Головна
Публікації
Україна
Суспільство
Кава для ЗСУ, репер Артем Лоїк та героїчні розмінувальники: як живе Полтава під час війни

Кава для ЗСУ, репер Артем Лоїк та героїчні розмінувальники: як живе Полтава під час війни

17 Листопада / 2024

Джерело: Телеканал “Дім”

Це місто розкинулося на пагорбах, але це не Київ. Тут теж є гармати, але це не ті гармати, що в Чернігові. Тут неймовірна гастрономія, але це не Львів. У новому епізоді проєкту "Міста" телеканалу "Дім" ведучий Анатолій Анатоліч показав, як під час війни живе Полтава.

Анатолій Анатоліч показав найкращі місця та заклади міста, поспілкувався із саперами та побував на розмінуванні, побачив, як збирають дрони, а також записав реп з полтавцем Артемом Лоїком.

Від "диванного батальйону" до "батальйону небайдужих"

У центрі Полтави працює кав'ярня "Благо", весь прибуток якої йде на допомогу ЗСУ — вже передали понад 6 млн гривень.

"Тобто все, що у нас купують, — кава, смаколики, сувеніри — 100% прибутку з цього йде на збір, який ми проводимо у цей період. Наприклад, наразі ми збираємо на зарядні станції та генератори", — розповіла баристка.

Також тут є такий формат, як "підвішена кава" — ви можете оплатити каву, а коли військові завітають до кав'ярні, вони її отримають безкоштовно. На момент, коли у кав'ярні був Анатолій Анатоліч, вже було "підвішено" три капучино, два американо та одне еспресо. Баристка уточнила, що військові віддають перевагу американо та еспресо.

До кав'ярні завітав військовослужбовець Олексій. Він розповів, що зараз у Полтаві збирається їхній підрозділ, щоб вирушити захищати нашу країну на іншій ділянці фронту. Олексій з побратимами до цього тримав напрямок Великої Новосілки на півдні Донеччини. Сам військовослужбовець з Києва, у мирному житті працював архітектором.

Благодійна кав'ярня — це лише один з проєктів волонтерської організації "Полтавський батальйон небайдужих", яку очолює Наталія Гранчак.

"Ми працюємо з березня 2014 року. Пам'ятаю, як у той період всі дивилися телевізор, новини в інтернеті. І ти сидиш, як кажуть, на дивані та думаєш: а що ти робиш? І навіть перша наша назва була не "Полтавський батальйон небайдужих", а "Полтавський диванний батальйон". І ось понад 10 років ми працюємо, допомагаємо військовим та цивільним", — розповіла вона.

Один з напрямків організації — забезпечення необхідним переселенців. Полтавці приносять одяг, інші речі, відтак у пункті допомоги "Тепла кофта" переселенці можуть безплатно це все отримати. Для збору речей встановлено спеціальні великі скрині.

"Якщо у 2014-му ми допомагали лише військовим, то зараз ми допомагаємо величезній кількості й переселенців. Є пральня "Благо", де ми безкоштовно перемо речі для переселенців. Це понад 70 тонн білизни за два роки", — додала Наталія Гранчак.

"Полтавський батальйон небайдужих" діє при Свято-Успенському кафедральному соборі.

"Ми дуже любимо цей храм, це серце нашої організації. З початком повномасштабної війни храм перетворився на волонтерський штаб. В перші дні священники й вночі тут чергували. Тобто навіть вночі військові могли приїхати та отримати якусь допомогу. У 2022 році всередині храму все було в стелажах з допомогою", — розповіла Наталія Гранчак.

Полтавець Артем Лоїк

Відомий український репер Артем Лоїк родом з Полтави. Тут працює його базова музична студія.

Артем Лоїк запропонував Анатолію Анатолічу начитати приспів до нового треку. У ведучого проєкту "Міста" вийшло дуже непогано.

Репер показав вуличну сцену, на якій виступав задля зборів на потреби ЗСУ.

"Ці виступи ми організовували спонтанно. До мене часто звертаються військові. Пам'ятаю, був дуже швидкий збір. До мене звернувся військовий з позивним "Сумрак" з підрозділу БпЛА з проханням долучитись до збору на пікап. Хлопці стояли на Запорізькому напрямку. Я приїхав на цю сцену, записав звернення до всієї Полтави. Всі репери, яких я знав, об'єднались. Це були й люди, з якими я взагалі починав читати реп. Ми прийшли сюди, поставили скриньки для збору і почали читали. А люди йшли на музику. Було дуже круто і душевно. І ми зробили збір", — розповів Артем Лоїк.

Репер зазначив, що за два роки війни він сам та його творчість змінилися кардинально.

