії, що герцог одружиться, але не з нею. Такими ж платонічними були почуття до аристократа Бореля в Ніцці.

У своєму щоденнику Марія писала, що хотіла бути для кохання досконалою, і щоб у неї закохувалися принци, князі, герцоги. І наступними об'єктами її дівочих закоханостей стають граф Александр де Лардерель, політик Поль Граньє де Кассаньяк, граф П'єтро Антонеллі (племінник кардинала Джакомо).

До П'єтро Антонеллі у дівчини були найсильніші почуття, і вони були взаємні. Тож родичі Марії розраховували, що шлюб відбудеться, для цього з України навіть приїжджав її батько. Але Марія не була католичкою, плюс у Європі в сім'ї Башкирцевих-Бабаніних була погана репутація.

"Племінник кардинала не міг одружитися з Марією через скандали, які супроводжували її сім'ю. Мати П'єтра стала шукати інформацію про можливих майбутніх родичів, і за результатами своїх "розслідувань" ліквідувала цей роман", — уточнила Оксана Баршинова.

Щоденник, який шокував Європу

Марія Башкирцева вела щоденник із 14 років до самої смерті, це 109 товстих зошитів, що в перерахунку на книжкові сторінки становлять близько 6000. Писала його французькою мовою.

Через три роки після смерті доньки, 1887 року, її мати, суттєво підчистивши зміст, опублікувала ці записи. На вимогу матері редактори-упорядники здебільшого прибирали приватні моменти, що стосувалися родини Башкирцевих-Бабаніних. А делікатних деталей було багато, бо Марія не підтримувала спосіб життя своєї матусі й тітоньки.

"Сама Марія називала свої щоденники “цікавим людським документом”, і там є така цитата: "Життя жінки записано день у день без прикрас, ніби ніхто у світі не мав би читати написаного. І водночас із палким бажанням, щоб воно було прочитане". Тобто вона писала і розуміла, що це, напевно, хтось колись прочитає", — уточнила Ольга Лагутенко.

Щоденник містить детальний опис життя європейської аристократії кінця ХІХ століття. Тож після опублікування спричинив справжній фурор. Англійський прем'єр-міністр того часу Вільям Гладстон назвав його "найчудовішою книжкою століття". Читачів вражав, насамперед, рівень авторської відвертості. Дівчина знехтувала всіма вікторіанськими умовностямт й заборонами та претендувала на цінності, що вважалися питомо чоловічими. Насамперед — на творчу самореалізацію і визнання.

Щоденник Башкирцевої переклали багатьма мовами, кілька разів перевидавали — і в 1920-ті роки, і в 1990-ті, і в 2000-ті. Є видання російською, а ось українською мовою щоденник так і не був перекладений — публікувалися лише цитати в різних статтях і наукових роботах.

"Під час перевидань зі щоденника вибирали те, що відповідало епосі. Популярність Марії в 1880-90-ті роки збіглася з формуванням декадентської епохи, епохи рубежу століть. У першому виданні акцент було зроблено на образ жінки, яка хоче слави, і яка досягає слави. Потім у 1920-х роках на передній план більше вийшли якісь любовні історії. Щоразу сім'я наймала різних редакторів (письменників, поетів), які займалися таким перелицюванням щоденника", — розповіла Оксана Баршинова.

Останній запис у щоденнику було зроблено Марією Башкирцевою за 11 днів до смерті, 31 жовтня 1884 року: "Моє ліжко вже два дні стоїть у вітальні, але його не видно, бо вітальня дуже велика і перегороджена ширмами, пуфами і роялем. Мені надто важко підійматися сходами".

Непересічна художниця

Марія Башкирцева прагнула стати непересічною художницею. Про себе вона заявляла, що готова існувати на мистецькому ринку нарівні з чоловіками. Їй хотілося виділитися, показати свою неординарність, обдарованість та індивідуальність. Роботи Башкирцевої були популярні в Європі, вона отримувала багато замовлень.

