Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Звідси все почалося у 2014-му: розповідь очевидця про російську окупацію Слов'янська та її наслідки

Звідси все почалося у 2014-му: розповідь очевидця про російську окупацію Слов'янська та її наслідки

09 Червня / 2025

Джерело: Телеканал “Дім”

Слов'янськ — місто Донецької області, яке стало відомим усім у 2014 році, оскільки саме звідси російські формування почали наступ на Донбас, окупувавши згодом частину його території. Сьогодні Слов'янськ знаходиться в прифронтовій зоні, активні бої точаться за 20 км, при цьому саме місто російські війська щодня обстрілюють дронами, авіабомбами, системами РСЗВ.

Про події 2014 року в проєкті "Тревел нашого часу" розповів учасник тих подій, художник Сергій Сметанкін.

Ведучий — Денис Христов.

Сергій Сметанкін — художник, член Національної спілки художників України, бізнесмен і патріот Слов'янська. Після 2022 року його роботи продаються з аукціону, а виручені кошти Сергій направляє на потреби ЗСУ.

У 2024 році Сметанкін отримав премію імені Богдана Хмельницького в номінації "Твори образотворчого мистецтва військової тематики" за серію живописних робіт "Дякую", які він створив на дошках від ящиків для патронів і уламках ракет.

Захоплення міста

12 квітня 2014 року місто Слов'янськ було захоплено російськими формуваннями під командуванням ексофіцера ФСБ Ігоря Гіркіна (який на той момент представлявся як Ігор Стрєлков). Це стало початком війни на Донбасі.

Але підготовка до захоплення велася заздалегідь і здійснювалася на базі "Вілли Марія" — історичного особняка, побудованого у 1905 році. За мерства Нелі Штепи (2010-2014 рр.) "Віллу Марія" віддали в безоплатне користування православній церкві Московського патріархату строком на 50 років. Вони облаштували нібито православний центр. Але насправді тут російська агентура вела підготовку до захоплення Слов'янська — завозилася зброя, проводилися збори місцевих прихильників "русского мира".

"З цього будинку все почалося у 2014 році. Наша місцева влада, проросійські активісти підіймали галас, кричали, що у нас тут назріває заворушка. З Києва лише відповідали: все під контролем, ми все знаємо, не лізьте не в свої справи. І навіть коли активісти показували, що це не просто так, тут вже знаходили жмені патронів, все одно з Києва був наказ — не чіпати", — розповів Сметанкін.

Сергій Сметанкін і Денис Христов біля "Вілли Марії"

Тим часом російська агентура методично підвозила своїх бійців і навчала місцевих. 12 квітня 2014 року до міста заїхала група досвідчених російських спецназівців чисельністю близько 50 осіб під керівництвом Гіркіна, їм на допомогу з "Вілли Марії" вийшов озброєний загін, і почалося захоплення міста.

Спочатку вони захопили центральний відділ на той момент ще міліції Слов'янська. А згодом майже без опору і решту основних адміністративних будівель міста.

Уже в перший день до бойовиків почали приєднуватися деякі місцеві та приїжджі з Росії. Голова міста Неля Штепа 12 квітня виступила перед жителями з неоднозначною промовою, в якій закликала "підтримати наших хлопців". Але сепаратисти все одно її заарештували. У "день перемоги", 9 травня, Штепу тимчасово випустили з-під арешту, і вона на мітингу закликала всіх прийти на "референдум за незалежність ДНР". Сама Штепа потім пояснювала, що зробила це під загрозою розстрілу.

Неля Штепа 12 квітня 2014 року виступає біля захопленої будівлі міського відділу міліції

"Я був тут саме 12 квітня, під час того, як все відбувалося. Коли бойовики почали захоплювати місцевий відділ міліції, і хлопці там не знали — відкривати вогонь чи ні, бо наказ не надходив. Місцева влада на чолі з Нелею телефонувала до Києва і доповідала, що у нас тут відбувається, що потрібно приймати рішення. Але тоді відповідь з Києва була одна: дивитися по ситуації і не провокувати. Це в кращому випадку. А в інших випадках слухавку просто не підіймали. Ніхто не міг зрозуміти, що відбувається. І коли місцеві жителі дивилися на все це і чекали, що буде завтра, то ось ці "наши мальчики" з автоматами говорили: бачите, ви нікому не потрібні, вас уже списали, кинули", — прокоментував Сергій Сметанкін.

