Про Маріупольський драмтеатр, акторські байки та політику: Станіслав Боклан — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"

Народний артист України Станіслав Боклан — гість сьогоднішнього випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець". Він поділився спогадами про роботу у Маріупольському драматичному театрі, пригадав цікаві історії з акторського життя та відповів на питання — чи бачить він себе у політиці.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Коти і собака

— Сьогодні тебе нелегко вмовити на якесь інтерв'ю або прийти у програму, бо у тебе багато роботи. Розкажи, яка вона зараз, чим ти займаєшся?

— Я займаюсь всім, що може допомогти наблизити нашу перемогу.

— Ти просто дуже скромна людина. Давай так почну. У тебе дуже багато тварин. Скільки собак, скільки котів?

— На сьогодні 20 котів і кицьок і одна собака — це не пес, це "вона". Спочатку їх було менше. Потім їх ставало все більше і більше. Виходить, вони один одному розказували, що там є дурники, які годують. Вони приходили, ми їм всім давали імена. І я всіх знаю в "обличчя". Всіх.

Нам допомагають волонтери. Я співпрацюю з організацією "Зоопатруль".

Маріупольський драмтеатр

— Ти 10 років працював у Маріупольському драмтеатрі. Це сьогодні пов'язано з дуже болючими емоціями…

— Так, я 10 років пропрацював у цьому театрі, якого, на превеликий жаль, вже немає. І вже немає багатьох людей, з якими я працював. Хтось не зміг вижити, ховаючись в підвалах, хтось загинув. І нема того будинку, де я жив у Маріуполі, де була у мене квартира.

— Це твоя перша акторська школа?

— Це мій перший театр. З багатьма людьми я не можу знайти зараз зв'язок, тому що його немає. Єдине, що директор, художній керівник театру написав мені востаннє (я не знаю, з якого телефону, але я зрозумів, що це від нього): "Стасе, те, що про мене говоритимуть, це все неправда, не вір". І він там лишився.

— Акторів театру прихистив Ужгород.

— Не всіх. Річ у тім, що частина людей лишилася там, і тепер це називається "російський театр ДНР міста Маріуполя" ("Мариупольский республиканский академический ордена "Знак почета" русский драматический театр города Мариуполя", — ред.).

Російське телебачення зняло відкриття цього театру, репетиції. Деякі люди, яких я знав, залишаються там і зараз.

Ми переможемо, обов'язково переможемо. Ми будемо сміятися і веселитися, кохати, народжувати дітей. Але в наших очах, на превеликий жаль, тепер навіки буде сум.

Акторські історії

— Стасе, ти майстер байок. Щоразу, коли ми зустрічаємося, я чекаю цього моменту. Чекаю, коли Стас дійде до певного стану, тоді всі замовкнуть (у гримерці "Ліги сміху" чи ще десь). Стасе, я тебе благаю, будь ласка.

— Я вам розповім з далекого акторського життя. Це не байка, це історія. Я люблю розповідати історії, які насправді були зі мною.

Ось в тому театрі, про який ми говоримо (Маріупольський драмтеатр, — ред.), 1 січня о 10 ранку була перша казка, яку ми грали для дітей. Ну, ми ж теж нормальні люди, і теж на повну зустрічали Новий рік. Але зранку ми вже мусили бути в театрі.

На таких виставах у глядацькій залі з дітьми переважно були татусі. І я пам'ятаю, як вони сиділи з дитиною поруч. А якщо дитина була старшою, то татусі були десь у фойє або в буфеті.

Ми грали казку "Порося, яке співає". Я грав Зайця, такого скаженого. У мене були великі вуха, носик із м'якої тканини, а також два пластикових великих зуби.

І ось я прийшов, а мій партнер Володя Кукушкін вже сидить на сцені, на пеньочку у гримі Вовка. Думаю: от людина відповідальна, таке ставлення серйозне. Ми з ним починали казку вдвох.

Музика заграла, я вибіг на сцену, кажу: "Вовку, така новина — в лісі з'явилось Порося, яке співає". А Володя зовсім не реагує на мої слова.

