Михайло "Мі9" та Арам "Рама" удвох вистояли проти 20 окупантів: зворушлива зустріч побратимів через роки

Вони пройшли через пекло разом. Михайло Пигида та Арам Косюк тримали оборону Кліщіївки під Бахмутом, коли навколо все руйнувалося. Вони стали один для одного більше, ніж побратими. Один прикрив спину, інший — врятував життя. Але після боїв дороги розійшлися: Михайло — знову на фронті, Арам — на лікуванні після важких поранень. Друзі не бачилися два роки і знову зустрілися — в проєкті "Я не забуду" телеканалу "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Михайло "Мі9"

Михайло Пигида (позивний "Мі9") встав на захист країни 21 березня 2023 року, служить у 80-й окремій десантно-штурмовій бригаді. Дружина Ксенія вирішила бути поруч із чоловіком, незалежно від місця його служби.

"Я не можу бути без чоловіка, повинна бути йому опорою, підтримкою. Він був на Донецькому напрямку, я була там же. Спочатку жили в Костянтинівці, потім там стало гаряче, і ми переїхали в Дружківку. Зараз чоловік служить на Сумському напрямку, і я теж живу в Сумах. Мої рідні хвилюються, але ми — сім'я, ми — одне ціле", — пояснила Ксенія.

Поки Михайло на службі, дружина займається волонтерством — допомагає чоловікові та його бригаді.

У 2023 році 80-та ОДШБ утримувала Бахмутський напрямок у Донецькій області. У вересні під час контрнаступу відбувся важкий бій у селі Кліщіївка. Тоді Михайло "Мі9" з 19-річним побратимом Арамом Косюком (позивний "Рама") протистояли 20 російським окупантам.

"Поступило завдання: ми повинні були здійснити штурмові дії для просування далі. Я був старшим групи, яка складалася з бійців бригади Нацполіції “Лють”. У складі цього відділення був хлопець "Рама". У нас було дві години, щоб зібратися. Я з іншої бригади, тому було багато питань: що це за хлопці, яке в них озброєння, який у них бойовий досвід, хто знає дорогу тозо. Заходили дві групи, 16 осіб. Моє завдання було — завести цих 16 осіб на позиції, це дуже важко", — розповів Михайло.

До цього моменту Михайло вже перетинався з Арамом один раз на позиції — молодий, відчайдушний, бойовий хлопець, всього 19 років.

Група завантажилася в машину і доїхала до Кліщіївки. Пройшли десь кілометр. Одна частина бійців дислокувалася в церкві, іншу Михайло завів у будинок, в якому було два підвали. Звідти планував по кілька бійців поступово заводити на позиції.

"На цих позиціях оборону тримала бригада "Лють", і ми повинні були провести заміну їхніх бійців на позиціях", — уточнив військовий.

Складність ситуації полягала в тому, що Михайлу не передали чітку інформацію про розташування суміжних підрозділів і координати ворога.

"Чесно, я взагалі не міг зорієнтуватися в обстановці. По-перше, мені група нічого не передала. Сказали, що ворог там-то, а де стоять дружні підрозділи — я не розумів. На карті до цього показали, але це передова, ситуація постійно змінюється. Для розуміння: до виходу на завдання мені показували фотографії місцевості, і там були будинки. Коли я прийшов туди, там все було повністю стерто", — згадує "Мі9".

Плюс група Михайла розташовувалася в підвалі, тому була проблема зі зв'язком — рації не ловили сигнал.

О 7-й ранку ворог почав обстріл — пакет "Градів", фосфорні снаряди, 120-ті міни...

"На другий день всі наші сектори були розбиті. Люди отримали контузії. Всі бійці забігли в підвал. Почалася паніка", — описав ситуацію Михайло.

На третій день ранок почався з обстрілу фосфором. Михайло наказав всім сховатися в підвалі, який був єдиним укриттям для бійців. Потім почали працювати ворожі "Гради", танки, міномети... А ще окупанти використовували газ. Коли газ трохи розсіявся, Михайло спробував вивести бійців з підвалу, бо розумів, що росіяни вирахували їхню позицію і скоро почнуть штурмувати.

І тільки почали виходити — постріл з РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Будинок повністю розбитий, все в диму, залишився тільки підвал.

"Ми знову назад. “Рама” кричить: "Контакт!". І ми бачимо, як на нас лізуть орки. Я за ККМ (кулемет Калашникова модернізований), два постріли зробив — і його заклинило. Відкидаю ККМ, починаю кидати гранати", — розповів Михайло.

Арам зголосився допомогти Михайлу. Вони між собою розподілили сектори. "Мі9" був на позиції з правого боку, "Рама" — з лівого.

"Рама" кричить, що у нього гранати закінчуються. Я починаю йому гранати перекидати. Через деякий час: "Рама", що у тебе?". Він відповідає: "Гранати закінчилися, я нічого не бачу". Потім забігає в підвал: "Я — "трьохсотий", — продовжив Михайло.

Він подивився на побратима — в Арама не було ока.

"Він питає: "Що з моїм оком?". Кажу: "Все нормально". Воно не кровило, просто як вирване око, шматок м'яса", — згадує військовий.

По рації пробився зв'язок, Михайлу повідомили, що окупанти почали відходити. У період нетривалого затишшя Михайло зміг вивести поранених — "Раму" і ще одного хлопця. А сам повернувся утримувати позицію.

"Потім нам передали, що ми можемо "відкотитися". Але як відкотитися, там 200 метрів поля? Тоді запитали: "Продержитеся добу?" — “Продержимося”. Потім прийшла штурмова група, вони просунулися без втрат, тому що ми ворога тоді нормально підбили", — зазначив він.

