"Треба боротися від першої до останньої секунди і не думати про славу, кошти чи медаль": легенда українського дзюдо Роман Гонтюк дав поради олімпійцям

Роман Гонтюк. Скриншот: kanaldim.tv

Дві нагороди на Олімпійських іграх у Афінах (2004, "срібло") і Пекіні (2008, "бронза") — здобуток дзюдоїста Романа Гонтюка. Його досягнення поки що є неперевершеним в українській олімпійській історії цього виду єдиноборств. Навіть через десятиліття після завершення кар'єри Роман Гонтюк залишається найтитулованішим українським дзюдоїстом — дві з чотирьох наших медалей належать саме йому. У програмі "Коло спорту" на телеканалі "Дім" він розповів про свій тернистий шлях до олімпійських нагород та дав пораду дзюдоїстам, які представлятимуть Україну на Іграх-2024.

Про тернистий шлях та перші Олімпійські ігри:

— Я тренувався, напевно, як і всі. Але, можливо, не так, як усі, тому що завжди залишався після тренувань — працювати над помилками. Ще дитиною я виходив із залу останнім. Коли переїхав у Київ, потрапив до спортивного інтернату. Я пройшов довгий і тернистий шлях для того, щоб у 20 років поїхати на Олімпіаду. Я їхав, не знаючи, чи зможу перемогти. 

На зборах в Іспанії я боровся з топовими спортсменами і програвав. Мені було з ними дуже важко. Але Олімпійські ігри — це такі змагання, де навіть чемпіони світу програють. Я й сам переміг чемпіона світу. 

На перших Олімпійських іграх за вихід у фінал довелося боротися з поляком. Я програвав зустріч. Залишалося п'ять секунд і мені вдалося його перемогти. Звісно, емоції й адреналін зашкалювали! Психологічно я з ними не впорався. Я почав думати про нагороди, медалі, п'єдестал і це мене розслабило. Якби налаштувався на ще одну сутичку, то дійшов би до кінця. 

Про Олімпіаду-2008:

— Мене уже знали в дзюдо у світі, тож, можливо, готувалися. До Олімпійських ігор треба ставитися, як до простих змагань, як до свята. У мене вже був досвід того, як треба налаштовуватися. 

З німцем за вихід у фінал у мене була запекла боротьба. Я навіть трішки перемагав його, але в кінці сутички функціонально мені не вистачило, тож я поступився. 

За третє місце я боровся з монголом. Була запекла боротьба, мені дали три попередження. Лишалося 11 хвилин, судді думали, чи давати мені четверте попередження, а я думав: "Боже, ну дайте мені доборотися, я не віддам цю медаль". 

Це була перша медаль України на тих Іграх. За неї до мене була прикута велика увага. Навіть президент телефонував і вітав. Я тоді сказав, що стіна проломана і зараз посипляться медалі. Так і сталося. 

Про перспективи українських дзюдоїстів на Іграх-2024:

— Наші олімпійці, які зараз їдуть, пройшли великий олімпійський відбір і на кожних змаганнях зустрічалися і з чемпіонами світу, і з призерами Олімпійських ігор. Декого навіть вдавалося перемагати. Тому немає нічого неможливого. Їм треба боротися від першої секунди до останньої і не думати про славу, кошти чи медаль. Думати про те, який будеш захват брати, який прийом застосувати. Тоді і може прийти перемога.

Більше новин спорту:

Медіа-партнери
Прямий ефір