Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Козацька спадщина, близькість до Росії та місто дитинства Дмитра Кулеби: як живе Сумщина під час війни

Козацька спадщина, близькість до Росії та місто дитинства Дмитра Кулеби: як живе Сумщина під час війни

27 Листопада / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

Місто Суми розташоване дуже близько до кордону з Росією — всього за 40 кілометрів. І через це Суми дуже потерпають: тут постійно чутно вибухи, тут по 20 годин тривають повітряні тривоги, тут часті відключення світла. Тут діти не можуть ходити до шкіл та садочків, вони можуть займатися тільки онлайн. Тут навіть державні установи зараз офіційно теж не працюють, бо небезпечно.

Але місто живе, люди працюють. Місцеві не покидають свої домівки, навіть переселенці саме у Сумах знаходять собі прихисток.

У новому епізоді проєкту "Міста" телеканалу "Дім" Анатолій Анатоліч показав, як сьогодні живуть незламні українські Суми та інші міста Сумщини. Ви познайомитеся з волонтерами "Добробату", рятувальниками, екскурсоводом, місцевими жителями, а також прогуляєтесь містом дитинства ексміністра закордонних справ Дмитра Кулеби.

У СУмах чи у СумАх

Корінні жителі міста Суми кажуть з наголосом на другому складі — "у СумАх", але за стандартами сучасної літературної мови правильно ставити наголос на першій — "у СУмах". Тому що місто називається "СУми", а не "СумИ", пояснив історик, екскурсовод та ведучий подкасту "Комік плюс історик" Євген Мурза.

"Ця варіація пішла тому, що місто раніше називалося трішечки інакше, з літерою "н" в кінці — Сумин, та, імовірно, наголос був на другий склад — СумИн. І ось моя прабабуся і багато жителів області у селах, які розмовляють українською мовою, слобідським діалектом, вони кажуть "у СумАх", а не "у СУмах". І так можна визначити, хто місцевий", — зазначив Євген.

До речі, за стандартами літературної мови мешканців Сум правильно називати "сум'яни".

Є такий стереотип, що якщо регіон занадто близько до Росії, то люди тут розмовляють російською.

"Так, ми поруч, всього 40 кілометрів від кордону. Але Суми — це українське місто, тут український дух. І всі люди себе ідентифікують, звичайно, як українці. Імовірно, це зумовлено історією міста. Бо історія Сум починається з козацької доби XVII століття. В ті часи люди від війн тікали на схід, на ці території. І ця земля потім отримала назву Слобідської України, від слова "слобода" — тобто "свобода". Ця земля була вільною, тут всі звільнялися від податків. Ця територія формально належала московському царю, але фактично росіяни її не контролювали. Місто Суми утворилося у середині XVII століття, це була фортеця, окрема козацька автономія", — розповів Євген Мурза.

Щодо назви Сум існує легенда, яка каже, що на березі річки Псел козаки знайшли три мисливські суми (сумки) з золотом. І сказали отаману на ці гроші заснувати місто Суми. І начебто від сумок, в яких знайшли гроші на побудову міста, і походить назва.

"Але це просто гарна легенда, яку багато жителів міста розповідають як правдиву. Однак це не історичний факт. Місто Суми засновано на березі трьох річок — Псел, Сума і Сумка. А річка Сумка раніше називалася Сумою, власне від неї і походить назва міста Суми", — акцентував історик.

У місті навіть встановлений пам'ятник одній з тих сумок із легенди. Але в ньому є маленька історична "фальсифікація". Бо Суми заснували у середині XVII століття, а монети, зображені на пам'ятнику, — XVIII століття, на них вензель Катерини II.

Сумознавець показав Камінь Кохання, який 2011 року встановили в ніші біля дзвіниці Воскресенського собору (до речі, збудованого 1655 року). Це камінь зі Святої землі — із Кани, невеликого містечка в Галілеї, де Ісус благословляв наречених. За древньою традицією, це місце вважається щасливим для закоханих. Тому сум'яни після розпису в РАГСі або після вінчання приходять сюди і торкаються цього каменя, щоб їхня любов була такою ж міцною, як ця частинка Святої Землі.