Я оббіг його і кажу (начебто за нього): "Серйозно?" Я вже за Зайця: "Так". Так я тричі туди-сюди бігав. І знову за Зайця: "Як же ти не знав? Я тобі зараз розповім. Це страшенна новина". І так все ближче до нього, ближче. І раптом він — бац, і за ці пластикові зуби потягнув до себе. І каже: "Боклане, не обдмухуй". Це все, що він сказав у виставі.

До речі, я свої театральні історії розповідаю у програмі Курана.

— Куран — це один з учасників команди "лігосмішників" "Ветерани космічних військ". Ти ж є тренером у "Лізі сміху", яка твоя улюблена команда?

— Моя улюблена команда та, яка моя улюблена.

— До речі, 27 березня — Всесвітній день театру...

— Уточню, я вже давно не працюю в театрі. Більшість моїх робіт в кіно.

— І все ж таки, ти ж не тільки з "Мухтаром" чи "Слугою народу" асоціюєшся.

— Нагадали про "Мухтара". Згадав історію. Телефонний дзвінок моїй дружині. Вона бере слухавку і каже: "Так, так, ага. А що, собачка помер? До побачення!". Я кажу: "Наталю, хто дзвонив?" Вона: "Запрошували знятися в "Мухтарі".

— А як дружина [акторка театру і кіно Наталя Кленіна] реагує на те, як ти зіграв?

— Це дуже-дуже сумна історія. Ми в сім'ю не приносимо роботу — кіно, театри й так далі. У нас є діти, у нас є онуки, у нас є тварини, город, садиба, маленький будиночок. Є чим займатися.

Але інколи ж трапляється, що ми бачимо один одного на сцені чи в кіно. І от найбільша, як то кажуть, похвала чи комплімент, який мені дружина казала, коли подивилися, наприклад, "Слугу народу", вона сказала: "Не соромно".

— Що ти відчуваєш в такий момент?

— Захоплення.

"Слуга народу"

— Ми з тобою вперше близько познайомилися на зйомках серіалу "Слуга народу". Я пам'ятаю, що дуже боялася до тебе тоді підходити, бо мені здавалося, що…

— До речі, я до тебе боявся підходити. Ти така відома, зірка.

— У мене такі самі думки: така зірка, Боже, Стас Боклан. Ти у серіалі грав прем'єр-міністра. А ти знаєш, що у Польщі вийшла адаптація "Слуги народу"?

— Я бачив шматочок. Я зрозумів, що вони копіюють, але вони підібрали актора, зовсім не схожого на мене. Це нібито я, але вже трішки прибитий польським життям.

— Ти там дуже схожий на Луї де Фюнеса.

— А взагалі ти бачиш себе у політиці?

— В політиці? Ні.

— А якщо телефонують і кажуть: "Станіславе Володимировичу, міністр культури — не зараз, але…"

— А чому ви гадаєте, що мені не телефонували?

— Телефонували?

— Ні.

Наприкінці Олена Кравець та Стас Боклан зіграли в гру "Бюрократична читанка". Учасникам треба було прочитати офіційний документ — алгоритм реєстрації фізичної особи, підприємця в Україні — в межах певних акторських завдань.

---

Гостями нового випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець" стали: актор та воїн ЗСУ Дмитро Лінартович, засновник волонтерського хабу "Лялькова оборона", актор театру ляльок Михайло Озеров, народний артист України Станіслав Боклан. Музичний гість — ADAM.

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Вистави у метро: про Харківський театр ляльок та рух "Лялькова оборона" розповів актор Михайло Озеров
• Голос Капітана Америка: актор Дмитро Лінартович поділився, як використовує професійні навички в лавах ЗСУ
• Про шелтер допомоги, стан під час війни та поновлення проєкту "Lе маршрутка": Леся Нікітюк в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Спорт, балет і йога: на що ще здатна людина на протезах — у "Тихому вечорі з Оленою Кравець" довів військовий Олександр "Терен" Будько
• Буча під час окупації та після звільнення: мер Анатолій Федорук показав, як відроджується героїчне місто
• Їхніми голосами говорять герої мультфільму "Мавка. Лісова пісня": в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець" Наталка Денисенко та Назар Задніпровський