Після смерті Марії задокументовано понад 150 її робіт живопису, близько 200 малюнків, акварелей, 5 скульптур і 109 зошитів щоденника. Через рік після смерті, 1885 року, жінки-художниці в Парижі влаштували першу виставку робіт Марії Башкірцевої, на якій експонувалися 100 творів живопису, 120 графіки та 5 скульптур.

У 1908 році мати Башкирцевої передала до музею Олександра III в Петербурзі 141 твір доньки, серед яких малюнки, ескізи, полотна, пастелі, скульптурні етюди.

За радянських часів Народний комісаріат освіти (Наркомпрос) Української РСР звернувся до Петербурга (тоді вже Ленінграда) з проханням передати роботи Башкирцевої в Україну.

"Із цих 141 робіт понад 120 потім приїхали в Україну, собі росіяни залишили близько 18 творів, а решта потрапили до Дніпропетровського, Сумського та Харківського музеїв. У Харківському музеї було велике зібрання малюнків, але за часів Другої світової вони зникли, називається цифра в 66 творів. Ми не знаємо, знищені вони чи ще десь з'являться. Була інформація, що той ешелон із творами мистецтва різних авторів із Харківського музею, що був розбомблений 1941 року, потім мав певний слід — роботи спливли в приватних колекціях. Можливо, це станеться і з деякими творами Марії Башкирцевої", — зазначив Едуард Димшиц.

Час від часу роботи Марії продаються на аукціонах.

"У 2014 році мені зателефонували мої французькі друзі-колекціонери, і кажуть: ми придбали на маленькому аукціоні в Бордо 40 малюнків художниці, яка має якийсь стосунок до України, — Марія Башкирцева. Я, відверто кажучи, мало не сповз зі стільця. Вони мені надіслали зображення цих малюнків. У мене був доступ до візуальної бази творів Марії, і можна було проаналізувати — і я дуже швидко зрозумів, що це саме її рука", — поділився Едуард Димшиц.

Згодом Димшиц придбав ці малюнки. Багато з них датовані, і завдяки щоденнику Марії можна дивитися на малюнок і читати, що цього дня відбувалося з художницею.

Наприклад, малюнок жінки в хустці датований 23 березня 1878 року, це період навчання Марії в Академії Жуліана, серед учнів проводився конкурс. І цього дня у своєму щоденнику вона пише: "Мною були неймовірно задоволені. Мені повторювали, що з такими серйозними здібностями, як мої, дійсно варто працювати. Що я досягла неймовірних успіхів, і що за місяць чи два вас вважатимуть серед найсильніших. "Зауважте, — додав Роберт-Флері (її викладач в академії Жуліана, — ред.), — я кажу і про відсутніх". І глянув на полотно Бреслау, яка була відсутня (шведська художниця Луїза Бреслау була найкращою ученицею академії до Башкирцевої, — ред.). "Приготуйтеся, — сказав мені пошепки Жуліан, — приготуйтеся до ненависті з боку тутешніх. Тому, що мені ще не доводилося бачити нікого, хто б досяг таких результатів за якісь 5 місяців навчання".

За малюнок хлопця зі списом, датований 26 жовтня 1878 року, Марія Башкирцева отримала нагороду як за один із найкращих малюнків.

Марія Башкирцева пробувала себе і в новому амплуа, створивши 1882 року скульптуру "Горе Навзікаї", яка досі експонується в паризькому музеї образотворчого мистецтва д'Орсе. Статуї передував скульптурний малюнок, на основі якого було зроблено форму і виливок.

"Цей малюнок був зроблений з улюбленої натурниці Марії, вона багато позувала в академії Жуліана. Вона була актрисою і циркачкою, брала участь у знаменитих номерах Паризького цирку. І саме з неї Марія писала цей образ", — розповів Едуард Димшиц.