Українська Суджа

Сумська область межує з російською Курською областю, частина якої з 6 серпня 2024 року перебуває під контролем ЗСУ. Один з подкастів "Комік плюс історик" історик Євген Мурза та комік Фелікс Редька записали у місті Суджа.

У Суджу ведучі подкасту приїхали за допомогою українських військових. До цього Євген ніколи не був на території Російської Федерації, і відчуття від візиту на Курщину у нього були дивні.

"Тому що ти на офіційно визнаній території Російської Федерації, але мені, як історику, людині, яка живе на Слобожанщині, зрозуміло, що це слобідська земля. Ми знімали подкаст у краєзнавчому музеї, розповідали про історію Суджі, про її українську історію, а вона повноцінно саме українська, особливо початкова історія XVII-XVIII століть. Українська земля, але російська територія", — зазначив Євген.

Він додав, що якщо на початку ХХ століття 3/4 населення цього району ідентифікувало себе українським, то зараз — це лише 2-4%.

"Звичайно, цей відсоток штучно занижений, але це приклад того, що систематично знищувалася ідентичність етнічних українців з паспортом РФ. І це приклад для нас, що території, які Росія зараз окупувала, не дай боже, залишаться окупованими на десятиліття. Ми вже це бачимо по Донецьку, Луганську після 2014 року. А що зараз коїться на окупованій частині Запорізької, Херсонської землі? Вилучаються українські підручники, вся історія переписана, там Україна подається як "нацистська держава", знищується все українське. Мине час, і всі ці діти будуть себе ідентифікувати як росіяни. Суджа — це теж приклад того, як Росія відбирає землі та знищує українську ідентичність", — наголосив історик.

Суми під обстрілами

В ніч на 22 жовтня в Сумах сталася ще одна трагедія — російський "Шахед" влучив у будинок, в якому перебувала родина Кушнарьових. Дівчинка-дев'ятикласниця, мама і тітка загинули, вижив тільки батько, якого пораненим госпіталізували.

Наслідки влучання "Шахеда" ліквідовували ДСНСники. Рятувальник-моторист Олександр Сонін теж працював у ту ніч.

— Коли ви приїхали на місце трагедії, що побачили?

— Першими приїхали пожежники-рятувальники, вони почали гасити полум'я, тут була велика пожежа. Ми приїхали відразу за ними. Тут все палало. "Шахед" влучив у будинок, там була дитина та її мама, також було знищено флігель, у якому була тітка. Щодо батька, одні люди казали, що його викинуло вибуховою хвилею, інші кажуть, що він вийшов в цей час на вулицю покурити. Коли ми приїхали, батька вже забрала швидка.

Ми почали працювати. Спочатку під завалами знайшли маму, потім знайшли тітку і третьою знайшли дівчинку. Шансів вижити у них не було. Мама і дівчинка були в епіцентрі вибуху, їхні тіла були дуже обвугленими.

— Як це морально витримати, як ви це через себе пропускаєте?

— Дуже складно. У мене теж двоє дітей, моєму синові 10 років. Але я вибрав шлях рятувальника, і я розумію, що на мене там чекають, щоб я врятував когось. Ти працюєш на характері, тому що немає нічого, важливішого за порятунок життя людини.

— Дуже часто росіяни завдають повторних ударів, щоб навмисне зачепити наших ДСНСників.

— Так. Я виїжджав на лікарню, де повторно з'явився "Шахед". Після першого прильоту ми всі були в лікарні. І коли нам повідомили про другий, у нас була визначена точка — це був підвал, і ми туди побігли. Слава богу, ми залишилися живі, але у цій трагедії загинули люди.

