Про шелтер допомоги, стан під час війни та поновлення проєкту "Lе маршрутка": Леся Нікітюк в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"

Леся Нікітюк та Олена Кравець. Фото: kanaldom.tv

Нещодавно виповнився рік роботи притулку для українців, який з початку російського вторгнення влаштувала у Хмельницькому телеведуча Леся Нікітюк. Певний час минулого року вона концентрувалася лише на порятунку людей, а згодом повернулася до своєї основної професії.

Сьогодні Леся Нікітюк завітала у гості до "Тихого вечора з Оленою Кравець". Також до розмови приєднався водій проєкту "Lе (Ле) маршрутка" Богдан Богданович.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

"Коли почалася ця скотина-війна…"

— Лесю, ти маєш класний вигляд. Це поєднання кольорів, пурпурний колір...

— Я ж під оформлення вашої студії підбирала. Адже на телебаченні вже десять років.

— Але я так розумію, ти не дуже часто так одягаєшся зараз?

— Вперше за рік. Була ще якась сукня, але вона була довга-довга. А так — спортивочки, термушечка…

— Пригадаймо початок березня 2022 року. Я зателефонувала тобі із проханням записати певні рядки пісні "Калина", ми тоді робили такий мікс у виконанні зірок для початку концерту "Доброго вечора, ми з України!". Коли я телефонувала Лесі, вона жодного разу не відмовила, але кожного разу то було: "Лєночка, я зроблю, я просто зараз на складі", "Лєночка, я зроблю, просто зараз дуже багато людей, я опікуюся ними, я пам'ятаю". Я, чесно, відчувала навіть провину за те, що я тобі так часто телефоную і нагадую, тому що я розуміла, що ти займаєшся дуже важливими справами. Розкажи про той шелтер, як це все почалося у твоєму житті.

— Це як у багатьох з нас почалося. Почалася ця скотина-війна, цей напад і був дуже сильний страх. Був такий, знаєш, параліч. Тремор рук, ступор.

І я зрозуміла, що треба якось діяти, щось робити. До цього була сцена, телебачення, розважальні шоу. А що я можу робити в час війни?

І ось мій рідний Хмельницький став транзитною зоною для багатьох людей, які виїжджали з-під обстрілів. Це були сім'ї з дітьми, в розбитих машинах, які по 10-15 днів добиралися до Хмельницького із Херсона, із Краматорська, із Запоріжжя, з Харкова. В Хмельницькому було багато таких прихистків, але все одно місця були необхідні.

І я стала свою енергію спрямовувати на те, щоб забезпечувати людей всім необхідним, якось розряджати їх. Ми всі вміємо варити їсти, ми всі можемо зателефонувати, щоб зібрати необхідні речі.

Красно дякую моїм підписникам. Весь час завжди мені: ой, в тебе така велика аудиторія, 4 мільйони... Я завжди цінувала свою аудиторію, але не описати, як я її оцінила в цей рік, коли мені підписники з різних країн присилали допомогу. Дитяче харчування, памперси йшли тоннами. В мене не було фонду, я не збираю гроші. Я це знаходжу в такий спосіб, так працюють українці — всі українці об'єдналися. Українці всі круті.

— У тебе фантастичний результат, там понад 3 тисячі людей…

— Так, 3 тисячі людей, 80 собак, котів.

Пам'ятаю сім'ю з Херсона. У них був автомобіль, але він два роки як не їздив, і прийшла війна, і він якимось чином завівся. І вони посадили в автомобіль п'ятеро дітей, їхали 10-15 днів, дорогою кицька народжувала котенят… І таких історій було дуже багато.

"Але "фляга" посвистує іноді"

— А ти особисто як змінилася, що ти відчуваєш?

— Ви мене знаєте вже понад 10 років. Ось зараз ви дивитеся на мене, як гадаєте, в мене вже "фляга" трошки свистить? Але начебто я ще нормальна, начебто ще тримаюся. Мене просто рятує гумор, розумієте? Гумор, пісні…

Але посвистує іноді трошки. Ось ти мені телефонувала тоді, що треба записати пісню "Ой, у лузі червона калина", що буде типу віртуальний хор, буде нарізка всіх артистів на екрані, буде дуже класно. А я в той момент вискакую з погреба, тільки повітряна тривога закінчилася. "Так, шо записати?". Стаю зразу біля хати та співаю: "Ой, у лузі червона калина…". Так і було. Потім дзвінок: "Га? Розвантажуйте, їду на склад". І пошурувала на той склад. "Що? Скільки сімей? Я їду". Все, шурую туди.

