Документальний фільм "Нью-Йорк. Часів Яр. Хліб": інтерв'ю з головними героями проєкту

Об’єднання українських документалістів "Вавилон’13" презентувало новий документальний проєкт "Південь-Північ-Захід-Схід", що складатиметься з шести фільмів про людей у найгарячіших точках лінії фронту. Першим епізодом стала історія "Нью-Йорк. Часів Яр. Хліб", створена разом з пекарнею Good Bread from Good People. Від початку повномасштабного вторгнення команда пекарні щотижня відправляє велику партію хліба на схід, а волонтер Дмитро Артемов розвозить його по містах і селищах, розповів у "Ранку Вдома" засновник пекарні Good Bread Владислав Малащенко.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

—  Які у вас були емоції, коли ви вперше побачили цю стрічку?

Малащенко: Через те, що я її знімав, то яких особливих емоцій не було. Я задоволений тим, що ми з Дімою працюємо з хлібом. Ми працюємо саме на цивільне населення, зокрема, прифронтових територій. Мені хотілося щось сказати саме про цивільних. Фільмування тривали протягом року. Це Був Часів Яр та Нью-Йорк.

— Як відбувалася робота над фільмом? 

Малащенко: Хліб печеться в Києві. Ми його возимо його туди через підрядників. Ми випікаємо до 1 000 буханок в день і відправляємо його туди, тому що людям потрібен хліб кожен день. Саме Діма — це той волонтер, який відвозить його з Харкова до прифронтових територій.

— Як розподіляють буханці?

Артемов: Ми намагаємось давати хліб в окремі руки. Тобто, якщо в сім'ї шестеро людей, вони отримують шість буханок хліба. Це дуже важливо кожному мати в руках саме таку хлібину, як надію.

Ми вибираємо різні локації. В Лимані, Часовому Яру, або села, які далі. Ми приїздимо гарантовано раз на тиждень. Іноді хліба треба більше, тому і стараємось довозити. Стараємось шукати ще якісь ресурси, аби більше хліба завести.

Малащенко: Зараз стало трішки складніше, тому що раніше ми там дуже чітко розуміли, куди можна їхати, доставляти це все. Тепер хліб потрібен і в Сіверську, і в Часовому Яру, в Зарічному. Це три абсолютно різні напрямки. Звісно, що кожна поїздка складна, небезпечна.

— Чому вирішили знімати чорно-біле кіно?

Малащенко: Він дуже схожий на те, що там відбувається. Бо життя на фронті, воно є чорно-білим, воно складається з життя і смерті. Саме такий прийом ми використали, щоб це показати. Ми не тільки про хліб. Це історія про надію. Днями ми були за кілька кілометрів від Очеретного, де люди брали паски та хліб і казали: "Дякую, що ви про нас не забули". По факту це такі самі українці, як і ми з вами.

Ми дуже часто на них вішаємо такий ярлик "ждунів", мовляв, вони чекають Росію. Втім, ми повинні розуміти, що таких випадків дуже мало. Треба усвідомити, що ці люди це і є те, за що ми зараз воюємо. Важливо допомагати їм.

—  Що ви відчуваєте, коли приїжджаєте туди й даєте їм в руки хліб?

Артемов: Я відчуваю, що вони мене там чекають. Мені дуже радісно, що людина дійсно радіє моєму приїзду, як тій Україні, яка прийшла до неї додому, принесла цей шматочок хліба. У деяких місцях я вже рідний.

Я може зараз скажу якусь загальну історію, але хліб — це лакмусовий папірець. Після звільнення деяких територій місцевих питали, що їм ще привезти. Усі вони просили багато хліба, не ковбаски, а хліба. 

— З чого почалась ваша колаборація?

Малащенко: Буквально за кілька днів після звільнення Ізюма, я туди приїхав і познайомився з Дмитром. Він тоді був одним з головних волонтерів в Ізюмі, який доставляв туди все.

Ізюм пережив сувору окупацію. Коли я перший раз приїхав, люди билися за хліб. Ми розуміли, що треба працювати. Там дуже швидко все з'явилося, гуманітарної допомоги вистачало. Потім я запропонував Дімі поїхати у Бахмут. Ми почали їздити в Донецьку область, були там до кінця.

Раніше простіше було волонтерити, бо ми їздили в деокуповані міста й села. Зараз ти їздиш тільки в прифронтові міста, бо нових звільнених територій нема. Волонтерів, звісно, стало набагато менше, але треба якось гуртуватися.

— Чия історія вас особливо вразила?

Артемов: Буквально три дні тому вивозили лежачу бабусю та дідуся без ноги. Там була складна ситуація. Хотіла забрати ще одну бабусю, але вона відмовилася і сказала: "Я думала, ви мені хліба привезли". Тобто навіть в ситуації, коли сусідній будинок горить, жінка чекає хліб.

— Хто та як може долучитися до вашої справи?

Малащенко: Моя пекарня називається Good Bread. Можна зайти туди, але мені здається, що допомагати може кожен по-своєму.

Зокрема, донатами військовим, або знайомим волонтерам. Бо зараз багато людей забуло про війну, а вона вирує, вона не зупиняється не на день.

Тож, якщо кожна людина буде допомагати близьким, це буде супер.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

• Подкаст про дітей з прифронтових територій: інтерв’ю зі співзасновником Behind Blue Eyes Скороходьком та продюсеркою Беженар
• Фільм "Ти мене любиш?" Тоні Ноябрьової готують до українського прокату: режисерка пустила глядачів за лаштунки
• Театральний Netflix підтримує військових в Україні: про роботу платформи Dramox говоримо з менеджеркою Іриною Яцюк
• Прем'єра фільму "Тісто": гастрономічну екскурсію Україною провів креативний продюсер стрічки Сергій Гулейков
• Історія про супергероїв та мілітарі культуру в Україні: інтерв'ю з режисером фільму "Ми були рекрутами" Любомиром Левицьким
• Лайфхаки із вивчення іноземних мов: інтерв'ю з автором книги "Вивчи цю кляту англійську" Редванським
• "Ті, хто на фронті, часто навіть не знають, який зараз день тижня": розмова про Великдень з військовим капеланом 
• Великодні традиції, особливості та значення свята: інтерв'ю з етнологинею із "Музею Івана Гончара" 
• Спеціальні уроки про права дитини: про проєкт розповів представник Асоціації інноваційної та цифрової освіти
• Як творці стрічки "Будинок "Слово". Нескінчений роман" виховують нове покоління українців: інтерв'ю з режисером фільму Тарасом Томенком
• Girl Power та "Благомай Hub" для підлітків: інтерв’ю з директоркою благодійного фонду "Благомай" Кірою Сиротенко