Почав втрачати голос, тому прагне здійснити мрію про велику сцену: історія захисника Максима "Шопена"

36-річний Максим Мануйлов усе життя мріяв співати, але спочатку завадила війна, а потім — хвороба, внаслідок якої він почав втрачати голос. Але за свою мрію військовий медик бореться так само сміливо, як за здоров'я кожного побратима. Ще один крок до своєї великої мети він зробив у студії проєкту "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Музичне дитинство

Максим Мануйлов родом з міста Вознесенськ Миколаївської області. Любов до пісні у нього зародилася з дитинства, в родині любили збиратися і співати народні пісні, романси. Прекрасний голос у Максима від батька. Але з 2000 року мати змушена була сама виховувати двох синів, бо чоловік повернувся на свою батьківщину — до Росії.

"Чоловік був військовим. Він сам росіянин. Коли я виходила заміж, це була ще радянська армія. Він за розподілом служив ротним недалеко від нас, військова частина була в сусідньому селищі. Ось від нього у Максима голос. Коли чоловік виголошував "Рота, шикуйся!", було чутно за два кілометри. В Україні він дослужив до пенсії (пенсію їм тоді давали у 45 років). У 2000 році ми повинні були їхати з ним на його батьківщину, бо ми так раніше домовилися. Але коли настав час, я не захотіла їхати, і з синами залишилася в Україні, на своїй батьківщині", — розповіла Тетяна Мануйлова.

Хоча чоловік допомагав, все одно Тетяні фінансово було важко виховувати двох хлопчиків. Але вона робила все, щоб забезпечити дітей, дати їм хорошу освіту. Працювала майстринею у ПТУ, потім менеджеркою з продажу, інженеркою з техніки безпеки.

У дитинстві Максим навчався в музичній школі за класом фортепіано. Одного разу на перерві він заспівав на повний голос. Це почув директор музичної школи. З того часу почалася вокальна кар'єра хлопчика. Він виступав на концертах, перемагав у вокальних конкурсах. А мер Вознесенська навіть купив талановитому 12-річному Максиму концертний костюм, бо в родині було важке фінансове становище, а форма для виступів була потрібна.

Після школи Максим мріяв вступити до консерваторії. З мамою поїхав на прослуховування. Але викладачі сказали, що у хлопчика зараз період ламання голосу, і невідомо, чим це закінчиться. Порадили приїхати через три-п'ять років.

Щоб не втрачати час, Максим вступив до медичного університету, бо лікарем уже працював його старший брат. Потім 8 років працював сімейним лікарем у рідному Вознесенську, а спів і гра на гітарі, якої він навчився самостійно, залишилися як хобі.

Війна

Коли у 2014 році почалося російське вторгнення, Максим пішов на фронт добровольцем, був солдатом і фельдшером. Але матері не говорив, що бере участь у бойових діях на Донбасі, щоб її не турбувати. Запевняв, що просто охороняє склади.

"Я йому казала: якщо обманюєш, то я все одно приїду і дізнаюся. І коли я вже зібралася їхати провідати його, Максим сказав правду, що він у Слов'янську, з якого почалися бойові дії у 2014 році. Я поїхала, подивилася. У місті вже багато що було розбито, на блокпосту стояв залізний щит — весь у дірках від уламків снарядів і куль. Мене це так вразило тоді. Я вже тоді почала хвилюватися на тему великої війни", — згадує Тетяна.

Тоді ж мати побачила, як війна змінила її сина. Незмінною залишалася тільки його любов до співу і гітари.

У 2016 році Максим повернувся до цивільного життя, продовжив роботу в амбулаторії. Але 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне російське вторгнення. І вже 25 лютого чоловік знову став на захист України, служив у 80-й десантно-штурмовій бригаді.

На фронті як стрілець-санітар Максим брав участь у бойових діях, а також евакуював поранених з поля бою і надавав першу медичну допомогу. Спочатку був на Миколаївському напрямку, захищав свою малу батьківщину, потім був Харківський контрнаступ. Далі — Донецька область, де Максим брав участь у боях за село Богородичне під Слов'янським, за місто Лиман. І найгарячіша ділянка фронту — Бахмутський напрямок.

У 2023 році під Бахмутом Максим отримав важке поранення.

"Ми вийшли на позиції. Це було в лісі, але там не було ніякої фортифікації, нічого. Ми окопалися, і через день нас обстріляли з міномета. Один уламок залетів мені в правий колінний суглоб, другий — в праву руку, третій — в ліву стопу. Мене витягли з окопу, деякий час тягли, а потім побратими пішли за допомогою. Я десь три години сам повз на зламаному коліні. Потім мене витягли", — розповів він.

Під час цього обстрілу загинув його найкращий друг Володимир та інші побратими.

"На війні страшно, але найважче — це втрата побратимів. Це найважче. Я втратив не одного побратима, як і всі військові. Це важко", — сказав Максим.

Після поранення ноги боєць вже не міг воювати на передовій, тому перевівся у 33-й інженерно-саперний батальйон.

Весь час на фронті під час перепочинку Максим Мануйлов співав і писав пісні, за що й отримав позивний "Шопен".