— Я так розумію, що зараз виїздів побільшало, тому що зараз Сумщина під обстрілом навіть частіше, ніж на початку повномасштабного вторгнення. Наскільки у вас збільшилося роботи?

— Останнім часом дуже часто виїжджаємо. Тому що область обстрілюють і "Шахедами", й КАБами (керованими авіабомбами), й ракетами.

— 19 вересня був обстріл КАБами пансіонату для людей похилого віку, були загиблі та багато поранених. Ви там працювали?

— Так, я теж там був. У цьому пансіонаті було дуже багато стареньких людей, і не всі з них розуміли навіть, що трапилося. Нам потрібно було всіх евакуювати з цього приміщення. Ми підходимо до бабусі, а вона дуже старенька, вона не розуміє, що щось прилетіло, вона бачить лише людей у формі, які від неї чогось хочуть. Тобто з кожною людиною потрібно було працювати індивідуально, і працювати потрібно було швидко. А там дуже багато лежачих людей. Тому дуже складно було.

"Добробат"

У Сумській області діє осередок добровольчого будівельного батальйону "Добробат", який очолює Олексій Клюєв. До повномасштабного вторгнення Олексій працював у Сумах головним інженером на підприємстві, пов'язаному з будівництвом.

"Добробатівці" допомагають рятувальникам розбирати завали, постраждалим жителям — знаходити під завалами вцілілі документи, особисті речі, консервувати уціліли будинки.

"Добробат" працює по всій області.

"Саме скільком сім'ям вдалося допомогти за ці 2,5 року, сказати важко. Можу сказати, що у нас було понад 400 виїздів на постраждалі локації. Були виїзди, де ми по декілька днів працювали: розбирали завали, відновлювали дахи, вікна", — розповів Олексій.

Наразі найбільший обсяг робіт у волонтерів у місті Тростянець, куди Анатолій Анатоліч вирушив з Олексієм Клюєвим.

"Тростянець — одне з найбільш постраждалих міст Сумщини. Місто з початком повномасштабного вторгнення до 28 квітня 2022 року перебувало під окупацією. Десятки зруйнованих будинків, зруйнована інфраструктура, і, на жаль, людські життя", — сказав Олексій.

В межах гуманітарних програм волонтери розбирають зруйновані приватні будинки й потім встановлюють тимчасові модульні.

"Добробатівці" працюють й з багатоповерхівками — виконують підготовчі роботи для подальшого їхнього відновлення. Олексій показав результат такої роботи на прикладі п'ятиповерхівки, відновлення якої починалося з роботи "Добробату".

"Пожежа знищила всі п'ять поверхів. Ми починали вичищати будинок у березні минулого року. І за рік його повністю відновили. І скоро в нього повернуться жителі, вони зараз розселені по місцевих готелях, гуртожитках, хтось живе у родичів. Під час відновлення п'ятиповерхівку модернізували — утеплили, встановили систему автономного опалення. Це дійсно крута програма, і я пишаюся тим, що "Добробат" долучився до такого важливого процесу", — наголосив Олексій.

Анатолій Анатоліч теж попробував бути у ролі "добробатівця" на будівельному майданчику.

Крамчанка

Разом з Червоним Хрестом Анатолій Анатоліч приїхав до невеликого прикордонного села Крамчанка, це буквально декілька кілометрів від Росії. Тут до повномасштабного вторгнення мешкала всього 381 людина. Наразі залишилися лише жителі похилого віку.

"Молоді повиїжджали. Наша теперішня молодь — це 50+", — говорить місцева жителька.

Крамчанка теж потерпає від російських обстрілів.

"КАБ прилетів у город, всі вікна в домі повилітали. Дякую волонтерам, нові вікна допомогли поставити", — розповіла мешканка.

У селі немає лікарні, аптеки. Тому кожного місяця сюди приїжджають медики Червоного Хреста — проводять медичне обстеження, надають допомогу, видають ліки. Все це безкоштовно.

