Двох синів втратила — для трьох дівчаток мамою стала: історія Оксани Харченко

Оксана Харченко втратила двох синів. Син Роман загинув на фронті. Але замість того, щоб зламатися, вона стала опорою для інших. Оксана взяла під свою опіку трьох дівчаток, які залишилися без сім'ї.

Як обірвалося життя синів Оксани, для кого ще, окрім дівчаток, жінка стала матір'ю, та яка її мрія здійснилася — про це в новому випуску проєкту "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Загибель першого сина

Оксана Харченко з першим чоловіком жили в Черкасах. У шлюбі народилися двоє синів — спочатку Андрій, а через 9 років — Роман. Чоловік зрадив, і жінка залишилася сама з двома маленькими дітьми.

"Чоловік мене кинув, коли Роман тільки народився. Ще в пологовому будинку кинув. На той момент Рома був теж у дуже важкому стані — були дуже важкі пологи, 9 діб реанімації, переливання. Дуже багато чого ми пережили з народження", — поділилася Оксана.

Жінці довелося багато працювати, щоб підняти синів. У місті на той момент пропозицій не було, і вона пішла на ферму доїти корів.

"Суд колишньому чоловікові присудив аліменти у 200 гривень на місяць на двох дітей. І то ці гроші платила його покійна мати, а не він. З дітьми він не спілкувався, кілька разів приїжджав просто подивитися, як ми живемо", — продовжила Оксана.

Потім Оксана приїхала до Києва працювати на будівництво. У столиці мешкали її куми, у них у гостях вона познайомилася з майбутнім другим чоловіком, з яким щаслива досі.

"Мої хлопчики спочатку були трошки шоковані, бо вони звикли, що мама сама, тільки їхня, такі дитячі ревнощі. А потім вони роззнайомилися з чоловіком, і стало все добре. У нього своїх дітей немає, і він їх прийняв як рідних", — зазначила Оксана.

Сім'я купила будинок у селі Юркове Черкаської області. Через місяць після переїзду загинув старший син Андрій. Йому було 23 роки. 41 ножове поранення.

"Він поїхав у гості до своїх друзів у Черкаси. І сталася біда. Він не дійшов буквально кілька метрів до під'їзду. Кажуть, що на нього напав наркоман, 41 ножове. Але я досі в це не вірю, тому що на суді як обвинувачений сиділа напівдитина. А в мене старший син був 180 см зростом, 100 кг вагою, який міг дати відсіч не одній людині. Я так зрозуміла, що просто не захотіли доводити справу до кінця. І дуже було боляче, коли в залі суду випустили цього мерзотника в мене на очах", — поділилася Оксана.

Племінниця Наташа

Наталя Лазаренко теж називає Оксану мамою, хоча жінка їй рідна тітка. Наташу вилучили з біологічної сім'ї, коли їй було всього 10 днів.

"Мене вилучили з сім'ї в дитячий будинок. Оксана одразу приїхала, намагалася забрати. Два роки вона домагалася, щоб мене забрати звідти. Я пам'ятаю, коли вона приїжджала до дитячого будинку, всі кричали "Мамо моя!", а я казала — "Ні, це, моя мама!". Я завжди як маму знала саме Оксану, тому що рідну маму я бачила всього один раз. І з першого дня (ну, з того моменту, коли я пам'ятаю) я почала Оксану називати мамою", — розповіла дівчина.

Щоб забрати дівчинку з дитячого будинку, Оксана навіть спеціально вийшла заміж.

Сини Оксани — Андрій і Роман — одразу прийняли сестру.

"Андрія я не дуже пам'ятаю, я більше з Ромою була. Куди Рома — туди і я. Коли мама не пускала мене гуляти, Рома завжди брав під свою відповідальність, бо я Рому просила, а Рома — вже маму", — згадує Наталя.

Чоловік Наталії теж називає Оксану мамою.

"Вона для нас, для всієї родини — мама. Ми завжди будемо поважати її, любити. Вона на це заслуговує", — наголосила дівчина.

Зараз чоловік Наталії захищає Україну.

"Зять на фронті. Теж кожен день напружений, постійно чекаєш дзвінка. Почуєш "Ма" — і все, видихаєш", — зазначила Оксана Харченко.

Захисник Роман

Старший син Андрій загинув у віці 23 років, а Роман не дожив до свого 23-річчя вісім місяців. Обидва хлопці загинули 14 числа.

"Усі кажуть — містика. Це все дуже важко. Але я пишаюся своїми хлопчиками, вони в мене були найкращі, найкращі", — зі сльозами каже Оксана Харченко.

Ба більше, Роман Харченко і народився 14 числа — 14 жовтня 1999 року (загинув 14 березня 2022 року).

Роман був молодший за Андрія на 9 років. Коли загинув старший брат, Рома був підлітком. Хлопчик швидко подорослішав і став опорою Оксани.

"У той період, якби не Роман, я не знаю, що зі мною б було", — сказала мама.

Після школи Роман пішов до армії на строкову службу. За 2 місяці до початку повномасштабної війни він демобілізувався. 21 грудня 2021 року Рома повернувся додому. Потім підписав контракт на роботу в Польщі на пів року, на 28 лютого 2022 року був уже куплений квиток.

Але 24 лютого Росія почала своє повномасштабне вторгнення. І вже в другій половині дня Роман був у військкоматі.

"Як будь-яка мати, ясна річ, я злякалася. Він щойно повернувся з армії, згідно із законом, він міг не йти. Але ж він завжди, ще з дитинства, був патріотом. Його утримати просто було неможливо. Я говорила: "Синочку, 28 лютого ви маєте їхати до Польщі". Він відповів: "Мамо, як я зможу їсти там шматок хліба, коли вас тут вбиватимуть?", — згадує Оксана.