Слов'янськ перейшов під повний контроль терористів. Гіркін проголосив себе комендантом міста. З'явилися блокпости, патрулі, сумнозвісні підвали і, на жаль, перші жертви.

Катівня в підвалах СБУ

На другому поверсі будівлі міського відділу СБУ Гіркін облаштував собі кабінет, а в підвалах терористи катували людей, у дворі проводили розстріли.

Першими жертвами "руської весни", які пройшли через підвали "гестапо" (так місцеві називали будівлю СБУ в той період) були Юрій Дяковський і Володимир Рибак.

Володимир Рибак — депутат Горлівської міської ради від партії "Батьківщина", організатор і лідер проукраїнського руху в Горлівці. 17 квітня 2014 року біля стін Горлівської міськради Рибак спробував зняти з флагштока прапор "Донецької народної республіки" і повернути прапор України. Після цього проросійські сепаратисти викрали Володимира і перевезли до Слов'янська, де катували в підвалах будівлі СБУ.

22 квітня його тіло було знайдено в річці Казенний Торець неподалік Слов'янська. Разом з ним було знайдено тіло 19-річного студента, активіста Революції Гідності Юрія Поправки. Причина смерті обох — наслідки катувань з подальшим утопленням ще живих потерпілих, які перебували без свідомості.

Юрій Дяковський — учасник Революції Гідності з Львівської області, в лютому 2014 року приєднався до ДУК "Правий сектор". У квітні 2014 року вирушив разом з товаришами до захопленого російськими найманцями Слов'янська. Вони намагалися з'ясувати, що відбувається в місті, зібрати необхідну інформацію. 17 квітня Юрій потрапив у полон. Після тортур у будівлі СБУ 18 квітня був убитий за наказом Гіркіна. 28 квітня тіло Юрія Дяковського було знайдено також у річці Казенний Торець з ознаками тортур і насильницької смерті.

У "гестапо" міг опинитися будь-яка підозріла бойовикам людина. "На підвал" можна було потрапити за доносом, за порушення комендантської години, за фотографування, за підозрою в проукраїнській позиції. Через катівні пройшли і проукраїнські жителі Слов'янська, і місцеві бізнесмени, і українські силовики та представники влади.

"По місту бойовики встановили блокпости, на яких проводили перевірки, затримання. Місцеві не розуміли, що відбувається, чому і куди зникають їхні сусіди", — згадує Сергій Сметанкін.

Життя під окупантами

Події в Слов'янську стали спусковим гачком гібридної війни в Донецькій області. Спроби захоплення адміністративних будівель, звичайно, були і до цього. Подекуди вони були успішними. Але після Слов'янська градус миттєво зріс. Саме тут вперше на материковій частині України російські військові окупували місто. Саме тут пролунали перші постріли на Донбасі.

"Ми ж першими опинилися в окупації. Моя аналітика як жителя. Серед місцевих було три основні категорії. Перша — класичні проросійські "ждуни". Друга — проукраїнські налаштовані жителі, які були в протесті, але вони не бачили підтримки центральної влади. І "нейтрали", яким все одно. У якийсь період групи розподілялися приблизно 30-30-30%. Але тих, хто в душі був у протесті, було трохи більше, просто вони себе не проявляли, бо не можна було відкрито говорити про свою позицію, бо за тобою просто могли прийти", — пояснює Сергій Сметанкін.

І окремою силою були російські бойовики на чолі з Гіркіним. Їх було значно менше, але вони мали бойовий досвід і були озброєні.

"Згодом відбувалася певна маргіналізація місцевих жителів. Тому що терористи всім говорили: ось у вас є кредити в українських банках — ми їх прощаємо, забудьте про них. Плюс наводили приклад Криму. І додайте до цього відсутність інформації з центру, російську пропаганду, абсолютний інформаційний вакуум [з українського боку]", — продовжив Сметанкін.

Сам Сергій пробув в окупованому Слов'янську до 21 квітня, після чого вивіз сім'ю на підконтрольну Україні територію. Кілька разів приїжджав додому.

"На одному з блокпостів стояв одурманений місцевий "ополченець". Питаю: "Що ти робиш?" — "Бандеру чекаю". А потім до них стало доходити, що Бандери вже давно немає, але ось ці “ополченці” були вже "замазані", — згадує слов'янець.

У той час, щоб зняти гроші з банківських карток, мешканці Слов'янська їздили до сусіднього Краматорська, до якого 20 хвилин їзди на автомобілі.