— А як ти проводила вільний час до 24 лютого?

— В мене його було мало, бо було по декілька проєктів на рік. І ти стільки віддаєш енергії в кадрі, знімаючи те чи інше шоу, програми, що просто хочеш елементарно відіспатися.

— А під час війни коли ти видихнула вперше?

— Конкретно видихнула 11 листопада, коли звільнили Херсон.

— Так, це був такий видих потужний і довгоочікуваний. Зі сльозами на очах, але видих певний. Я тебе розумію щодо вільного часу, бо мені теж здавалося, що я живу, ніби білка в колесі — так всього багато, так багато, що ти не помічаєш…

— То в тебе ще діти. Ще й троє. Ще й чоловік. Ага, їх прогодувати.

— До речі, в тебе песик. Рафаелем звати, вест-хайленд-вайт-тер'єр. Як він?

— Так, Рафік. Дзвонив, казав: приїжджай, гав-гав.

Але він змінився. Пес став таким заспокійливим, як у перші місяці Арестович для українців. Він став таким заспокійливим для сім'ї.

В мене, наприклад, прокинулася необхідність захистити всіх дітей України та всіх собак, всіх тварин. От у мене прокинувся якийсь такий інстинкт.

Я в тому прихистку всіх дітей таскала, вони мене обліплювали як мавпенята. Собаки всі мене облизувати, і я їх.

І мій Рафік настільки друг, він знімає стрес, коли ти його гладиш, коли сюсюкаєшся з ним.

"Ми, українці, дуже полюбляємо гризти один одного"

— Ми сьогодні у програмі торкаємося теми хейту, культури скасування. Ти періодично стикаєшся з цим на власному досвіді. Чи є в тебе якісь поради, як це обходити, як до цього ставитися?

— Страшно боляче, коли людина, особливо зараз, хоче якби отак зайти до тебе в хату і "какнути".

— А потім сказати: так я ж для вашого блага.

— Я не приймаю цього. Ідіть і ці "какулі" кидайте своїм друзям, родичам, а мені не треба.

В мене в Instagram, наприклад, є рубрика "Цьоця Наташа", рубрика для людей 60+. Не для всіх людей 60+, а для окремих осіб, які дуже часто мені розказують, як я маю виглядати, чи я маю колоти собі губи, чи я не маю цього робити, чи я маю вдягати сережки, як я маю розмовляти, з ким я маю зустрічатися, що я вже мала б, як мінімум, п'ятеро народити... Я вже не можу. Ну, зробімо ток-шоу, ви сядете, розкажете мені, я вас вислухаю, а потім скажу: кажіть своїм дітям, у мене є моя мама, яка вашим дітям не розказує, ось і ви мені не розказуйте.

Я б сказала так. Ми, українці, дуже полюбляємо гризти один одного, але не дозволяємо гризти нас.

Тому давайте в цю надзвичайно важливу ситуацію, коли ми з вами в одному човні, ми свою агресію і свою силу будемо кидати в нашого ворога. Зараз просто треба всім працювати проти ворога, який нещадно руйнує наші міста і села.

Ми зараз продовжуємо знімати "Lе (Ле) маршрутка", і мені б хотілося особисто кожного росіянина завезти в розбиту хату і як котеня отак: "Хто це наробив? Хто це наробив?". От чесно.

"І все, у мене просто сльози градом…"

— Давай про особисте. У тебе зараз статус типу "в активному пошуку".

— Чує моє серце, що ти хочеш запитати, чи є в мене той.

Шановні жінки, запам'ятайте: ви маєте бути як Україна — вільні, незалежні та самостійні.

— Все ж таки цей статус у тебе вже такий трошки перманентний. Чи не думала ти, що це тому, що ти завжди їздиш у маршрутці і з тобою завжди кремезний чолов'яга?

— Так це Богданович, це мій друг. Тобто ти вважаєш, що Богданович всьому причина? А не та ситуація, коли мене в п'ятому класі баба обмела віником?

— А ти кажеш у п'ятницю "П'ятницю, п'ятницю, ти моя сестриця, хто мене любить, той мені приснися"?

— Та я все роблю, і на Андрія кожен рік ці записочки під подушку…

До речі, згадали про Богдановича. Коли ми відзняли перший сезон "Lе (Ле) маршрутки", преса почала писати, що Нікітюк нарешті знайшла собі чоловіка, і він виявився пузачем з двома дітьми, й він, до речі, в неї працює водієм у "Lе (Ле) маршрутці". А Богданович — людина з Тернополя, перший раз приїхав до Києва і зразу ж сів за кермо, сімейний чоловік, дуже порядна, поважна людина. І ось після цієї преси телефонує йому тесть і каже: "Чуєш, це правда, шо ти з Нікітюк?". А він відповідає: "Та ви що, ні, звичайно". Тесть: "Слабак".