Після початку великої війни Роман у складі 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців захищав Київську область. 14 березня 2022 року під час боїв поблизу села Мощун він загинув. Роману було 22 роки.

"2 березня він зателефонував, ми з ним розмовляли хвилину, навіть менше. Він сказав: "Мамо, у мене все добре, я можу якийсь час не виходити на зв'язок, не хвилюйся". Це була наша остання розмова. І вже 26 березня нам зателефонували з поліції Києва, що знайшли його тіло. Він загинув", — розповіла Оксана.

Після загибелі Романа мама втілила в життя його мрії. У їхньому селі не було нормального дитячого майданчика, і Роман весь час про це переживав. Тож перший крок Оксани — на отримані виплати за загибель сина вона організувала місце відпочинку для дітей у Юрковому.

Також завдяки Оксані в селі з'явилася каплиця.

"Село невелике і немає церкви. Спочатку зробили дитячий майданчик, а потім родиною вирішили, що поставимо каплицю на честь наших і загиблих хлопців, і живих, хто зараз воює", — сказала Оксана.

Три доньки

Як будь-яка мати, Оксана важко переживала втрату Романа. Порятунком стало удочеріння трьох дівчаток, турбота про яких допомагає не концентруватися на важких думках.

"Нам бог із чоловіком не дав спільних дітей. І питання про усиновлення порушувалося ще за життя Романа. У нас неодноразово були такі розмови, це все обговорювалося в родині. І Роман ще тоді дав свою згоду на усиновлення. Знаєте, буває по-різному в житті, бувають ревнощі. А Рома спокійно відреагував на наше бажання", — розповіла Оксана.

Оксана з чоловіком звернулася з приводу усиновлення до служби захисту дітей. Їм спочатку запропонували стати патронатною сім'єю.

"Я категорично відмовилася, бо, може, це не тактовно, але для мене патронатна сім'я — як пересидка, знаєте, як перетримка для котів і собак. Я відразу їм сказала: або назавжди, принаймні до повноліття, або взагалі ні", — пояснила вона.

Зрештою Оксана з чоловіком удочерили трьох сестер — Анастасію, Діану та Оксану. Дівчата жили в їхній же територіальній громаді. На жаль, їхні біологічні батьки зловживали алкоголем, дітьми не опікувалися, тож спершу 2017 року батьківських прав позбавили матір дівчаток, а потім і батька.

Дівчаток забрали від батьків і перший час вони перебували в патронатній сім'ї. У службі опіки про дітей розповіли Оксані, і жінка одразу зрозуміла, що хоче стати мамою для них.

"Ми чекали на дівчаток майже 9 місяців. Готувалися, ремонт поспішали зробити. Тато своїми власними руками зробив двоярусне ліжко", — розповіла Оксана.

Але дівчаткам після пережитого було важко звикнути до нової сім'ї. Причому, до чоловіка Оксани вони відразу потягнулися. А от після своєї матері дівчата з великою пересторогою ставляться до жінок. Тому поки що називають Оксану "тьотя Оксана".

"Зрозумійте, діти з такої сім'ї, в якій вони не бачили ні ласки, ні материнської любові. У них образа на матір, що вона їх кинула. З перших днів вони більше біля чоловіка були. До мене зверталися тільки з якихось потреб — поїсти, попити, допомогти уроки зробити, ще щось. А так з усіх питань вони до чоловіка бігли. Я сподіваюся, що цей лід потихеньку розтане. Там навіть не льодок, там айсберг величезний. І ми потихеньку заходимо в теплі води. На слові "мама" ми не наполягаємо. На це, по-перше, треба час. А, по-друге, у дівчаток все-таки психологічна травма", — пояснила Оксана.

Анастасія, Діана, Оксана живуть у родині Харченків вже 9 місяців. Зі шкільних предметів старшій Насті найбільше до вподоби фізика та українська мова, середній Діані — фізкультура та українська література. А молодша Оксана дуже любить малювати.

Оксана Харченко любить балувати дівчаток смаколиками — пече торти, печиво, пиріжки, робить різноманітні десерти, зокрема гамбургери, хот-доги. Дівчатка теж допомагають новій мамі в домашніх справах.

Втілення ще однієї мрії Романа

Оксана вже втілила в життя певні плани свого сина Романа — дитячий майданчик, каплиця, доньки.

Також Роман мріяв про сімейний відпочинок — причому, на морі.

"Він мріяв, щоб ми всі разом, сім'єю поїхали на море, бо в мене можливості не було звозити синів хоча б раз. Він мріяв, що після армії трошки заробимо і поїдемо всією сім'єю відпочивати саме на море", — поділилася Оксана.

Команда "Я не забуду" втілила цю мрію. І тепер усю родину чекають влітку на базі відпочинку "Фрегат", що знаходиться в Ізмаїльському районі Одеської області.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Росіяни розстріляли дев'ятьох полонених на Курщині: спільний біль і спільна мета об'єднала сім'ї полеглих українських захисників
• Третє освідчення після двох відмов: історія великого кохання захисника "Лютого", який пережив ампутацію
• Після ампутації рук не втратив волю до життя: Герой України Валерій Кучеренко прагне здійснення своєї мрії
• "Мрію дожити до обміну онука": 75-річний Володимир бореться за повернення Богдана з російського полону
• Мати дізналася, яким був останній день життя її сина: історія захисника Назара "Фінки"