Про медицину, війну та українську молодь: інтерв'ю з професором анестезіології з Чикаго Ромом Стівенсом

За свою більш ніж 35-річну кар'єру офіцера-медика в морській піхоті США, анестезіолог Ром Стівенс служив у Середземному морі, Афганістані, Східній Африці та Україні. За час повномасштабного вторгнення медик вже втретє приїздить до України.

Ром Стівенс — амбасадор благодійного фонду Help Ukrainian Hospitals. Цього разу він навчає медиків працювати на спеціальному обладнанні, яке передали американці для роботи лікарів на фронті.

Ведуча "Ранку Вдома" Ірина Хоменко розпитала Рома Стівенса про спілкування з українськими лікарями й студентами, потреби української медицини та враження від України.

— Доброго ранку, Роне! Розкажіть про вашу кар'єру цивільного та військового медика.

— Доброго ранку! Мене комісували до американських Збройних сил як військового медика 1978 року. Це відбулось щойно я вступив у медичний університет. Згідно з нашою системою, позаяк навчався за стипендією, я мав зобов'язання і погодився приєднатись до армійських лав після інтернатури. Став анестезіологом і чотири роки служив на флоті під час "холодної війни", а потім залишався в резерві. Викладав, а саме навчав інтернів.

Протягом п'яти років я був далеко від дому на Середньому Сході та в інших місцях, зокрема в Іраку, Афганістані, Східній Африці. Два роки командував медичним батальйоном Корпусу морської піхоти та більшість часу служив штабним офіцером — консультував генералів та адміралів з медичних питань.

Моя остання військова посада — старший лікар з США у Східній Африці. Протягом року я займався питаннями транспортування пацієнтів з Африки назад до Європи і співпрацював з іншими іноземними військовими лікарями, французами, німцями, італійцями, японцями, іспанцями. Тоді біля берегів Джибуті був фрегат "Гетьман Сагайдачний" і одного із солдатів цього фрегата госпіталізували французькі військові. Я  відвідував його і поспілкувався телефоном зі старшим українським військовим лікарем, який тоді перебував у Севастополі. Це був 2014 рік.

— Ви вже втретє за час повномасштабного вторгнення приїжджаєте в Україну. Які враження?

— Я періодично відвідую Україну з травня минулого року. Раніше двічі їздив до Одеси, у 2011-12 роках з американським флотом для навчань Sea Breeze exercise. То ж я мав певний контакт з Україною. І, звісно, у моєму рідному Чикаго велика українська діаспора, тож я знав дещо про Україну, перед тим, як приїхати сюди.

Бачу, як швидко змінюється ваша країна. Бачу багато молоді на вулицях міст, зокрема Львова. Це беззаперечно, дуже патріотичні люди. Мої українські друзі роблять все можливе, для того, щоб допомагати своїй державі. Багато з них служать у ЗСУ, або ж їхні родичі служать, тож вони підтримують їх, надсилаючи на фронт військові речі, обладнання, їжу.

Ще у Львові ми бачимо солдатів, які приїхали з фронту у відпустки, солдатів із пораненнями. Ми відвідували поранених військових у шпиталях, а також постраждалих цивільних. Я бачив, що ви дуже згуртувалися. Схід та захід стали однією країною.

Багато молоді бере на себе відповідальність за те, що відбувається в Україні. Ви можете побачити це на прикладі президента Зеленського та його уряду. Більшість із них — це люди молодші 40 років. Вони проєвропейські у своєму світогляді, дивляться у в бік Євросоюзу, НАТО. Мені видається, що ці люди розуміють, що багато речей має змінитись у вашій країні, і ці зміни творитиме ваше покоління. Це справді зворушливо бути у цей час тут, попри війну, звісно, і трагедії, особисті трагедії.

— Ми дуже вдячні за вашу підтримку. Це дуже важливо для нас. Цього разу ви приїхали в Україну цілою командою. Хто долучився до цього "десанту"? 

— Це команда медиків з Чикаго. До Львова ми приїхали на 12 днів. Нас дев'ятеро. У команді шість професорів з анестезіології та реанімаційної медицини зі США. Більшість з них не американці. Лідер нашої групи родом із Колумбії. Також у нас є мексиканський професор, один професор з Університету Джона Гопкінса у Балтиморі родом з Мінська, інший професор, котрий працює в Лос-Анджелесі, родом з Одеси.

У нас направду інтернаціональна команда, але з американськими паспортами. Наша мета — навчити медиків ультрадіагностиці та роботі на портативних УЗД-апаратах. Це допоможе краще досліджувати серце і легені.

— Ви навчаєте українських лікарів та студентів?

— Декотрі студенти приходять подивитись і допомогти як волонтери. Однак наша мета — навчити саме українських лікарів. Я тут з лютого і, як ви знаєте, подорожував Україною та навчав лікарів у різних містах ще до приїзду іншої частини команди.

Ми спеціалізуємося на використанні пристроїв УЗД, аби оглядати серця та легені. Це порівняно новий спосіб діагностики для українців. Це важливо, адже таке дослідження дає лікарям багато інформації про діагнози та дозволяє їм вирішувати, що робити далі. До того ж доволі швидко — без рентгена, комп'ютерної томографії.

Більшість УЗД девайсів порівняно невеликі, тож їх можна використовувати у "швидких" або дуже близько до фронту. Гадаю, дехто з ваших українських військових лікарів уже користується цим методом на Донбасі.

— Як гадаєте, яких змін сьогодні потребує українська медицина і лікарні?

— З наших численних розмов з українськими лікарями, за останній рік, стало зрозуміло, що ваша медична система потребує реформування. За їхніми словами, від здобуття незалежності українська медична система не змінилася. Вона все ще пострадянська, відчувається брак коштів. Найімовірніше, є дуже багато лікарень та лікарняних ліжок, які неефективно працюють, а системі не вистачає на них грошей.

