Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Таємниця останнього дня добровольця зі Шрі-Ланки: історія Шехана Ранішки

Таємниця останнього дня добровольця зі Шрі-Ланки: історія Шехана Ранішки

03 Листопада / 2025

Джерело: Телеканал “Дім”

33-річний Шехан Ранішка народився на Шрі-Ланці, працював у Дубаї, а коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, прийняв сміливе рішення — залишити престижну роботу в авіакомпанії і їхати захищати чужу країну. Мати поїхала за сином в Україну.

4 грудня 2023 року Шехан загинув. І вже майже два роки Тамара Перера живе одним — дізнатися, що сталося в той фатальний день. У цьому їй допоміг проєкт "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Поїхала за сином в Україну

Тамара Перера жила на Шрі-Ланці, виховувала двох дітей — дочку і сина. Після закінчення школи син Шехан Ранішка пішов на службу в національну армію, навіть пройшов навчання у військовій академії Пакистану.

В армії Шрі-Ланки Шехан прослужив чотири роки. Потім влаштувався в національну авіакомпанію, а у 2022 році поїхав працювати головним менеджером в Дубай.

У Дубаї він і почув про повномасштабне вторгнення РФ в Україну.

"До війни ми нічого не знали про Україну. Ми знали тільки про Росію, тому що наша країна була проросійською. Коли Шехан був у Дубаї, він почув, як президент Зеленський закликав людей з усього світу допомогти. І син сказав, що повинен поїхати в Україну, допомогти українському народу. Він сказав, що це несправедливо, що Путін не може так чинити, і що він зробить все можливе для українців", — розповіла Тамара.

Мати тільки благословила сина, бо знала: якщо Шехан щось хоче зробити, він це обов'язково зробить.

"Але я не уявляла, що саме може статися з ним. Він був таким хорошим. Я дуже сумую за ним", — сказала вона.

Шехан Ранішка приєднався до Збройних сил України фактично з початку повномасштабного російського вторгнення — з березня 2022 року.

Він багато розповідав матері про Україну.

"Він любив Україну і український народ. Завжди говорив, які тут чудові, добрі люди. Він завжди говорив, що Україна — чудова, і несправедливо, що в ній відбуваються такі події", — згадує Тамара.

Шехан не планував повертатися до Шрі-Ланки, і після закінчення війни хотів залишитися в Україні.

Згодом Тамара також переїхала до України. Вона була змушена покинути батьківщину, бо на Шрі-Ланці були дуже поширені проросійські настрої і щодо жінки почалися переслідування.

"Люди в моїй країні дізналися про те, що мій син захищає Україну, і у мене на Шрі-Ланці було багато проблем. Я відчувала себе самотньою, син хвилювався за мене і попросив переїхати до України. І я погодилася, тому що хотіла підтримати Шехана", — поділилася жінка.

Тамара спочатку приїхала до Одеси, а потім переїхала до Харкова, щоб бути ближче до сина. Зараз вона живе в Польщі. Однак досі жінка не знає подробиць загибелі Шехана, якому тепер назавжди 33 роки.

Деталі про службу Шехана в Інтернаціональному легіоні ЗСУ, про його побратимів, а також про загибель Тамарі розповіли гості студії "Я не забуду".

Українці називали його Данею

За час служби на передовій Шехан кілька разів був поранений — була важка контузія (під час якої він тимчасово втратив зір), були уламкові поранення.

Після чергового поранення шріланкієць лежав у шпиталі Харкова. Тут він познайомився з Аліною Кушель.

"Він лежав в одній палаті з близьким другом нашої родини, якого я відвідувала. Я вільно володію англійською, і вони мене попросили допомогти з перекладом, тому що їм хотілося більше дізнатися один про одного. Я почала приходити, перекладати. Так ми подружилися", — згадує Аліна.

Зі шпиталю Шехана перевели до харківської лікарні. Тут він познайомився вже з батьками Аліни. Вони привезли бійцю теплі речі, бо погода була вже досить холодна, особливо для Шехана, який родом з теплої країни.

"Їхнє перше знайомство відбулося, коли батьки привезли одяг. Далі ми почали знайомити його з Харковом. Він дуже полюбив Центральний парк. Дуже хотілося б, щоб він побачив Харків іншим, тому що він не застав тієї краси, яка була в мирний час", — сказала дівчина.

Спілкування продовжилося і після одужання Шехана. Він попросив Аліну допомагати з перекладами в деяких справах у легіоні. І сам часто приїжджав у гості. Він став називати батьків Аліни татом і мамою, а саму дівчину — сестрою.

Всі українські друзі називали шріланкійця Данею. Він сам обрав собі це ім'я, для нього це був скорочений варіант його позивного "Дантист".

"У нього була заповітна мрія — отримати українське громадянство, і він хотів взяти ім'я Даня. Тому ми його так і називали", — пояснила Аліна.

У Шехана були великі плани на життя в Україні після закінчення війни. Він хотів отримати ліцензію пілота і знову працювати в цивільній авіації, тепер уже — в українських авіакомпаніях. Планував придбати житло в Харкові, забрати сюди маму, сестру і племінницю, щоб вони були в безпеці.

Шехан багато розповідав українцям про Шрі-Ланку, говорив, що ситуація в його країні дуже схожа на Росію.

"І для нього це була не тільки боротьба України проти Росії, але і символ непокори тому режиму, який зараз, на превеликий жаль, панує в його країні", — зазначила Аліна.