"Раніше я розмовляв російською мовою, виступав у Москві. Але мій вибір не був миттєвим, до цього треба було прийти свідомо. Бо я жив у центральній частині Україні, а центральна Україна була дуже асимільованою, і вийти з цієї залежності було дуже складно. На самому початку війни я пішов у добровольці, мене записали у полтавську ТрО, але не взяли. Я засмутився, але богу було видніше, тому що за ці два роки я зробив набагато більше як волонтер. Але з часом зрозумів, що я вже не такий ефективний, і через це я пішов у Національну гвардію", — повідомив він.

У Національній гвардії Лоїк служить інструктором відділення оперативно-психологічної роботи, бо за другою освітою він психолог.

"Треба знати, з чим ми взагалі зіткнулись. От всі знають про ПТСР. Термін "посттравматичний стресовий розлад" з'явився після В'єтнамської війни, на якій загинуло 54 000 американських військових. Коли закінчилася війна, 60 000 військових наклали на себе руки. Протягом 10 років кожен другий в'язень був колишнім військовим, який пройшов В'єтнамську війну. Ми повинні розуміти, що працювати та допомагати нашим військовим треба вже зараз", — пояснив він.

У своїй психологічній роботі з військовими Лоїк теж використовує реп.

"Все взагалі починається з того, що я просто виступаю. Я читаю реп, а мій реп — це історії з передової, потім читаю свої вірші. І після того я плавно припиняю говорити, а говорять вже вони, розповідають свої історії. Один військовий, якій був звільнений з російського полону, писав там вірші. І у нього були такі слова: "Я стою і згадую Україну". І він пояснив, чому "я стою" — бо їм забороняли сідати. Ми від цього з ним дійшли до того, що він відчуває провину за те, що не загинув, а опинився в полоні. А коли ми вже знаємо проблему, ми можемо допомогти. Але найголовніше — щоб людина відкрилась. От що я роблю", — розповів Артем.

Полтавські розмінувальники

Для когось Полтава — безпечне місто, але 3 вересня цього року ворог ще раз нагадав, що безпечних міст в Україні немає. В той день стався наймасовіший балістичний удар по Полтавському військовому інституту зв'язку. Тоді загинуло понад 50 людей, майже 300 були поранені.

Дві ракети влучили в будівлю інституту. Проміжок часу між тривогою та прильотом був настільки коротким, що удар застав людей в момент евакуації до укриття.

Тоді завдяки нашим медикам, ДСНСникам величезну кількість людей вдалося врятувати. Допомогали на місці трагедії й розмінувальники.

Розмінувальники Полтавської вибухотехнічної служби працюють по всіх регіонах України. Про їхню роботу розповів Артем Бондаренко, начальник відділу вибухотехнічної служби Національної поліції у Полтавській області.

— Які виклики часто стоять перед вами?

— Виявлення, знищення, знешкодження вибухонебезпечних матеріалів, анонімні повідомлення про загрозу вибуху і безпосередньо вчинення вибуху.

Працюємо й з російськими безпілотниками (БпЛА). Багато таких БпЛА мають бойову частину, та коли ці дрони приземляються, то бойова частина не вибухає. Ось ми цю частину знешкоджуємо та знищуємо.

— Ви ж з "Шахедами" постійно маєте справу. Якого вони розміру?

— Доволі великі — 3 на 3,5 метра. Буває, що коли вони приземляються, то бойова частина окремо, а сам "Шахед" — окремо. Загрозу несе безпосередньо бойова частина, її вага приблизно 50 кілограмів, 50 кг вибухівки. Ми її переводимо у безпечний стан, і знищуємо — або на місці, або відвозимо на підривний майданчик.

— В яких регіонах, окрім Полтави, ви працюєте?

— Полтавська область, а також беремо участь у розмінуванні деокупованих територій. Тобто Київська, Харківська, Херсонська, Донецька області.

Окупанти мінують все, навіть у звичайних будинках. На Херсонщині вони навіть ноутбуки мінували. Вони у них засовували вибухову речовину, й коли вмикаєш ноутбук — він вибухає. Коли окупанти відходили, то вони ставили розтяжки у звичайних будинках, в автомобілях. І коли відчиняєш двері — вибух.

Артем Бондаренко показав вибухові об'єкти, які розмінувальники знаходять на території Полтавської області.

Серед "експонатів" — російський розвідувальній БпЛА "Орлан-10". Артем Бондаренко зазначив, що хоча дрон і розвідувальний, він теж замінований. І якщо він десь упав, і відкрити його кришку, то станеться вибух. Тому не можна пересічним людям підходити та чіпати такі об'єкти.