"Краматорськ був Україна, туди можна було проїхати. Виїжджаєш зі Слов'янська, проїжджаєш 5-6 блокпостів “ДНР”, наступний через пів кілометра — Україна, через кілометр — "ДНР", через два кілометри — Україна. Це було як шахи. І було повне нерозуміння, що відбувається. На тих же українських блокпостах люди бачили, що немає ніяких "бандерівців", що стоять звичайні хлопці — з інших міст Донеччини, з Харківської та інших областей", — розповідає Сметанкін.

Коли напруга серед жителів Слов'янська і "ополченців" починала спадати, російські спецслужби вживали провокацій.

"Коли вони Бандеру не дочекалися, це напруження почало спадати. І росіяни бачили, що немає того жару конфлікту, на який вони розраховували. Тоді надійшли нові вказівки — треба розпалити. І тоді почалася вже реальна стрілянина, і все це вийшло з-під контролю", — каже Сметанкін.

Але і до цього часу центральна влада України не змогла сформувати свої дії.

"На той час була дуже велика конфронтація, що Донбас не такий, Донбас не той. Я повністю з цим не згоден. Україна програла цю пропагандистську війну. Ніхто нам не говорив, що ви наші, що ми єдині. А росіяни користувалися цим і постійно наголошували, що ви не потрібні Україні. І на цьому ґрунті росло все інше. Навіть коли вже Слов'янськ був місяць в окупації, показували: дивіться, ви нікому не потрібні, все ваше визволення імітується", — зазначив слов'янець.

Визволення Слов'янська

Безкінечно тримати Слов'янськ Гіркін не міг. Збройні сили України перерізали логістику і стискали кільце. В ніч на 5 липня 2014 року сталася одна з найзагадковіших подій цієї війни — бойовики без бою покинули Слов'янськ і колоною вирушили на Донецьк, спокійно проїхавши всю відстань у 130 кілометрів.

"Я зараз перебуваю на позиціях Збройних сил України 2014 року, на горі Карачун під Слов'янськом. Звідси видно абсолютно все. І звідси під повним вогневим контролем була колона Гіркіна, з його агентурою і невеликим відсотком так званих "ополченців". І звідси можна було просто взяти й накрити цю колону. Ми не знаємо, чи змінило б це хід історії. І ми не знаємо, чому ЗСУ цього не зробили. Але факт залишається фактом. І ми з вами сьогодні маємо те, що маємо", — наголосив Денис Христов.

Примітні гармати зразка 1941 року, які зараз стоять перед краєзнавчим музеєм Слов'янська.

"Ополченці" витягли ці гармати й поставили на можливі проходи українських військ. І на деякий час це навіть спрацювало. Тому що тоді не було ні дронів, ні дорозвідки, як зараз. І коли українські бійці заходили у Слов'янськ, то здивувалися: звідки у "ополченців" взялася артилерія?", — розповів Сергій Сметанкін.

На жаль, звільнення Слов'янська — це був тільки початок. Саме з гори Карачун почалися бої за Донбас у 2014 році. Тут встановлено меморіал, присвячений загиблим українським військовим під час Антитерористичної операції (АТО).

"Ви знаєте, мені дуже соромно, що у 2014 році я не приділяв цьому уваги. Мені було все одно. Мені соромно за мою байдужість і байдужість більшості українців. Тому що для нас це було так собі, що називали "якимось невеликим локальним конфліктом". Але ми бачимо з вами, які наслідки він несе за собою", — акцентував Денис Христов.

"Розп'ятий хлопчик"

Однією з основних причин того, що терористи та їхня "руська весна" мали успіх у 2014-му, є надзвичайно потужна російська пропаганда, яка, на жаль, успішно працює і досі.

"Після звільнення Слов'янська частина місцевих жителів поїхала з "нашими мальчиками" до Донецька. Один з таких кидає мені відео, яке поширюють по російських каналах. Мовляв, центральну площу Слов'янська оточили озброєні “бандерівці” і пхають людей в "автозаки". Я приходжу на площу. Дійсно, стоять машини, біля кожної по 200-300 осіб. Однак у ці КрАЗи не пхали людей, а видавали жителям гуманітарну допомогу. А "рашка-ТВ" показала це, як “пакують” людей, відбирають у них все", — згадує Сергій Сметанкін.

Найвідоміший фейк російських пропагандистів — історія про "розіп'ятого хлопчика в трусиках", яка з'явилася відразу після звільнення Слов'янська і входу в місто української армії.

12 липня 2014 року в ефірі пропагандистського російського Першого каналу вийшов сюжет за участю нібито біженки зі Слов'янська Галини Пишняк.