У тому бою Михайло і "Рама" врятували не тільки один одного, але ще й зберегли життя іншим бійцям.

"Якби не було "Рами", то орки дійшли б до мене і просто знищили б нас усіх. Ми з “Рамою” розподілилися, і цей бій відбивали двоє людей — я і "Рама". І, звичайно, він мені врятував життя. Він стояв зі мною до кінця тоді. Ми з ним не спали, у нас не було можливості відпочити", — зазначив "Мі9".

Після того бою Арама доставили до лікарні, Михайло продовжив службу: після Донецької області брав участь у Курській операції, зараз тримає оборону на Сумському напрямку.

"Після того бою ми з “Рамою” жодного разу не бачилися, не було можливості, тому що в нашій бригаді не було ротації. Але я хочу побачити цього відважного хлопця — "Раму", — сказав Михайло.

Арам "Рама"

Михайло та Арам через два роки змогли зустрітися в студії "Я не забуду".

Арам Костюк пішов захищати Україну в 19 років, у березні 2023 року.

"Мій двоюрідний брат сказав, що йде на війну. Я теж захотів. Я мріяв потрапити на фронт. Коли почалося вторгнення, дивився дуже багато відео про війну. Дуже сильно хотів", — сказав він.

Арам навіть батькам не повідомив про своє рішення, щоб не турбувати. Вони дізналися, що син служить майже через рік — через кілька місяців після його поранення.

"Я прослужив 9 місяців, отримав поранення, лежав у лікарні у Львові. І тоді вже через два місяці довелося сказати батькам. Весь цей час я їм говорив, що просто працюю в поліції. Спілкувався з ними по відео, говорив, що у мене все добре, працюю в поліції, ходжу на службу. Я просто не хотів, щоб мама переживала. Ну, а коли вона дізналася, то спочатку сильно плакала, а потім сказала: "Слава богові, що живий, а все інше — неважливо", — розповів хлопець.

Арам розповів про подробиці того бою в Кліщіївці.

"У нас тоді не працювали рації. Нас уже починають обстрілювати. "Мі9" був з правого боку на позиції, я — з лівого. Я гранатами відбивався, а коли орки трохи затихли, я вже вийшов з автоматом, хотів ще автоматної черги дати. І був приліт, напевно, з РПГ, і осколками мені порізало обличчя, око. Я навіть знаю, де стояв цей РПГшик. Він був з кулеметником метрів за 150 від нас, вони в посадці сиділи та по моїй позиції стріляли", — згадує "Рама".

В Арама також була наскрізна рана щоки, пробито легеню.

"Орки підійшли до нас дуже близько, метрів на 25-30, і почали закидати гранатами. Уламок гранати пробив мені легеню. А потім ударною хвилею від цього РПГ ще вибило п'ять зубів", — додав він.

Крім того, хлопець отримав контузію, нічого не чув, дуже сильно боліла голова. Через головний біль він спочатку навіть не відчув поранення ока.

"Я просто знав, що був приліт, побачив, що кров тече фонтаном. Відразу побіг у підвал, навіть не зрозумів, куди я автомат подіяв, куди подівся мій шолом. Я забіг у підвал і крикнув: хлопці, я — “трьохсотий”, і все", — розповів він.

Потім було тривале лікування, вісім операцій. Попереду Арама чекають ще три пластичні операції на око, установка протеза. Всі операції були безкоштовними, коштом держави. А ось біонічний протез, про який мріє Арам, коштує 40 тисяч доларів, на нього кошти потрібно збирати самостійно.

"Гадаю, ми це завдання виконаємо всі разом, відкриємо збір", — сказав Михайло.

Попри що, Арам мріє повернутися на службу.

"В принципі, оператором БпЛА я міг би бути. А ось виконувати завдання, які я виконував раніше, штурми, я б уже не зміг", — сказав "Рама".

Зараз Арам займається ремонтом мотоциклів і будує будинок для своєї молодої родини. Також у планах — зайнятися блогерством: розповідати про своє життя, роботу, родину, щоб надихати інших — навіть після поранень життя може бути повноцінним.

Арам познайомився зі своєю майбутньою дружиною Крістіною вже після поранення, в компанії спільних друзів. Це було кохання з першого погляду.

"Наші стосунки взагалі не розвивалися. Після тієї зустрічі ми не спілкувалися. Він як приїхав, так наступного дня і поїхав. І все. Більше я з ним не спілкувалася. Я не знала, де він, що він, як він. Через два місяці він написав, що кохає мене і хоче, щоб я стала його дружиною. І я погодилася. Десь через два тижні він приїхав, і ми повінчалися", — поділилася Крістіна.

Зараз Крістіна на п'ятому місяці вагітності, подружжя чекає на дівчинку.

Якщо ви хочете допомогти Араму:

• 4441 1111 2435 0764 (Монобанк), Косюк Арам Арамович
• посилання на банку: https://send.monobank.ua/jar/8t5FGbSvNP

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Записав передсмертне послання, про яке рідні випадково дізналися зі соцмереж: історія захисника В'ячеслава "Квітки"
• Він уже знає, що таке окупація, полон батька і важка хвороба: історія 4-річного Давида Кузнецова
• Віддячити за врятоване життя: історія захисників Петра Варченка та Андрія Суржка
• 3 дні в полі поблизу окупантів, 9 годин евакуації до позицій: унікальна операція порятунку пораненого Віталія Колісника