Також є дрон "Гербера" — це спрощена версія іранського дрона-камікадзе Shahed-136 ("Шахед"), який у РФ переназвали "Герань-2".

Цікаво, що корпус "Гербери" зроблений з пінопласту.

Росіяни активно використовують касетні бомби, касетні снаряди — за структурою це контейнери, що містять від двох до кількох сотень однотипних касетних бойових елементів.

Наприклад, вони можуть містити протипіхотні фугасні міни ПФМ-1, ПФМ-1С, які відомі як "Лепесток" ("Пелюстка"). Бомби розкидають такі "пелюстки" по території, і якщо людина наступить на неї, то міна вибухне.

"Цих ПФМ-1, ПФМ-1С дуже багато в одній ракеті, й ми повинні їх всі знайти. Для цього використовуємо спеціальне обладнання, металодетектори. Наприклад, коли ми працювали у Харківській області, перший наш виклик був на домогосподарство людей. Там будинки були повністю заміновані "пелюстками", а коли наступаєш на них, то відриває п'ятку, пальці на нозі, тобто людина отримує інвалідність", — розповів Артем Бондаренко.

Анатолій Анатоліч відвідав полігон, на якому знищують вибухові речовини.

"Дуже гучно. Жесть! Так це підірвали 200-грамову вибухівку, це може бути, наприклад, протипіхотна міна. А той же "Шахед" несе 50 кілограмів, тобто вибух буде у 250 разів потужнішим. Коли ми підірвали 400-грамову, у мене мало вуха не заклало. А якщо б була протитанкова міна, то це вже 8 кілограмів вибухівки", — прокоментував ведучий.

Полтавець Юрій Гажієнко

Полтавець Юрій Гажієнко — власник інтернет-магазину з продажу обладнання, матеріалів для татуювання. А останній рік він ще й інженер зі збирання FPV-дронів.

Якщо інтернет-продажі — це справа для заробітку, то збирання дронів — це особистий внесок Юрія у перемогу. За рік він передав ЗСУ вже 182 дрони.

"Дуже класна статистика щодо використання цих дронів — 60% ефективність, з їхньою допомогою знищено 90 різних одиниць російської техніки, окупантів. Така "пташка" може нести до кілограма вибухівки. Я не відчуваю якогось піднесення і радості від того, що я допомагаю вбивати людей. Але відчуття того, що ти є постачальником зброї — це приємно. Тобто я не на війні, я не в окопі, але я дотичний до цієї справи", — зазначив Юрій.

Якщо перший свій FPV-дрон Юрій збирав два дні, то зараз на збирання одного БпЛА (якщо комплектуючі не треба переробляти, ремонтувати) йде 1,5 години.

Вартість комплектуючих FPV-дрона — приблизно 13,5 тисяч гривень. Найдорожча деталь — відеопередавач, який відповідає за те, що буде бачити у FPV-окулярах оператор.

Перші понад 20 дронів Юрій зібрав за власні кошти та за допомогою переказів від своїх підписників у соцмережах.

"Потім я звернувся до полтавських волонтерів, і ми домовилися, що вони збирають гроші, я закуповую комплектуючі та збираю дрони, а вони вже далі відправляють їх на фронт хлопцям", — пояснив він.

Полтавські паралімпійці

На Паралімпіаді-2024 у Парижі Полтавську область у складі національної збірної представляли 18 спортсменів у шести видах спорту. Найбільше ― у плаванні. Чотири полтавські плавці здобули 5 золотих медалей.

Попри постійні повітряні тривоги, спортсмени продовжують тренування у рідному місті. Про це розповів тренер плавців-паралімпійцев Ілля Калайда.

"Під час повітряної тривоги ми перериваємо тренування, всіх просять перейти з басейну в укриття або на вулицю. На день буває 3-5 таких тривог. Іноді нам щастить, і ми проводимо тренування без них. За кордоном не розуміють, дивуються тому, як можна тренуватися у таких умовах і показувати такі високі результати", — сказав тренер.

Під час війни змінилася мотивація спортсменів.

"Вони розуміють, що сьогодні це важливо передусім для України, а не лише особисто їм. Вони знають, за що вони борються, що ці медалі, ці нагороди — для наших захисників, так ми висловлюємо свою вдячність захисникам, які дають нам змогу тренуватися", — зазначив Ілля Калайда.

Ілля тренує плавців з порушеннями опорно-рухового апарату, з порушенням зору.

Денис Остапченко у Парижі виборов золоту, дві срібні та бронзову медалі.