"Центр міста, площа Леніна, поруч з виконкомом. Це у нас єдина площа, куди можна зігнати всіх людей. На площі зібрали жінок, бо чоловіків більше немає, — жінок, дівчат, старих. І влаштували показову страту. Взяли дитину трьох років, маленького хлопчика, в трусиках, у футболці, і, як Ісуса, прибили до дошки. Один прибивав, двоє тримали. І це все на очах у мами", — озвучувала жінка завчений текст.

Жодного підтвердження цієї історії, звичайно, не було. Слов'янськ відвідали багато журналістів-розслідувачів, які опитали десятки місцевих жителів, і жоден з них не підтвердив інформацію з гучного сюжету. Ніяких результатів не дали пошуки документальних матеріалів, які могли б підтвердити цю історію, хоча в інтернеті безліч фото- і відеоматеріалів про дії українських військових у Слов'янську.

Інші твердження Пишняк також не відповідали дійсності. Наприклад, у Слов'янську ніколи не було "площі Леніна" (як зазначалося вище, до декомунізації це була площа Революції, і кожен місцевий житель це знає).

Галина Пишняк зараз живе десь під Смоленськом. І скаржиться на те, що "русский мир" виявився не таким, на який вона розраховувала.

А сам віртуальний "мальчик в трусиках", напевно, досі висить на "дошці пошани" Першого каналу, як еталон абсурдності російської пропаганди.

Післямова

Для жителів Слов'янська 2014 рік показав, що насправді таке "русский мир".

"І навіть зараз деякі “ждуни” кажуть: ні, не на такий "руський мир" ми чекали. Так, є й такі, які кажуть: нам все одно, при кому жити. Є й такі пристосуванці. Але є й порівняння. Подивіться на окуповані з 2014 року Єнакієве, на Горлівку в "ДНР". І одна з причин, чому у 2022 році почалася велика війна, тому що росіяни вже зрозуміли, що Україна пішла тим шляхом, коли вона може жити без Росії, і може жити добре. Коли в селах є газ, коли в селах є асфальт, коли у кожного селянина є машина, газонокосарка, душ у будинку. І в Кремлі розуміли, що якщо росіяни це усвідомлять, то скажуть: стоп, щось з нами не так, он, дивіться, Україна ж може", — наголосив Сергій Сметанкін.

Слов'янськ пробув в окупації менше трьох місяців, на відміну від решти Донецької та Луганської областей, які перебувають під контролем російських бойовиків вже 11 років.

"Слов'янськ торкнувся цього побіжно. Справжня війна почалася, коли Гіркін пішов до Донецька. На жаль, після 2014 року в Донецьку виросло інше покоління, яке Україну як Україну не знає. Деяким дітям у 2014 році було по 8-10 років, вони ще нічого особливо не розуміли, а зараз їм уже понад 20 років, і вони зі зброєю в руках сприймають нас як ворогів", — зазначив Сметанкін.

Ігор Гіркін (Стрєлков) після "референдуму" 11 травня 2014 року на Донбасі проголосив себе "міністром оборони ДНР", але вже у серпні 2014-го кремлівські куратори усунули його з цієї посади та наказали повернутися до Росії. Тут він почав критикувати російську владу щодо управління "ДНР" і "ЛНР", заявив про наміри створити свою політичну партію. У підсумку 21 липня 2023 року Гіркін був заарештований у Москві і засуджений до 4 років колонії, де досі й перебуває.

17 листопада 2022 року Окружний суд Гааги (Нідерланди) визнав Гіркіна винним у збитті 17 липня 2014 року пасажирського літака Boeing 777, який виконував рейс за маршрутом "Амстердам — Куала-Лумпур", і заочно засудив його до довічного ув'язнення.

Неля Штепа поки що на волі. Вона була заарештована в липні 2014 року, під час визволення Слов'янська. Їй висунуто звинувачення в посяганні на територіальну цілісність України та створенні терористичного угруповання у 2014 році. Протягом трьох років Штепа перебувала у СІЗО, а потім рік — під домашнім арештом з електронним браслетом. Слідство завершено, і вже десятий рік тривають суди.

Попри судові процеси, у 2019 році Штепа знову балотувалася на посаду міського голови Слов'янська, але не пройшла до другого туру. Однак була обрана депутаткою Слов'янської міської ради. Після 2022 року Штепа виїхала зі Слов'янська, її місцезнаходження наразі невідоме.

Попередні випуски проєкту "Тревел нашого часу":