Димшиц відреставрував малюнки Башкирцевої зі своєї колекції і відправив до Парижа в організацію "Коло друзів Марії Башкирцевої", створену 1985 року. Вони опублікували їх у форматі каталогу.

Звичайно, головне місце у творчості Марії Башкирцевої посідає живопис. Вона писала картини, які мали викликати резонанс, часто провокаційні.

1880 року (лише за 4 роки до смерті) у Паризькому салоні Марія виставляє свою першу картину "Портрет мадемуазель Діни, або Молода жінка читає "Питання про розлучення" Дюма" і одразу отримує схвальні відгуки. При цьому авторка тоді приховала своє ім'я, підписавшись "мадемуазель Марі-Костянтин Русс".

Сюжет картини художниці підказали події у Франції — тоді якраз у пресі та суспільстві обговорювали моральні аспекти розлучення, а Дюма написав книжку на захист розірвання шлюбу. Марії ця тема була близька, адже в дитинстві вона стала свідком розлучення батьків. А позувала двоюрідна сестра художниці — Діна, донька Нінель Бабаніної.

Картину для наступного салону Марія підписує "мадемуазель Анрі", але робота не мала успіху. І лише на третьому салоні свою картину "Жан і Жак" художниця підписалася своїм ім'ям — Марія Башкирцева, і новий успіх.

З "Жана і Жака" Марія заявила себе як яскрава художниця соціальних, демократичних тем. І далі героями її картин ставали мешканці паризьких околиць: прикажчики, хлопчаки-газетярі, робітники, прачки.

В Іспанії в Гранаді Башкирцева домовилася з наглядачками, і там писала каторжанок, у Севільї — працівниць фабрики з виробництва сигарет.

Найвідоміша робота художниці — "Мітинг", зараз вона на постійній експозиції музею д'Орсе. Ця картина свого часу була придбана Лувром. Марія Башкирцева взагалі була однією з перших жінок-художниць, роботи якої експонувалися в цьому найзнаменитішому музеї.

Дуже багато робіт Башкирцевої не були завершені. Першим, хто зупиняв Марію, був Жуліан.

"Він зупиняв її бажання епатажу, і весь час окреслював певні межі, в яких має працювати художниця-жінка", — зазначив Едуард Димшиц.

Так, на один із Паризьких салонів Марія Башкирцева хотіла написати еротичний портрет натурниці, яка чекає на свого художника.

"Виходячи з ескізів, з того, що хотіла створити Марія, це мала бути робота в стилі Лотрека. Натурниця сидить на стільці спиною до глядача, курить цигарку і напівроздягнена чекає художника. Це нормально для майстерні, але на виставці це, безумовно, була б скандальна історія", — пояснила Ольга Лагутенко.

Один з останніх задумів був пов'язаний з Україною. Марія Башкирцева і раніше робила замальовки під час приїздів до батька, особливо любила малювати селян. Але все той же Жуліан не підтримував цей напрямок, оскільки "це не французьке".

"Тепер же художниця планувала намалювати велике полотно: хлопчик їде степом у возі, запряженому кіньми, на тлі заходу сонця. Вона хотіла зробити цю картину і виставити на салоні, але не встигла. Це були її задуми вже 1884 року", — резюмував Едуард Димшиц.

Попередні випуски програми "Код ідентичності":

• Вважалася втраченою 250 років: історія виявлення та відновлення опери "Креонт" Дмитра Бортнянського
• Маєтки, сільські хати та Київський вокзал: розмаїття проєктів і трагічність доль українських архітекторів
• Провісник Воланда і борець з українофобством Булгакова: невідомі факти з життя драматургів Івана Кочерги та Миколи Куліша
• З розстрілу бойчукістів почався Великий терор: невідомі факти про українського монументаліста Михайла Бойчука
• Філарет, Іван, Олександр та їхні знамениті нащадки: невідомі факти про великий український рід Колессів