Після 14 місяців полону мріє про велику сцену: 21-річний захисник Денис Залізко заспівав разом з Domiy

21-річний Денис Залізко провів 14 місяців у російському полоні. Про нього дізналася вся країна під час обміну, коли він заспівав "Ой у лузі червона калина". Сьогодні хлопець поступово оговтується від пережитого і робить перші кроки до здійснення дитячої мрії — вийти на велику сцену.

Що довелося пережити Денису в полоні, як він будує шлях у шоубізнесі та з ким заспіває свій перший зірковий дует — про це в проєкті "Я не забуду" телеканалу "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Співав з дитинства

Денис Залізко — з селища Головине, що на Житомирщині. Денис народився 2003 року, і не один — у нього є брат-близнюк Артем. Їхній мамі Марії на той момент було 17 років, виховувати хлопчиків допомагали її батьки.

Марія помітила співочі здібності Дениса з дитинства. Коли хлопчик пішов до першого класу, місцева вчителька музики запропонувала позайматися з ним вокалом. Навчання коштувало 30 гривень за годину — це було дуже дорого для сім'ї. Але попри брак грошей, Марія шукала кошти на розвиток таланту сина. І не дарма. Денис крім свого села почав виступати в районі та в обласному центрі, тричі співав у Житомирській обласній філармонії, брав участь у вокальних конкурсах. На своєму першому конкурсі Денис відразу посів друге місце, а потім вже пішли повні перемоги.

З 13 років Денис і Артем почали підробляти в селі, щоб допомагати мамі, — комусь дрова рубали, комусь на городі допомагали, не відмовлялися від жодної посильної роботи.

"А потім мій батько навчив хлопців заробляти гроші на обробці каменю. Він сам довго пропрацював на пилорамах. І він навчив одного сина — полірувати камені, а іншого — бити бруківку. Дуже важко зароблялися ці гроші. Коли синам було по два роки, я пів року теж полірувала камені, тому я знаю, що це таке. Це дуже важка праця, це постійний пил, тяжкість. Тому я плакала, відмовляла синів від цієї роботи. Але вони наполягли — ми будемо тобі допомагати", — розповіла Марія Залізко.

Після закінчення школи питань з подальшим вступом братів не було — Головинське професійне училище нерудних технологій, де вони продовжили вдосконалювати свої навички по роботі з каменем. Але навчання кинули, тому що отримали пропозиції про постійну роботу.

А потім Дениса призвали на строкову службу, яку він проходив у Чернігові. Тут його 24 лютого 2022 року застав початок повномасштабної війни.

"Він був строковиком на той час. Хлопців відразу розвезли по інших місцях. Дениса вранці відвезли до Святошинського району Києва, там якраз служив мій племінник, його двоюрідний брат. Увечері племінник мені дзвонить і каже, що був приліт у казарму, де перебував Денис. Це був удар для мене. Тоді дуже багато хлопців загинуло, але Денис не постраждав, немов у сорочці народився", — згадує Марія.

А потім у 2023 році Денис підписав контракт із ЗСУ, йому на той момент було 19 років. До цього рішення хлопця підштовхнула загибель на фронті його дядька. Денис пояснював, що хотів помститися за нього, замінити його на війні.

Фронт і полон

Після підписання контракту Денис Залізко приєднався до 28-ї окремої механізованої бригади. Спочатку було навчання, але справжнє розуміння війни прийшло після першого відрядження в Донецьку область.

"Тоді я зрозумів, що війна і армія — це різні речі. Нас було 100 осіб. А коли я повернувся з полону, мені розповіли, що з усіх наших залишилося тільки шестеро і я. Це не передати словами. Я знав кожного хлопця, який там був", — згадує він.

У лютому 2024 року 28-ма ОМБр вела бої під Бахмутом. 14 лютого, напередодні виходу на чергове бойове завдання, Денис зателефонував додому. Він встиг сказати мамі, що цілий, поїв, і навіть заспівав її улюблену пісню "Рідна мати моя", і дзвінок обірвався.

Потім був важкий бій у селі Іванівське. 23 лютого Денис потрапив у полон, коли з чотирма побратимами опинився під завалами будинку.

"Ми намагалися вибратися назовні — копали вихід саперними лопатками і навіть ножами. Коли вибралися, позиція вже була зайнята ворогом, ми опинилися в оточенні, і вони нас засікли. Я сказав хлопцям відступати, що я їх прикрию, бо у мене був автомат. Хлопці змогли відійти, їх наші провели дроном. А я залишився один, але навіть завалив чотирьох росіян — не знаю, як я це зробив, напевно, на адреналіні. Потім намагався сам вибратися, але мене схопили", — розповів захисник.

