Музика, танці, традиції: болгарську культуру зберігають у селі на Одещині

Камчик — особливе село в Одеській області, де вже майже 200 років живуть етнічні болгари. Вони зуміли зберегти свою мову, пісні й традиції, перетворивши рідне село на одне з найбільш музичних місць України. Василь Ганев — акордеоніст, для якого музика стала не просто мистецтвом, а способом зберігати й передавати болгарську культуру далі. Болгарським традиціям, музиці, що звучить крізь покоління, та життю унікальної громади присвячений новий епізод документального проєкту "Ода Єдності. Портрети".

У селі Камчик, що на півдні Одещині, етнічні болгари вже майже 200 років зберігають свою мову і традиції. Це одне з найбільш музичних сіл нашої країни. Грають, співають і танцюють у Камчику майже всі.

Тут є декілька танцювальних та вокальних ансамблів, а також весільних колективів. Народний ансамбль болгарської пісні "Янка" називають "важкою артилерією", бо в ньому співають місцеві жителі поважного віку, навіть старше 70 років. А ось учасниці гурту "Ліліана" — це ще школярки. Є також інструментальні колективи, що виконують народну музику.

Акордеоніст Василь Ганев виріс у Камчику серед болгарських мелодій. Він з дитинства грає народну музику, яка не залишає байдужим слухача.

"Музика повинна говорити, звучати від душі, щоб вона торкалася вас. Щоб це була не просто гра, навіть добре виконана, а щоб я передав її так, аби ви були зі мною на одній хвилі. Міміка і рухи повинні зливатися з музикою. Я все життя був оточений болгарською музикою. Я її любив, люблю і буду любити. Бо коли ти граєш — це говорить душа, це ти говориш", — наголошує він.

Василь при місцевому будинку культури керує двома колективами, що виконують болгарську музику.

"Болгарські традиції виховують доброту, чуйність, відчуття колективу. В оркестрі у нас гайда, гадулка, тамбура, скрипка. Суто болгарський народний напрямок. Різні пісні. Є такі, що торкаються глибоко історії. Є і веселі, весільні, жартівливі. Про море, про червоне вино, про біле вино. І, звісно, є про кохання", — перелічує він.

Болгарська музика дуже складна з погляду музичних розмірів та ритмів.

"У жодній країні так не "знущаються" з музичних розмірів. Коли мені розмір незнайомий, починаю його освоювати, це важко, але це однаково наше рідне, болгарське коріння. І ми повинні свої традиції берегти", — зазначає Василь.

Аби не втратити пам'ять про своє коріння, у Камчику заснували музей. Експонати для нього збирають усім селом. Спочатку, ще у середині 1970-х, музей хотіли створити у школі, в одному з класів. Але заклик був настільки сильним, що люди принесли дуже багато експонатів. Тож для музею знадобилося більше приміщення. Так він опинився в сільському будинку культури.

У 1990-х роках знизилася музейна діяльність, протікала покрівля, і тоді місцеві жителі забрали експонати до себе додому, і зберігали їх доти, доки не зробили ремонт імузей у 2011 році знову не повернувся в будинок культури.

"Все, що в нашому музеї, — не привезене, все зроблено руками наших прабабусь, бабусь, дідусів і батьків. Увесь наш музей побудований на кшталт зменшеної копії будинку перших болгарських переселенців. У нас дуже багато старовинного болгарського народного одягу, бо він зберігається і передається від бабусь до онучок. У кожної сукні є своя назва, свій крій. І зараз саме в таких сукнях виступають учасниці нашого ансамблю болгарської народної пісні "Янка", — розповідає завідувачка Музею болгарської культури Ірина Стоянова.

У центрі села розташований незвичний пам’ятник засновникам Камчика — бричка на кам’яному постаменті, під якою встановлена дошка з прізвищами тих, хто приїхав сюди з Болгарії. Саме на таких повозках, які болгари називають "каруца", більш як 90 перших переселенців у на початку ХІХ століття дісталися Бессарабії.

Василь Ганев у себе вдома теж створив сімейний музей. Зберігає особисті речі бабусь, дідусів, батьків, інших родичів. А також музичні інструменти, на яких грали в родині. Тут є й смичкова гадалка, й кавал (дерев'яна сопілка). І навіть сценічний костюм, у якому в молодості виступав пан Василь.

"Хай онуки пам'ятають, щоб знали, що бабуся, дідусь, тато, мама були болгарами. Переважно ці речі належали моїй родині, по родинній лінії. Ті, хто не збирався їх зберігати, приносили мені, і казали: "Васю, тримай для музею, нехай у тебе буде", — каже Василь.

Попередні випуски проєкту "Ода Єдності. Портрети":

• Голос гагаузів в Україні: як зберігають музичні традиції одного з найменших народів
• Втекла від війни у Вірменії, але російська агресія двічі наздогнала в Україні: історія музикознавиці Маріам Вердіян
• "Наші ашики були як українські кобзарі": гру на кримськотатарських інструментах відроджує Джеміль Каріков
• Через індійські танці та казки: впоратися з травмою війни українським дітям допомагає Давід Сурешвар
• Композитор із Тегерана обрав своїм домом Київ: історія Хосейна Мірзаголі