У Шехана була ідея — привезти до України бійців ланкійського спецназу (Полк коммандос армії Шрі-Ланки). Це дуже добре підготовлені військові, заточені на виконання найскладніших завдань. І кільком ланкійським спецназівцям вдалося приїхати до України. Хоча зробити це було складно, бо влада Шрі-Ланки проти того, щоб громадяни їхньої держави воювали на українському боці.

"У якийсь момент це почало контролюватися з боку РФ. Вони дізналися, що на нашому боці воюють представники ланкійського спецназу, а оскільки Шрі-Ланка — це проросійська країна, звичайно, це викликало резонанс. У якийсь момент Данька приходить і каже: "У мене є дві новини. Одна прикольна — ми популярні. А друга — нас розшукують на території РФ і Шрі-Ланки", — розповіла Аліна.

Зібрав свій шрі-ланкійський взвод

В Інтернаціональному легіоні Шехан "Дантист" служив у піхотній роті ССО "Чарлі", був командиром піхотного взводу в званні молодшого сержанта ЗСУ.

Восени 2023 року в складі роти він зібрав власну команду з бійців зі Шрі-Ланки і очолив цей взвод. Українські побратими жартували, що "Дантист" створив свою маленьку армію всередині нашої.

У взводі "Дантиста" служив шрі-ланкійський доброволець Лахіру Кавінда, позивний "Джело". На Шрі-Ланці після закінчення школи в 2016 році Лахіру вступив до армії, отримав військову освіту та служив в охороні президента країни.

Він почув про земляка, який воює в Україні, і що той збирає свою команду. Лахіру знайшов контакти Шехана, той допоміг з оформленням документів для переїзду. У 2023 році шріланкієць вперше прибув до України і вперше зустрівся з "Дантистом".

Лахіру вразила країна, українці, а ще — погода.

"На Шрі-Ланці немає зими. Перший рік мені було дуже важко пережити українську зиму. Іноді я навіть плакав. Мені здавалося, що у мене відморожені деякі частини тіла. Але зараз мені подобається зима", — сказав він.

До української кухні теж вже звик.

"У нашій країні люди люблять гостру їжу. В Україні таке важко знайти. Але я намагаюся адаптуватися. Мені дуже подобається борщ — це моя улюблена українська страва", — поділився Лахіру.

Шехан для Лахіру був не тільки командиром, але й другом.

"Він був для мене як брат", — наголосив "Джело".

І саме Лахіру став свідком загибелі Шехана. Це сталося 4 грудня 2023 року поблизу села Андріївка на Куп'янському напрямку.

2 грудня один із бійців шрі-ланкійського взводу пішов на позицію і вночі загинув. "Дантист" не залишав загиблих побратимів на полі бою. Він разом з "Джело" 3 грудня вийшли на евакуацію. Ворог не припиняв обстріли — били гранатомети, артилерія, дрони.

Вранці 4 грудня бійці дійшли до потрібної точки. О 9 ранку хотіли починати евакуацію побратима.

"Це було близько до лінії фронту. І командування дало "Дантисту" нове завдання. Він сказав: “Джело”, давай сходимо туди". Я погодився, і ми пішли далі", — згадує Лахіру.

Почався сильний мінометний обстріл. Шехана поранило, Лахіру отримав контузію, але зміг надати першу медичну допомогу другові. Але Лахіру потрібно було повернутися до тіла загиблого побратима, щоб забрати зброю, бо була ймовірність, що потрібно буде вступати в бій.

"Я побіг за зброєю. Повернувся до “Дантиста”. Він каже: "Не підходь, не підходь". Його тіло стікало кров'ю. Я наклав турнікет, зупинив сильну кровотечу, намагався надати будь-яку допомогу. Але з тієї території неможливо було швидко евакуюватися. Це було відкрите поле. Я кажу: "Що будемо робити?". Він відповів: "Гадки не маю". Ми обоє розуміли, що у нас занадто важкі поранення, і нам доведеться тут померти разом", — згадує "Джело".

Він по рації передав медикам, що потрібна термінова евакуація, потрібно поспішати.

"Але в той час я не знав української, а з української сторони не розуміли англійську. Це було проблемою", — констатував Лахіру.

Шехан помер на руках свого друга. Його останнім проханням було — подати води.

"Але там було складно знайти воду. А потім він сказав: “Джело”, мені дуже важко дихати, дуже холодно". І все", — поділився побратим.

Заповів поховати поруч з командиром

На фронті у Шехана був найкращий український друг — його військовий командир Тарас "Бунтар" Коханюк. Тарас родом із селища Млинів Рівненської області, випускник Волинського військового ліцею. На фронті він командував ротою ССО "Чарлі" Інтернаціонального легіону, де й познайомився з Шеханом. Побратими дуже здружилися, шріланкієць завжди був бажаним гостем для батьків українця.

Тарас загинув 20 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Кругляківка, недалеко від Куп'янська. Йому було всього 29 років.

Смерть друга дуже вплинула на Шехана. І він заповів у разі своєї загибелі поховати його поруч з Тарасом.

"Тарас "Бунтар" був дуже близькою людиною для Дані, найкращим другом, надійним, вірним. При кожній нагоді Даня їздив на могилу до Тараса. Як би це страшно зараз не звучало, але за життя він підготував собі місце поруч із “Бунтарем” на кладовищі", — розповіла Аліна Кушель.

Друзі Шехана Ранішки за згодою його матері виконали його заповіт — захисника поховали поруч із його командиром і товаришем у Млинові. Шехану було 33 роки.