"Ми приїжджаємо раз на місяць. Лікаря тут немає, один фельдшер, а людям потрібна більш фахова допомога. За день до нас приходять 20-25 людей. Здебільшого у людей серцево-судинні захворювання, підвищений тиск, цукровий діабет буває. Ліки ми видаємо безкоштовно. Якщо якісь серйозні випадки, то скеровуємо до фахівців. Найближче — це у Тростянці, але люди можуть поїхати й в Охтирку, й в Суми", — розповіла сімейна лікарка Любов Диська.

Дмитро Кулеба

Дмитро Кулеба — міністр закордонних справ України з 4 березня 2020 року по 5 вересня 2024 року. Дмитро народився у Сумах, проте запропонував Анатолію Анатолічу зустрітися у місті Ромни.

"Я дійсно народився у Сумах, там з батьками прожив перші п'ять років, а потім ми з Сум поїхали. Коріння мого батька з Полтавської області, а мамине — саме з Ромнів. Відтоді, як ми поїхали з Сум, своє дитинство я проводив між селом на Полтавщині та містом Ромни. І коли мені сказали про Суми, я був би радий туди поїхати теж, але мені здається, дуже важливо розказувати історії не лише обласних центрів, але й невеличких українських міст", — пояснив Дмитро Кулеба.

Він показав вулицю, на якій часто ганяв на велосипеді, та дім, де жили бабуся з дідусем — Галина Яківна та Володимир Іванович Коваленки.

"Останній раз я тут був на початку цього року, на гробках, ми їздили на цвинтар на могили до моїх дідуся і бабусі. В їхній квартирі я був востаннє, напевно, у 2007 чи у 2008 році", — уточнив ексміністр.

Будинок двоповерховий, бабуся та дідусь Дмитра жили на другому поверсі. Він зазначає, що у дворі майже нічого не змінилося. Ті ж самі лавочки біля під'їзду, той же виноград зі смаком дитинства.

"Тільки гойдалка ще була, мабуть, знесли", — додав Дмитро Кулеба.

Дитинство у майбутнього міністра закордонних справ було прекрасне, але не мажорне.

"Я дуже любив бути у дідуся з бабусею. У них на кухні було декілька дерев'яних ложок, мені дуже подобалося ними їсти мій улюблений змалку суп з гречкою. Не думаю, що ви знайдете мажора, який їсть суп дерев'яною ложкою", — з посмішкою сказав він.

Дмитра Кулебу пізнали сусіди, які досі живуть у цьому будинку.

"Я добре пам'ятаю маленького Дмитра. Він часто приїжджав. Знаю, що він з дідом читав газети, дискутував з ним за політику", — розповіла сусідка.

У сусідки на зберіганні були ключі від квартири, у якій раніше жили бабуся і дідусь Дмитра Кулеби, і в якій він сам не бував вже майже 17 років. Зустріч із квартирою дитинства для Дмитра була дуже емоційною.

"Навіть запах у квартирі залишився… Чесно кажучи, аж сльози щемлять", — поділився він.

У спальні збереглася старовинна шафа — спадок дідуся та бабусі.

"У нас було дві традиції. Перша — вечірній чай. Щовечора ми втрьох пили чай і дивилися телевізор. А друга традиція: дідусь приходив з роботи, брав газету, лягав на диван та читав газету. А я підходив, сідав поруч і про щось його запитував, і у нас зав'язувались розмови. Скажімо так, він вчив мене громадського життя", — поділився Дмитро Кулеба.

Дідусь працював акумуляторником в автоколоні. Він дуже любив книжки, мав велику бібліотеку, на сьогоднішній день збереглася лише її частина. І любов до читання Дмитра Кулеби зародилася саме в цій квартирі. Тут він, наприклад, ознайомився з "Трьома мушкетерами" Александра Дюма та творами інших класиків.

