Ракетний удар, порятунок 11-річної Софії, звернення до президента: історія поліцейського Павла Нестеренка у проєкті "Я не забуду"

9 січня 2023 року росіяни завдали удару по ринку в селищі Шевченкове Харківської області. Цей день запам'ятається Ользі Плутцовій назавжди, адже жінка одночасно ледь не втратила доньку Софію, але втратила свекруху.

Павло Нестеренко — поліцейський, який врятував дівчинку. У студії програми "Я не забуду" з Іриною Хоменко він розповів про те, як вирішив стати поліцейським, як опинився на місці трагедії та як йому вдалося врятувати життя.

Донька опинилася під завалами внаслідок ракетного удару

Ольга протягом 16 років працює медсестрою у Шевченківській центральній районній лікарні в Харківської області. Після роботи завжди поспішала додому на кухню, бо там на неї чекали 11-річна донька Софія та кулінарні експерименти. Один і той же день для Ольги став і найщасливішим і найтрагічнішим водночас.

9 січня Росія завдала ракетного удару по смт. Шевченкове, де працювала свекруха Ольги та на той момент перебувала дочка. Внаслідок удару загинуло дві жінки, поранено чотирьох дорослих та одну дитину — 11-річну Софію. Серед загиблих була свекруха Ольги.

— Розкажіть про вашу сім'ю, де ви живете? 

— Ми звичайна родина, живемо в Харківській області, у селі міського типу Шевченкове. Приблизно в 90 кілометрах від нас — кордон з Росією. Ми були в окупації до шостого вересня 2022 року. 

— Чому ви не виїжджали на більш безпечну територію? 

— Порадилися з чоловіком та близькими і зрозуміли, що де б ми не знаходилися, все одно біда знайде. Я працюю медиком. У мене тут пацієнти, які мене дуже люблять і я готова була за них відповідати навіть у воєнний стан. Якби в нашу лікарню привезли поранених військових, навіть під обстрілами я працювала б. Це не обговорювалося.

Працювали в окупації — було дуже важко, тиснули на нас з боку агресора, пропонували різні угоди. Ми трималися і нізащо не зрадили б Україну.

— Яким був день, що кардинально змінив ваше життя?

— 9 січня все моє життя перевернулося. Тоді я ледь не втратила дитину і втратила свекруху. 

У цей день я, як зазвичай, пішла на роботу. Мені зателефонувала мама і попросила мою доньку Софійку принести їй ліки. Дитинка моя пішла. До дев'ятої вона мала б повернутися, тож о цій годині я почала бити на сполох. Телефонувала, але вона не відповідала. На роботі я почула вибух, а коли вийшла, побачила багато диму. Я побігла туди і дорогою питала в людей, що сталося. Мені сказали, що в базар влучила ракета С-300, якраз туди, де працює Плутцова — це моя свекруха. Я продовжила телефонувати, але довго ніхто не відповідав. Пізніше дочка таки взяла слухавку і сказала: "Мама, я жива. Я під завалами. Врятуй мене, я не можу дихати". У мене випав з рук телефон, я побігла далі. Зупиняла кожну швидку, всі дивилися на мене і не знали, що мені відповісти. Я запитувала, де моя дитина. На жаль, у кожній швидкій знаходила інших людей. 

На ринку я побачила такий хаос, який, як я гадала, може бути лише в кіно: все горіло, уламки розкидані за територією базару, чорний дим, урвище, закривавлені люди в паніці. Я повернулася і побачила, як мені назустріч вели мою розпатлану закривавлену дитину. Вона вся була в уламках скла. Разом із нею була помічниця моєї свекрухи, яка сказала, що свекруху ще не знайшли — вона досі була під завалами. Мою дитину вели військовослужбовці. Вони нас посадили в свою машину, але на той час я навіть не могла уявити, як моїй дитині важко — у неї в спині були осколки. Коли я її обіймала, вона сказала, що болить. Я не звернула уваги, бо побачила лише порізану осколками курточку. Вже коли збиралася поправити її волосся, побачила, що біля її сонної артерії стирчить уламок. Я не чіпала, а вона все плакала і казала, що бабуся під завалами лишилася і її треба врятувати.

Не доїхавши до Харкова, я дізналася, що свекруха загинула. Її не вдалося врятувати. Софійка почула ці слова і сказала, що краще б бабуся вижила, а вона сама загинула. Після цього вона знепритомніла. 