"Для мене плавання спочатку було як хобі для здоров'я. А коли вже почав їздити на міжнародні змагання, перемагати, то дуже сильна мотивація — це підняття нашого прапора, що гімн України звучить для сотень тисяч людей, що ми прославляємо Україну. А під час війни це ще більше мотивує", — наголосив спортсмен.

Проте Міжнародний паралімпійський комітет встановив багато обмежень на Паралімпіаді-2024.

"Наприклад, не можна було проявляти свою точку зору, свою зневагу до умовно "нейтральних" спортсменів, яких було дуже багато на Паралімпійських іграх. Якщо на Олімпіаді-2024 було всього 15 спортсменів з Росії та Білорусі, то на Паралімпійських іграх — 95. Робилося багато, щоб Україну не помічали. Нам забороняли робити якісь жести, рухи. Говорити про війну категорично було заборонено під страхом повної дискваліфікації на Паралімпіаді", — розповів Ілля Калайда.

Проте, коли українські спортсмени підіймалися на п'єдестал пошани та поруч стояли "нейтральні" спортсмени, то українці підіймали кулак, показуючи, що вони проти цього. Попри те, що навіть цей жест організатори змагань забороняли робити.

Наразі українські параплавці готуються у Полтаві до наступних змагань — Кубку України, Чемпіонату світу в Сінгапурі. Переїжджати у західні регіони країни чи за кордон не планують. Бо, як зазначив їхній тренер Ілля Калайда, тренуватися завжди краще вдома.

Модульне містечко

З початком повномасштабного вторгнення повітряна тривога у Полтаві лунала понад 3000 разів, найдовша — 14 годин поспіль. Але попри те, що Полтава стала домівкою для багатьох переселенців з Донецької, Луганської, Харківської областей.

У місті діє модульне містечко для переселенців, розраховане на більш ніж 150 родин. Його збудували за допомогою партнерів з Польщі та Великої Британії.

В кожному блоці — по 18 номерів. Кухня — загальна. При цьому раз на день мешканців містечка забезпечують безкоштовним обідом. Діє пральня, дитячі ігрові кімнати, є у містечку навіть власний спортзал.

Валентина Пурімова — переселенка з Бахмута.

"Я виїхала з Бахмута 4 квітня, бо там вже не можна було перебувати. Я жила у п'ятиповерхівці, а через дорогу — військова частина. Її бомбили дуже сильно, скинули три 500-кілограмові бомби. Мого будинку теж вже немає — просто купа бетону. У Бахмуті нікого не залишилося. Навіть тих людей, які не змогли виїхати, окупанти теж вивезли. Ось у місті залишалася моя 84-річна сусідка, вона ховалася у підвалі. Вона плакала, розповідала, що після окупації Бахмута до них прийшли "вагнерівці" й всіх вивезли в інші окуповані міста Донеччини", — розповіла пані Валентина.

Жінці подобаються умови у модульному містечку.

"По-перше, ми тут живемо безкоштовно. Не платимо ані за воду, ані за світло, ані за опалення. Так ще й обід безкоштовно привозять — перше, друге й компот з булочкою", — перелічила Валентина.

Людей по модулях розподіляють, враховуючи вік та сімейний стан. Наприклад, в перших модулях — сім'ї з дітками. Валентина живе у модулі для переселенців пенсійного віку.

"І Полтава мені дуже подобається. Це дуже тихе й спокійне місто. Повітря чисте, дуже багато зелені. Але воєнні моменти теж є. І не тільки повітряні тривоги. Ось та ракета, яка влучила в Інститут зв'язку 3 вересня, летіла через нас, я навіть її бачила… Які плани на майбутнє? Буду тут, бо повертатися мені нема куди. Весь час же не будеш плакати, треба далі жити та шукати у всьому позитив. Ось у мене позитив, що я у модульному містечку не одна живу, навколо люди", — підсумувала Валентина Пурімова.

Реабілітаційний центр

В Полтаві навесні цього року відкрили інноваційний реабілітаційний центр Recovery. В Україні вже 17 таких закладів цієї мережі, і в кожному з них наші військові отримують безоплатну реабілітацію після поранення.

Зали центрів облаштовано за світовими стандартами інклюзивності та технологічності.

Для підтримки духу наших героїв у центр Recovery часто приїздять зірки. Анатолій Анатоліч та репер Артем Лоїк вирішили не порушувати цю традицію.

***

"Що я відчув за два дні в Полтаві? Безмежну жагу містян допомагати, створювати, виборювати своє, надихати інших творити добро. Так, Полтава теж в ранах, але так ж нескорена, як й інші наші міста. Полтава — це затишок. Полтава — це люди. Полтава — це Україна!" — резюмував ведучий проєкту "Міста" Анатолій Анатоліч.