"Це не має жодного стосунку до мого усвідомленого вибору професії, й навіть, може здатися смішним, але книжку "Дипломатична пошта" Вяйне Войонмаа я прочитав малою дитиною. "У книзі представлено листування голови комісії у закордонних справах парламенту Фінляндії у 1941-1945 роки", йдеться в анотації. І ось уявіть, де Ромни, а де листування фінського голови комісії у закордонних справах", — прокоментував ексміністр.

Дмитро Кулеба зазначив, що дідусь вплинув не стільки на його вибір професії, скільки на формування загальнолюдських якостей.

"Я бачив і його ставлення до людей, і ставлення людей до нього. Його дуже поважали, приходили радитись. Він був такий спокійний, виважений", — пригадав він.

Дмитро в цю квартиру ще встиг до своєї бабусі привести свого новонародженого сина.

"Син цього не пам'ятає, але це було. І він тепер зможе побачити квартиру мого дитинства", — сказав він.

"Щемить. Реально. Прям… Ну, що тут скажеш… Тут було все перше. В Києві вже не було такого життя. Тут в обід ти прибігав на кухню, швидко з'їдав борщ, тарілку супу і біг знову гуляти. Тут вирувало життя. Але головне, що ти повертався щовечора додому — в ось цей світ, в якому тебе всі оточували максимальною турботою, любов'ю. І ще тобі тут було цікаво, бо з дідом було дуже цікаво розмовляти", — поділився Дмитро Кулеба враженнями з відвідування квартири свого дитинства.

Ромни

У програмі "Міста" Дмитро Кулеба виступив екскурсоводом по місту Ромни.

На початку російського повномасштабного вторгнення Ромни місяць були під окупацією.

"Я з жахом сприйняв новину про окупацію міста. У мене всередині кипіла лють, тому що я уявив собі, що вони ходять по місцях мого дитинства, щось роблять. Мама постійно була на зв'язку зі своїми подругами, поки був зв'язок, вони їй розповідали, що відбувається. Це була для мене додаткова супермотивація в роботі [на посаді міністра закордонних справ], тому що я не міг собі уявити, що місто, де могили моїх бабусі та дідуся, місто, де я провів своє дитинство, залишиться під їхніми брудними ногами", — зазначив він.

Вся Україна вперше почула про Ромни під час обстрілів 23 серпня 2023 року — "Шахед" влучив у школу, будівля була повністю зруйнована. Ромни досі потерпають від обстрілів. Так, 20 жовтня російська армія обстріляла об'єкти енергетичної інфраструктури Роменського району.

У центрі міста встановлений пам'ятник Тарасу Шевченку скульптора Івана Кавалерідзе. Пам'ятник було відкрито 1918 року, і на той час він був єдиним післяреволюційним пам'ятником Шевченкові в Україні.

"З цим пам'ятником сталася історія, причину якої я не знаю та не розумію. Але це копія, а оригінал чомусь вивезли до Києва. І хто буде гуляти по Андріївському узвозу, то одразу за Андріївською церквою можна побачити цей пам'ятник. І ось він — оригінал пам'ятника Кавалерідзе, який чомусь зняли з Ромнів, відвезли та поставили в Києві, а у Ромнах поставили копію", — розповів Дмитро Кулеба.

У 2000 році у Ромнах встановили перший в Україні та Східній Європі пам'ятник свині. Саме на цьому місці давньоруського городища були знайдені численні поклади кісток. Археологи дійшли висновку, що свині, яких монголи через релігію не вживали в їжу (тому і не відбирали у місцевого населення), врятували народ від голодної смерті.

Звісно, війна вплинула на Ромни, на роменців.

"Але головна зміна, яка відбулася, — це те, що кацапи не вбили здатність людей жити. Вони нас вбивають фізично і калічать, і це велика трагедія українського народу. Але ми їм показуємо оцим нормальним життям, що ми все одно будемо жити попри будь-які їхні спроби нас знищити", — акцентував Дмитро Кулеба.