Перші пів року мама не знала, що її син перебуває в полоні. З 23 лютого він значився в статусі зниклого безвісти. А згодом Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими підтвердив — полон.

А потім у соцмережі брат Артем побачив відео, на якому росіяни допитували пораненого хлопця — це був Денис.

Полон став для Дениса випробуванням на межі виживання. Спочатку це були "підвали" Донецька і Луганська, потім — російські колонії.

Хлопця катували струмом сім днів поспіль, били до зупинки серця, надрізали вухо, ламали коліна, розбивали руку молотком до кістки...

"Після тортур струмом мені сім разів перезапускали серце. Нас змушували цілий день ходити або віджиматися, співати російський гімн. Але найбільше знищувало — це почуття безпорадності", — зазначив Денис.

До полону Денис важив 110 кілограмів, у неволі він втратив майже 55.

"Місяць я в день харчувався склянкою води і одним шматочком хліба. Таким був сніданок, обід і вечеря. Так мене годували на першому "підвалі". Потім мене перевезли на другий “підвал”. Я там ще "здувся". Тому що знову тортури, знову побиття. Побиття були сильні: і палиці ламалися, і кийки гнулися. Мені говорили, що живим ти точно не повернешся. Коли нас перекинули на Далекий Схід, над нами там також знущалися. Коли я повернувся з полону, то важив 58 кілограмів", — сказав Денис.

Хлопець співав і в полоні: пошепки в камері — українські пісні, й під примусом росіян — їхні пісні.

"Нас змушували там співати їхні пісні. І нічого ти не зробиш. Якщо ти не будеш співати, то буде ще гірше — тобі переламають ребра або ще щось", — пояснив він.

Повернення додому

6 травня 2025 року Денис Залізко був звільнений під час обміну військовополоненими.

"Ми шість годин чекали на літак. У нас були зав'язані очі, руки. Але ми сподівалися, що, може, це реально нас додому відправляють. І коли опинилися на нашій українській землі — ми були в шоці, ці емоції не передати словами! І коли я відходив від останнього росіянина, я йому сказав: "Ми вам цього не пробачимо", — згадує хлопець.

Про повернення Дениса дізналася і вся країна. Тому що в той же день він став відомий, заспівавши ще в автобусі "Ой у лузі червона калина".

"Це був порив серця. З глибини душі", — пояснив Денис.

Здійснення мрії

Зараз дитяча мрія Дениса співати стала дорослою метою.

"Це стало моєю метою. Я хочу досягти цього — стати артистом, співаком. І я докладаю якомога більше зусиль для цього. Хочу не просто десь співати, хочу на велику сцену. Я хочу довести людям, що голос — це потужна річ, він може дуже мотивувати", — наголосив він.

Команда "Я не забуду" до початку зйомок розпитала Дениса, які пісні, яких виконавців він любить. І вже в студії на нього чекав сюрприз — на зустріч до захисника прийшла відома виконавиця Domiy.

"Я дуже радий знайомству, дуже радий тебе бачити. Я слухаю твою музику, слухаю твої пісні. Це для мене дуже дивно. Ти так талановито співаєш, так чутливо володієш своїм голосом. Коли я слухаю твої пісні, ти мене надихаєш ще більше співати та вдосконалювати свій голос", — зазначив Денис.

"Велике тобі спасибі. Я почула тебе вперше на знаменитому відео, де ти їхав під час обміну в автобусі, повертався в Україну. І я вся просто промурашилася від твого голосу. Впевнена, що у тебе все буде дуже круто, тому що тембр у тебе дуже сильний", — відповіла Domiy.

А потім Domiy запропонувала Денису заспівати дуетом пісню "Нагадай".

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• 10-річний Максим чекав на цю зустріч два роки: історія великої дружби хлопчика і військового
• Жителі окупованого села переховували 10 нацгвардійців: зворушлива зустріч із рятівниками
• Мама загинула на "Азовсталі", батько залишився в окупації: трагічна історія сестер Олени та Олександри
• Михайло "Мі9" та Арам "Рама" удвох вистояли проти 20 окупантів: зворушлива зустріч побратимів через роки
• Записав передсмертне послання, про яке рідні випадково дізналися зі соцмереж: історія захисника В'ячеслава "Квітки"