Філармонічна сцена

Максим проходив реабілітацію у Житомирі. Після медичних процедур у госпіталі він грав на гітарі в міському парку і збирав гроші для своїх побратимів з 80-ї бригади, які відправляв знайомому, що займається виробництвом дронів.

Крім уламкового поранення, здоров'я підірвали тривалі переохолодження в окопах. Максим почав втрачати голос. А це для людини, яка хоче співати, критична ситуація.

Однак чоловік ще не дійшов до своєї мрії — співати на великій сцені. Тому у квітні 2024 року Максим пішов до Житомирської обласної філармонії і сказав, що хоче виступити на сцені. Директор-розпорядник закладу Сергій Кириченко з таким проханням від непрофесійного музиканта зіткнувся вперше.

"Житомирська філармонія дуже багато працює з військовими. Ми і в філармонії влаштовуємо концерти для них, і виїжджаємо в госпіталі, на військові локації. Тому співпраця з військовими була. Але це вперше, коли військовослужбовець прийшов і сказав: "Я хочу співати". Це дійсно було дуже дивно", — розповів він.

Директор-розпорядник покликав фахівців із філармонійних колективів, і вони прослухали Максима. Провідний співак хорової капели "Орея" Олександр Євтушко озвучив вердикт: у чоловіка настільки хороші природні дані, що він уже готовий співак, якого можна брати в "Орею".

У філармонії вирішили організувати концерт на підтримку ЗСУ за участю Максима Мануйлова.

"Максим регулярно приходив на репетиції, і кожного разу ми відкривали його для себе по-новому. Починалося все з того, що він грав на гітарі. А коли він на сцені побачив рояль, то виявилося, що у нього за плечима музична школа, і він нормально грає на роялі. Тому в концерті деякі твори він виконував під гітару, деякі — під акомпанемент фортепіано", — розповів Сергій Кириченко.

Концерт у Житомирській філармонії пройшов дуже добре, публіка тепло приймала Максима.

А потім був виступ у Кропивницькій філармонії у супроводі камерного оркестру.

Розширення мрії

У 2024 році Максим Мануйлов вступив до Житомирського музичного коледжу на кафедру академічного (оперного) співу.

Через 9 місяців навчання він поїхав до Києва на прослуховування до Національної музичної академії України. Поки Максим служить в армії, він не може навчатися, але поїхав заради того, щоб почути об'єктивну оцінку метрів — чи є у нього голос.

"Це було у червні 2025 року, я поїхав до академії на День відкритих дверей. Прослуховували завідувач кафедри оперного співу і ще кілька викладачів. Я спеціально прийшов у цивільному одязі, не у військовій формі. В одязі не було нічого оливкового, по мені не було зрозуміло, що я військовий, і я їм про це не говорив. Бо хотів почути об'єктивну оцінку, зрозуміти, чи є у мене голос. Я заспівав, і завідувач кафедри сказав, що бере мене на перший курс. Але поки я служу в армії, я не можу вступити. Однак я ще більше переконався, що у мене є голос і я можу співати на великій сцені", — розповів він.

У творчому портфоліо Максима Мануйлова вже чотири авторські пісні, які він написав на війні. Зокрема, "Рашист", "Тарас". А "Гей, схаменись" з'явилася ще у 2015 році під час АТО/ООС.

"Пісню "Тарас" я присвятив своєму побратиму Тарасу. Ми з ним брали участь в обороні Богородичного, це село на північ від Слов'янська. Нас туди перекинули у червні 2022 року. Я тоді був на евакуації десь за 2 км від позицій, а Тарас був у складі мого підрозділу — це 5-та рота. Тарас — це приклад того, яким має бути військовий, яким має бути сержант, яким має бути солдат. Він сміливий, відчайдушний, дисциплінований і дуже любить своїх побратимів. Багато в чому захист Богородичного залежав саме від нього", — поділився Максим.

Дві пісні — "Рашист" і "Тарас" — співак встиг записати у студії під час реабілітації. Мав записати ще одну, але не встиг — потрібно було повертатися на службу.

Свої пісні Максим виконав і в студії проєкту "Я не забуду".

Максим мріє мати студійні записи всіх своїх пісень, але це дорогий процес, і зарплати військового не вистачає. Однак у студії "Я не забуду" на Максима чекав сюрприз — київська студія звукозапису Hollywood.prod, спроєктована командою професіоналів зі США, запропонувала безкоштовно записати його пісню і зробити професійну обробку, щоб голос виконавця звучав на найвищому рівні.

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Полон, загибель рідних і руїни: як живе нацгвардієць Микита Шаульський після обміну
• На фронті загинув брат, який замінив їй батька: історія волонтерства 10-річної Ангеліни
• Повернення з полону, весілля і народження дітей: як змінилося життя героїв проєкту "Я не забуду" після ефіру
• Втік на війну у 18 років і заздалегідь готував свої похорони: історія бойового медика Дмитра "Фантома"
• Одна камера і три ампутації на двох: історія великої дружби побратимів, що зародилася в полоні