Приміром, Україна використовує 7% бюджету на медицину, хоча в Європі це у середньому 10-11%. Тож медична система в Україні недофінансована, а це означає, що лікарі та медсестри не отримують достатньої зарплати. Наприклад, анестезіологи отримують в еквіваленті 500 євро на місяць. Цього недостатньо, аби прогодувати родину з чотирьох людей. Це спонукає їх залишати країну та їхати до Західної Європи, США чи Великої Британії, щоб заробити. Деяких це спонукає кидати медицину і йти у сектор інформаційних технологій або інші галузі, де вони можуть більше заробити.

Ті, хто залишається, на мою думку, дуже віддані своїй справі. Вони справді люблять медицину, піклуються про своїх пацієнтів. Ці люди справжні патріоти України. Мені видається це дуже зворушливим та сміливим — бачити таких українських лікарів і медпрацівників. Утім, гадаю, всі вони погодяться, що систему треба змінювати та реформувати.

— Ми сподіваємося, що це станеться зовсім скоро.

— Це дуже складно робити у розпал війни. Втім, на мою думку, зараз слушний час, аби будувати плани, адже опозиція підтримує уряд. Тож потрібно сформувати комісію для вивчення медичної системи й вирішувати, що робити далі.

Позаяк є безліч моделей та систем, котрі можна використовувати як приклади. Зокрема, чеська медична система або ж німецька чи швейцарська. Ви можете подивитися на чехів, поляків, литовців, побачивши результати реформування їхніх медичних систем, і запозичити найголовніше. Усі розуміють, що зміни неминучі, якщо ви хочете досягти стандартів Європейського Союзу.

— Ви амбасадор благодійного фонду Help Ukrainian Hospitals. Розкажіть про обладнання, яке закупив фонд для наших військових медиків.

— Ми маленька організація, заснована українським лікарем Владиславом Дєєвим. Він сам із Дніпра, але разом з дружиною та дітьми 8 років тому переїхав до США і зараз працює лікарем у Штатах. Але коли почалась війна, він хотів якось допомогти своїй країні, сам не міг повернутися, адже має трьох дітей і роботу в Америці. Також він допомагає своїй мамі та бабусі, які стали біженками. Тож Владислав заснував благодійну організацію Help Ukrainian Hospitals.

Спершу ми допомагали трьом недофінансуванням лікарням у Дніпрі, зокрема лікарні №8, № 16 та лікарні швидкої допомоги. Ми надсилали їм кошти для купівлі обладнання, а також купували їжу та ліки для ментального здоров'я солдатам із посттравматичним стресовим розладом. Потім я вирішив сам приїхати. Ми закупили маленькі портативні УЗД-апарати.

Портативні УЗД-апарати — це компактні пристрої, що можна тримати в руках. Як екран можна використовувати iPhone чи iPad. З його допомогою можна оглянути серце чи легені, живіт, печінку, нирки. Він коштує майже 2 500 доларів.

Ми купили багато таких, і я привіз їх українським лікарям. Звичайне УЗД-обладнання, що є в лікарнях, доволі дороге. Зазвичай це понад 50 тисяч доларів за одиницю. Портативні УЗД-апарати пристрої значно дешевші й компактніші. Звісно, зображення, котре вони передають, не таке хороше, як у стаціонарних апаратів, але вони цілком підходять для деяких видів діагностики і можуть використовуватись, як я вже казав, у швидких та у військових пунктах допомоги, наближених до фронту.

Коли зустрічаюся з українськими лікарями, то мушу пояснювати, чому я тут. Причина у тому, що Україна демонструє всьому світові, що варто боротися за свою свободу. Попри біль, ви боретеся за наші спільні ідеали демократії. І саме тому вільний світ підтримує вас, адже ви робите те, про що інші люди лише говорять. Українці страждають від війни, але ви сильні, і мені очевидно, що ви любите свою країну, культуру, мову, кухню, релігію. Коли бачиш, як українці носять на вулицях вишиванки, це неймовірне видовище. У вас навіть є День вишиванки.

— До речі, у вас є вишиванка?

— Так, у мене їх кілька. Словом, ми допомагатимемо і не зупинимось. А ще хочу сказати, що зустрів в Україні дуже багато волонтерів з Америки, Британії, Нової Зеландії, Португалії. Всі вони тут з тієї самої причини — аби українці знали, що ми підтримуємо вас і вашу боротьбу, тому що це важливо для вільного світу, для всіх демократичних країн. Ми виграємо цю війну разом.

— Для нас дуже важливо, що ми все це проходимо разом. Дякую за вашу підтримку!

— Я тут спостерігаю, як ваша країна дуже швидко змінюється, гуртується, особливо молодь, що бере відповідальність на себе. Саме через це я продовжую до вас повертатися. Зараз дуже захопливий час перебувати в Європі, у вашій країні. Я бачу вашу державу як майбутнє Європи, як центр тяжіння Європи, що зсуватиметься на схід — у бік Польщі та України.

Україна — велика та важлива країна. Сподіваюсь, що обставини швидко зміняться, аби зберегти ваші таланти. Ваша молодь освічена, розумна та енергійна. Сподіваюся її будуть поважати. Вони можуть залишитися тут і допомагати змінювати систему не лише медичну, а й журналістську, освітню.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Проєкт "Відважні" бореться за кожну українську дитину, щоб не було втраченого покоління, — психологиня Вікторія Назаревич
• Лікарня на колесах: інтерв'ю зі співзасновником проєкту "Мобільні лікарі" Олександром Бухтіяром