Подолати тривогу та знайти внутрішній спокій: авторка книги "Прийняття" Ганна Крицька розповідає про свій досвід

Книга "Прийняття" Ганни Крицької — це особливий твір, який стає підтримкою у найскладніші моменти життя, допомагаючи долати тривогу та віднаходити внутрішню силу.

У студії "Ранку Вдома" авторка книги про прийняття та гештальт-терапевтка детально розповість про власну історію, авторські психологічні розробки, ефективні способи подолання тривоги й те, як гештальт-терапія допомагає знайти внутрішню силу.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Що спонукало вас сісти за письмовий стіл і поділитися своєю історією зі світом?

— Насправді, багато чого. Але основним поштовхом стала повномасштабна війна, коли я, так само як і більшість українців, втратила підґрунтя під ногами й шукала якихось опор: як вижити, вистояти, як бути в цьому всьому. 

Я прочитала дві книжки, які на мене вплинули — “Вибір” Едіт Еґер і “Емоційний спадок” Галіт Атлас. Обидві — нон-фікшн з автобіографічними елементами.

Я взяла для себе дуже серйозний орієнтир. Мені хотілося підсумувати знання, які я отримала, підсумувати свій досвід, тому що я маю досвід втрати: 16 років тому помер мій чоловік, і ми з дітьми жили з цим, і це тривало роками. Мені є що сказати. 

Коли дивишся на цей досвід трошки з відстані — адже коли ти всередині болю, коли кричиш від цього болю, це одна історія. Такі книжки теж є, і вони мають право бути. Але коли береш трошки дистанцію і вже дивишся на це з певної перспективи, то такий ракурс більш цілющий. Принаймні, це те, що я чую від читачів вже зараз. 

Книжка з'явилася, щоб допомогти людям саме зараз, під час війни.

— “Прийняття” містить авторські психологічні розробки, зокрема новий погляд на нарцисичну травму. Що це таке?

— Знаєте, я застала Радянський Союз. Народилася в імперії, яка вже руйнувалася, але все одно існувала, і є певна специфіка в цьому. Я згадую своє дитинство і пам'ятаю два основні почуття — сором і провину. Сорому було дуже багато, і саме він є супутником нарцисизму.

Це поняття вже трохи заїжджене. Всі говорять про нарцисизм, але ніхто точно не знає, що це. Зараз дуже заведено лаяти нарцисів, називати їх аб'юзерами, змішуючи все в одну купу.

Це не зовсім справедливо, тому що навіть те, що я прийшла до вас у студію, проявилася на камеру, хоча я інтроверт і мені не дуже просто це робити, теж є певним проявом нарцисизму — принаймні нарцисичного вектора. 

Тобто нарцисизм — це вміння подати себе, вміння повірити у своє мистецтво, своє творіння та вміння вийти з ним до людей. Це те, що допомагає проявитися.

У нас дуже багато розумних людей, і, повірте, таку книжку, як написала я, могла б написати й інша людина, але не всі можуть наважитися. І ось наважитися — це означає повірити в те, що ти можеш сказати, і що це важливо. Не знецінювати, а повірити і піти з цим до людей.

— Гештальт-терапія допомагає знайти людині внутрішню силу? 

— Гештальт — це про почуття та емоції. На наших пострадянських теренах емоції і почуття дуже притлумлювалися. Тому що, як керувати суспільством, якщо всі в контакті зі своїми почуттями та люди вміють злитися, культурно та екологічно проявляти свою агресію? 

Агресія допомагає взяти те, що нам потрібно. Це не лише збройний прояв, це не лише дати кулаком по пиці. Ні, агресія — це те, що допомагає вийти в люди і взяти своє.

Мені гештальт-терапія допомогла. Я дуже довго жила за принципом, що розум — це все, а емоції слід приховувати, адже як ми реагуємо на людину, яка плаче? Ставимо знак дорівнює, що це слабка людина, вона не впоралася з емоціями й проявилася. А в гештальті плакати — це просто.

Зізнаюся, що коли я навчуся спокійно плакати на сесії з клієнтом, то буду вважати, що досягла певного рівня, тому що я досі притримую свої почуття, а почуття важливі.

— У книжці ви згадуєте про “рецепти” подолання тривоги. Чи є універсальний метод, який ви радите найчастіше?

— Найчастіше, всюди та завжди — це дихання. Звертаємо увагу на те, як ми дихаємо, тому що коли ми налякані, коли піднімається тривога, ми практично не дихаємо. Дихання стає поверхневим і таким, ніби ком стоїть: в животі або вище. Це не лише мій рецепт, це результат терапії.

Ми постійно кажемо клієнтам: "Дихайте. Ти зараз дихаєш?" Клієнт приходить, занурюється у свою історію, розповідає її. І тут важливо запитати: "Ти зараз дихаєш?" Правда, іноді здається, що клієнт просто не дихає.

Щодо універсальності, ми всі дуже різні. У мене був випадок, коли я дала медитацію групі підлітків, і вона не зайшла — підняла тривогу, і мені довелося працювати. Якщо решта групи просто посміялися і я їх відпустила, то з двома дівчатами, і цей випадок описаний в книзі, мені довелося попрацювати.

З однією ми працювали майже годину, щоб привести її до тями, тому що коли ми біжимо, це створює ілюзію руху, і ми не зупиняємося, не думаємо, не рефлексуємо. Нам здається, що це ок. А коли ми зупиняємося, все, від чого ми бігли, тікали, — воно навалюється. Це те, що сталося в цій групі з підлітками.

Думаю, мої читачі прочитають всі ці "рецепти" і оберуть корисні для себе.

Читайте також: "Це було більше, ніж боротьба за територію": кіборг "Стохід" поділився спогадами про захист Донецького аеропорту