Вплинула війна і на Дмитра — за останні 2,5 року він став набагато жорсткішим, але при цьому зберіг людяність.

"У якийсь момент гнів, агресія і жорсткість на початку, у перший рік війни почали сильно передавлювати. Дуже було важливо знайти ось цей правильний баланс, коли ти маєш бути жорстким, маєш бути здатним ухвалювати жорсткі рішення, непопулярні рішення, що стосуються найрізноманітніших питань, але водночас ти маєш залишатися людиною і прагнути справедливості", — акцентував він.

Після 4,5 років керівництва Міністерством закордонних справ Дмитро Кулеба зараз не обіймає жодних офіційних посад.

"Я зосередився на тому, що зараз можу робити для країни. Я займаюся тим, що називається адвокацією. Тобто є телефонна книжка, є контакти, є повага. По-друге, але це така локальна операція, я проводжу аукціон своїх особистих речей, які накопичилися в мене за час роботи міністром,таким чином збираю кошти на ЗСУ", — сказав він.

Дмитро Кулеба передав Анатолію Анатолічу для проведення окремого аукціону свою книгу "Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот" — з автографом автора. За донат від 100 гривень кожен може приєднатися до аукціону та виграти книжку від Дмитра Кулеби з його автографом. Всі зібрані кошти будуть передані на допомогу ЗСУ. Розіграш переможця відбудеться 29 листопада 2024 року.

Університет третього віку

У Сумах працює послуга соціально-педагогічної адаптації "Університет третього віку", у якому займаються студенти поважного віку. На сьогодні — понад 400 слухачів від 60 до 87 років, серед них є й ті, хто відвідує різноманітні факультативи протягом десяти років. Всі заняття безкоштовні.

"Починали ми ще 2011 року, це була школа пенсіонерів. А створили ми її, бо у нашому місті було дуже поширене шахрайство. І щоб люди старшого віку не віддавали свої збереження шахраям, ми зібрали людей, щоб вони могли поділитися історіями, на зустріч запросили представників поліції. Такі зустрічі стали регулярними. А коли міністерство почало створювати у регіонах "Університети третього віку", ми одразу цю школу перейменували в такий університет", — розповіла менеджерка Інна.

На сьогодні у сумському "Університеті третього віку" діють 13 факультативів різного напрямку. Найпопулярніші — група здоров'я та курси цифрової грамотності, на яких люди поважно віку вчаться не тільки користуватися ноутбуком та гаджетами, а також вивчають цифрові послуги — наприклад, користування порталом електронних послуг Пенсійного фонду.

Також працюють факультативи садівництва, кулінарний, психологічної підтримки, мистецький, краєзнавства та інші.

"Дієвий і популярний — соціально-правовий факультатив, на якому продовжуємо розповідати, як не стати жертвами шахраїв, а ще про зміни у законодавстві, у соціальній політиці. Ось Сумська область — прикордоння, тут є свої особливості. Зараз, наприклад, вивчаємо нюанси реєстрації житла. Ми намагаємось, щоб наші слухачі мали всю інформацію щодо того, як жити в сьогоденні", — деталізувала Інна.

Нові факультативи відкриваються саме за бажанням слухачів. Так з'явилися факультативи хореографії, англійської мови та української мови.

"Ми ж — прикордоння, тому у мові багато русизмів. І наші слухачі кажуть: ми хочемо говорити українською правильно. І ми відкрили цей факультатив. А останнє побажання було: ми хочемо танцювати, як би це не було важко. І ми започаткували новий факультатив з хореографії", — додала Інна.

***

"За два дні у Сумах я відчув, що місто живе та розвивається, попри таку наближеність до окупантів. Ні ракети, ні "Шахеди" не зламали дух місцевих, сум'яни демонструють силу та міць, що не може не надихати", — резюмував ведучий програми "Міста" Анатолій Анатоліч.