— Чи дізналися ви, хто і як саме врятував вашу доньку?

— Дізналася із ЗМІ, коли була в лікарні. Це Павло Нестеренко. Думала, як випишуть нас із лікарні, то обов'язково відшукаю цю людину, обійму і подякую.

— Чи змінилася ваша донька після цієї трагедії?

— Змінилася дуже. В неї, на жаль, залишилися шрами, на яких вона дуже зациклилася і дуже комплексує через них. Коли виписали з лікарні, вона стала відмовлятися від їжі, а коли лягає спати, завжди плаче і каже, що вона винна в смерті бабусі. Я намагалася пояснити, що це взагалі не її вина. Сама ходити в магазин вона відмовляється, а коли йдемо разом, вона одягає маску, щоб не було видно шрамів.

Поліцейський випадково опинився в потрібний час у потрібному місці і врятував дитину

Павло Нестеренко — капітан поліції, начальник райвідділку. Вже 13 років він несе службу в правоохоронних органах. Чоловік спочатку пройшов військову службу, відпрацював патрульним, та мріяв перейти до відділу карного розшуку. За півроку його підвищили до оперуповноваженого. Саме він врятував з-під завалів 11-річну Софію — доньку Ольги.

— Яким для вас видався ранок 9 січня 2023 року? Як ви опинилися в Шевченковому, якщо несете службу у Дворічанському?

— Разом із керівництвом я перебував у містечку Шевченкове, бо саме там мала відбутися нарада. Це випадковість. А може доля.

О дев'ятій ранку пролунав потужний вибух і вибило вікна. Ми одразу вийшли на вулицю — шукати місце прильоту. З боку базару підіймався високий стовбур диму. Там горіли кіоски, була велика вирва. Прибігли і почули, що з боку одного з кіосків роздаються жіночі крики про допомогу. Ми стали розгрібати велику купу цегли, щоб дістати цю жінку. Вона виявилася продавчинею Ніною Горошко. З її слів ми дізналися, що в приміщенні ще були люди. 

Треба було діяти швидко, бо могла обвалитися стеля. Коли стали ворушити морозильну камеру, почули крик. Це була маленька дівчинка. Я впав на коліна і голими руками продовжив розгрібати. Рукою намацав голову і почав думати, в якій позі вона знаходиться, щоб не травмувати випадково. Коли ми її дістали, вона не розуміла, що відбувається. Ракета влучила на відстані 3-4 метрів від неї. Це диво, що вона вижила.

— Чи вдалося вам ще когось врятувати?

— Ні. У той час в нас не було спецзасобів, рили руками. Ми знали, що там знаходиться її бабуся. Потім вже  інструментами розрили, але врятувати її вже не можна було. 

— Чи слідкували ви за перебігом лікування дівчинки?

— Слідкував, але не наважувався зателефонувати. Розумію, що це і радість, і горе одночасно. Потім таки подзвонив і запитав, як справи. Вона відповіла, що вони якраз виписуються. Ми домовились про зустріч наступного ж дня. 

— Як відбулася зустріч із Софійкою?

— Нервував, але вирішив бути таким, як є. Приїхав, ми подивилися одне одному в очі, я подарував іграшки і трішки смаколиків. Ми переписуємось досі.

У студії програми "Я не забуду" маленька Софія знову зустрілася зі своїм рятівником, а Ольга зізналася, що підготувала поліцейському-рятівнику особливий подарунок. Жінка звернулася до Офісу президента України з проханням відзначити Павла нагородою за порятунок життя.

Попередні випуски "Я не забуду":

• Полон, загибель до народження сина та 24-річний тато для 8 дітей — спецвипуск "Я не забуду" до Дня батька
• Резонансне фото останнього рукостискання: таємне кохання, загибель та пам'ять про бійця ЗСУ в проєкті "Я не забуду"
• Київщина, Суми, Дніпро: історії дітей, які загинули внаслідок збройної агресії Росії
• Ракетний удар по Умані: історії живих і загиблих мешканців зруйнованого будинку у проєкті "Я не забуду"
• Має будинок з бункером і кінотеатром та зустрічався з Далай-ламою: як волонтер-мільйонер евакуював тисячі людей з гарячих точок