Як творці стрічки "Будинок "Слово". Нескінченний роман" виховують нове покоління українців: інтерв'ю з режисером фільму Тарасом Томенком

Кадр з кінострічки Тараса Томенка “Будинок “Слово”. Нескінчений роман”

Вийшов офіційний трейлер фільму "Будинок "Слово". Нескінченний роман". Стрічка розповідає історію українських письменників доби Розстріляного відродження, яких збирають під дахом одного будинку в Харкові та намагаються змусити працювати на благо системи. Незгода митців співпрацювати перетворює фальшивий комуністичний рай на репресії, розстріли, переслідування.

Авторами сценарію є режисер Тарас Томенко та поетеса Любов Якимчук. Музику до фільму створила композиторка Алла Загайкевич. В прокат стрічка вийде 9 травня. Світова прем'єра "Будинок "Слово". Нескінченний роман" відбулась аж у 2021 році на 37-му Варшавському кінофестивалі. Українська — 17 червня 2022 року на фестивалі Миколайчук OPEN у Чернівцях. Відтоді фільм можна було переглянути лише на поодиноких фестивальних показах. Як створювали кіно, які архівні матеріали шокували творців та як завдяки проєкту вдалося виховати нове покоління українців, розповів у "Ранку Вдома" режисер Тарас Томенко.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський.

— Коли починається всеукраїнська прем'єра? Як довго показуватимуть фільм у вітчизняних кінотеатрах?

— Фільм, який ми готували понад 10 років, виходить 9 травня. Буде два тижні в прокаті.  Це буде залежати від глядачів, наскільки інтенсивно люди будуть ходити, цікавитися стрічкою.

Розкажіть, про що кіно?

— Спершу був документальний фільм. Ми назбирали дуже багато матеріалу й в основу цього поклали сценарій до ігрового фільму. Це фільм про період 1920-1930 років. Це Харків. Будинок "Слово", котрий побудували собі письменники, це Будинок літераторів. Саме там зібралися під одним дахом безліч геніальних, без перебільшення, людей поетів, письменників, композиторів, художників, режисерів, митців. Власне, це фільм про цей період. Це драма. В першу чергу, драма Миколи Хвильового як письменника, його внутрішній конфлікт і його внутрішній розлом. Фільм про покоління, котре ми втратили.

— Чому кіно чорно-біле?

— Такий час був тоді. Ми хотіли передати атмосферу 1920-1930-х років. Хоча в фільмі є один кольоровий кадр. Втім, тут існує драматургія чорно-білого зображення. До кінця фільму це зображення стискається, стає понурим, гнітючим.

Коли відбувались фільмування та де?

— Зйомки ми почали десь у 2017 році. Здебільшого це був Київ. Ми зводили будинок, робили декорації, дуже багато інтер'єрів, екстер'єрів. Частково відзнято в Харкові, на жаль, не так багато, як хотілося. Через брак коштів,  адже це була велика експедиція. Ми працювали над тим, щоби відновити цю епоху. Костюми, реквізит, найменші деталі. Ми дуже багато докладали до цього зусиль.

Як обирали акторів, які грали таких легендарних особистостей?

— Важливо, щоби актор, котрий зіграв поета чи письменника, відповідав зовнішнім характеристикам. Важливо, щоб було внутрішнє. В нас був зірковий склад: В'ячеслав Довженко, Дмитро Олійник, Андрій Ісаєнко, Лєра Ходос. У нас ціла плеяда зірок.  Я думаю, що основним відкриттям буде актор, котрий зіграв Акімова. Це Дмитро Олійник, це його дебют. Він з роллю впорався надзвичайно потужно. Це буде дійсно несподіванка. Дійсно, таке акторське відкриття в українському кіно.

Скажіть, на якого глядача орієнтований фільм. Це молодь, це середній вік чи це вже така доросла аудиторія?

— Ви знаєте, про це важко говорити, бо це питання не до режисера. Я цей фільм орієнтував на себе, що він був мені цікавим. Як показує практика, це люди з 18 років до старшого покоління. Бо цей період залишився незнаним старшому поколінню. На жаль, вони не вивчалися в школах. Старші люди, котрі дивляться, для них це дійсно відкриття.

Чи хотіли б ви, щоб цей фільм подивилися вчителі старої формації?

— Ну звісно, вчителі й учні хай дивляться. Ми робили цей фільм для широкого загалу, для того, щоб люди вчили історію, знали своїх поетів.  Це надзвичайно величезний виклик для нас, тому що вперше в українському кіно будуть поети й письменники, яких зіграли актори. Мені здається, що лише в 1990-х роках було кілька фільмів про Розстріляне відродження. Та й те вони прийшли малим екраном. Насправді це важлива історія, бо після цього фільму письменників сприйматимуть, бо їх зіграють актори.

Коли ви вирішили знімати ігровий фільм? Адже спочатку була потужна документальна історія.

— Все було навпаки. Спочатку ми працювали з Любов'ю Якимчук — українською поеткою, над сценарієм художнього фільму. Оскільки ми дуже багато інформації шукали в архівах, то спочатку народився документальний фільм. В нас було дуже багато матеріалів, їх треба було опрацювати й показати.  До речі, документальний фільм є в вільному доступі на YouTube. Потім, коли ми вже закінчили з цим сценаріями, вже перейшли до ігрової картини, що було нашою основною задачею.

Що вас найбільше вразило під час вивчення матеріалів?

— Коли я працював в архівах та тримав в руках листи Куліша із Соловків, котрі він писав до своєї дружини. Це такі маленькі папірці на яких олівцем написана історія, російською мовою. Коли ти тримаєш цей папірець, та  розумієш, що за цим стояло, мурашки по тілу бігають. Ти розумієш, яка страшна історія була, усвідомлюєш, що їх чекало після цього листа. Звісно, що в тому листі не можна було багато написати. Він писав дружині: "Пришли мені часнику, бо випали всі зуби. В мене цинга". Після цих слів ти розумієш трагедію цілого покоління, яка за цим стоїть. 

  Інтерес до фільму "Будинок "Слово". Нескінченний роман" підігрів мюзикл хлопців з гурту МУР. Чи не так? 

— Відверто зізнаюся, що я не бачив їхньої опери. Я знаю, що Олександр Хоменко зі школи закохався в документальний фільм "Будинок "Слово". На нього це справило величезне враження. Він загорівся, і він, власне, зробив цього інстаграмну оперу. Крім того, що він нам допоміг, він монтував ролик під музику гурту "Назва". Втім, мені здається, що, звичайно, тут багато таких супутніх проєктів. Коли ви починали проєкт "Будинок "Слово", то про цей будинок ніхто не знав. На той час в принципі. Після документального проєкту виникли різні супутні проєкти у соцмережах, були читання, навіть багато молодіжних течій з'явилося. Я вважаю, що це дуже круто, бо для молоді ми й робили цей фільм.

Також цікаві гості "Ранку Вдома":

Прямий ефір