Занурює глядача в щоденну реальність ДСНС: інтервʼю з творцями документальної стрічки "Голоси"

Ризикувати власним життям, щоб рятувати інших — щоденна робота рятувальників і пожежників ДСНС. Саме про цих людей нова документальна стрічка "Голоси" в межах проєкту "Варта". Спеціальний показ фільму відбудеться вже сьогодні, 26 травня, о 19:00 у київському Музеї війни, а після перегляду заплановані благодійний аукціон і музичний перформанс. Про створення новели та роботу в умовах небезпеки у студії "Ранку Вдома" розкажуть продюсерка та партнерка проєкту "Варта" Мар’яна Шафро та саундпродюсер і композитор Ігор Кириленко.

Ведучі — Кароліна Король та ХАС.

— Не викликає сумнівів, чому важливо розповідати світові про рятувальників ДСНС та їхню роботу. Як ви наважилися зануритися в цю тему і пройти всі ці події разом з ними?

Мар’яна Шафро: Мені здається, що для будь-якого творця важливо говорити про те, що болить. Мабуть, ми не могли не знімати про це, оскільки цим живе вся Україна.

Раніше ми були в розважальній індустрії, знімали веселі музичні відео і класну рекламу, але коли почалася повномасштабна війна… Це вже наша п'ята новела. 

Думаю, ми обрали правильний шлях, бо це те, що в серцях у людей і в нашому серці також.

— У сучасних умовах в Україні знімати таку роботу з рятувальниками ДСНС — це і реальна загроза повторних обстрілів. 

Мар’яна Шафро: Складно знайти більші труднощі, ніж повторні обстріли.

Це кіно знімалося майже два роки. Режисер проєкту Женя їздив на всі можливі “прильоти”. Мені здається, вони навіть стали майже родиною з Пашею — одним із рятувальників ДСНС, який допомагав нам зі зйомками.

Тому це, безумовно, робота, яку не замовиш і не сплануєш зйомки на завтра. Саме через це фільм знімали довго. Але мені здається, що це одна з найвражаючих наших новел.

Ігор Кириленко: Усі останні події, які відбувалися в Києві, теж будуть відображені у стрічці, тому що Женя завершив монтаж сьогодні.

— Коли я побачила назву “Голоси”, у мене загалом склалася певна асоціація. Мені здається, людям, які мовчки роблять такі великі подвиги, потрібно давати голос. Але цікаво почути вашу версію: чому саме така назва?

Ігор Кириленко: Тут краще дивитися фільм. Я спробую обережно це описати. Коли хлопці дістають людей з-під завалів, голоси — це те, на що вони орієнтуються і те, чому вони рятують.

— Це логічне пояснення. Мене трохи промурашило… Ви, Ігорю, відповідаєте за музичне оформлення, і це не художній фільм. Бо коли це художній фільм — ти приблизно розумієш яку емоцію треба передати. Тут, ці страшні кадри нашої реальності, як їх можна домалювати музично?

Ігор Кириленко: Я писав музику на всі епізоди новел “Варта”. Ми брали також саундтреки інших композиторів, але здебільшого музика моя. І ми з командою вже “пристрелені” між собою, тобто розуміємо, хто чого хоче.

Режисер Євген приносить мені якусь сиру версію цього відео і музично я намагаюся показати ту емоційність, яку він знімав і хотів передати.

Ми використовуємо багато живих інструментів, використовуємо багато своїх голосів і звуків, які були записані під час рятувальних місій. Ці звуки використані в музиці.

— Я правильно розумію: ви берете звуки, які отримали з камер, і потім втілюєте їх у музику, додаєте як семплування?

Ігор Кириленко: Якщо дуже уже грубо — так, але саме ці звуки вони емоційно класніше, краще підкреслюють настрій, який нам треба передати в стрічці. 

Мар’яна Шафро: Знаєте, наше кіно дуже медитативне. Це не класичний документальний жанр.

Передусім воно спрямоване на те, щоб занурити вас у події так, щоб ви відчули себе свідком того, що відбувається на екрані. І звук тут відіграє надзвичайно важливу роль.

Я б сказала, що Ігор — один із найважливіших людей у нашому проєкті, бо без звуку воно взагалі не має такої сили. Це повне занурення саме за рахунок звуку.

Уявіть, якби ви, не знаю, медитували без звукового супроводу. Це приблизно те саме.

Ігор Кириленко: Кожна людина в команді “Варта” дуже цінна і грає велику роль.

— Наскільки такі документальні стрічки цікавлять закордонного глядача, наскільки вдається донести ці голоси за межі України?

Мар’яна Шафро: Це дуже влучне питання і моє улюблене, бо це якраз те, чим я займаюся.

Ми плануємо показати “Голоси” в музеї, який збудований на місці веж-близнюків у Нью-Йорку.

З того, що вже вдалося зробити: наш проєкт був у Тейт Модерн (галерея в Лондоні, — ред.), у Копенгагені на саміті демократії був показ для тисячі людей, були оперні покази з супроводом симфонічних оркестрів у Латвії та на Трафальгарській площі.

У цього формату неймовірні можливості. Зараз Міністерство освіти в науки взяло нас до програми 10-11 класів новітньої історії, також його можна показувати в музеях у межах імерсивних шоу, окрім кінотеатрів, — і це дуже добре працює із закордонною аудиторією. 

Це робота з абсолютно різними аудиторіями: від дітей до кінокритиків за кордоном, від бізнесменів, які приїхали на саміт, до любителів музики в оперному театрі в Латвії.

— Ви згадали, на мій погляд, найважливішу когорту населення — дітей. Фільм буде входити в програму новітньої історії. Мені цікаво, як доносити дітям правду? Як це поєднати так, щоб це не було травматично, але водночас залишалося правдиво?

Ігор Кириленко: Для дітей важливо, щоб була “смачна” картинка. Тобто якщо ми говоримо поза контекстом фільму, картинка має бути класна, сучасна.

Музичні засоби вираження теж мають бути цікаві, щоб діти могли бачити щось рідне, наприклад, електронну музику. Це те, що чіпляє. І завдяки таким засобам виразності — нових і сучасних — ми можемо зацікавити сучасного глядача і дітей зокрема.

Читайте також: Фільм "На звук сирен": про ціну порятунку людей під час війни говоримо з режисеркою Анною Цигимою