Це все жарти. Я обожнюю його сім'ю — і дружину Інну, і дітей, з ним дуже смішно. Богданович — це водій від бога. Я його дуже люблю і поважаю, це мій найкращий друг.

— А як йому з тобою?

— Гадаю, йому нормально. Він все контролює. До речі, зараз десь ремонтує нашу маршрутку. Бо ми відзняли зараз Харків, Миколаїв, Херсон, ми тільки повернулися тиждень тому, і він зараз на ремонті на СТО.

— Ну добре, звірмо ваші відчуття, бо ми знаємо трошки більше. Зустрічайте — водій тієї самої маршрутки Богдан Богданович.

Леся: А що, то ти не на ремонті, а по телешоу ходиш?

Богданович: Та там ще Притула був, вони просто його не об'явили, тому він не вийшов.

— "Lе (Ле) маршрутка" — це улюблений проєкт багатьох українців. Впевнена, що коли ви його відновили, то всі ваші глядачі, всі прихильники теж трошки видихнули, тому що це як повернення до мирного життя. У який момент ви вирішили, що треба відновити сезон?

Леся: Богданович мені зателефонував і каже: треба ремонтувати маршрутку і треба їхати до людей. Я кажу: як їхати, що ми з нею зробимо? Наша маршрутка потрапила під ракетний обстріл, вона стояла в Броварах, тоді рознесло всі автобуси й ту саму маршрутку.

Вона була вся розбита, повністю. Тому перешивали салон, вставляли вікна повністю…

Найдивніше те, що всі попередні роки ця маршрутка з нас просто всю кров випила. Вкладала в неї, вкладала, а вона все одно — то гальма відмовлять, то ще щось. А тут встала, поїхала, без єдиного питання. Як так?

Вона прострілена, ми спеціально залишили їй каркас, заліпили патріотичними наліпками, але всі люди звертають увагу, і всі бачать, наскільки вона розтрощена. Це як символ такий, тому що у нас зараз все потрощене.

— Це ж був такий тревел-проєкт.

Леся: Так, ми розвивали внутрішній туризм, показували людям, де можна в нас відпочити, що в нас теж устриці є, що в нас є класні кар'єри, що в нас є свої Мальдіви, що в нас є класні тварини.

— Але зараз поки що "Lе (Ле) маршрутку" неможливо дивитися без сліз. Ти й сама даєш волю цим емоціям, тому що дуже щемливі історії. Але все одно залишається певний фундамент — це жага до життя і почуття гумору. Яка історія вразила тебе найбільше?

Леся: Ми в Херсоні спілкувалися з нашим колегою, він стендапер. Востаннє ми з ним бачились, напевно, у 2012 році. І ось зараз я зустрічаюся з ним в Херсоні. Він пережив окупацію і його катували. Він за національністю азербайджанець, але він українець, і він українськомовний. Тобто по татові, напевно, він азербайджанець, але народився вже в Україні, в Херсоні.

І ось після його історії ми залишилися в нього на стендап, він виходить на сцену і каже: "До 24 лютого, коли на мене казали, що я неруський, я ображався…". І все, у мене просто сльози градом. Це настільки, розумієте, вміти вижити, вміти знайти сили, після тих страшних катувань зуміти почуттям гумору себе зцілити та на цій своїй реальній історії зцілити всіх людей, які почують цю історію...

— Дай нам, боже, сил все це пережити й отак вийти з цього стану. Але не забути про нього. Я гадаю, що ось удвох ви уособлюєте собою це все, про що ти кажеш. Так, дуже тяжко, так, іноді нестерпно, але залишається якийсь внутрішній стрижень. Ось ви удвох дізналися одне про одного щось нове після лютого 2022-го?

Леся:  Богданович поправився.

Богданович: А ти схудла.

А щоб перевірити, наскільки Леся знає Богдановича, ведучі запросили гостю на гру "Темний бік спини".


Гостями нового випуску "Тихого вечора з Оленою Кравець" стали: незламний військовий Олександр "Терен" Будько, кінооглядачка Інна Гордєєва, телеведуча Леся Нікітюк та Богдан Богданович. Музичний гість — гурт "Циферблат".

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

Прямий ефір