Що відбувається за лаштунками "Реальної історії": інтерв’ю з Акімом Галімовим

У студії "Ранку Вдома" зустрічаємо засновника "Реальної історії" Акіма Галімова. Він поділиться з глядачами історією створення проєкту, який зовсім скоро вийде в ефір на телеканалі "Дім", розповість, що надихнуло його працювати з історичною тематикою та поділиться секретами зйомок.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Як з’явилася ваша зацікавленість історією? Це з дитинства, чи прийшло пізніше? 

— Якщо чесно, у дитинстві історію я не дуже любив. Не знаю, як це було у вас, але у школі зазвичай історію розказують так, що вона не сильно відкладається в голову і не сильно зацікавлює. Принаймні, так було у мене. 

Зацікавленість виникла після другого Майдану (Революції Гідності), коли стало зрозуміло, що історія так чи інакше впливає на те, що відбувається сьогодні. Тоді я побачив, як історією маніпулюють, як її використовують для того, щоб захоплювати наші території.

Власне, з 2014 року, ми почали працювати над історичними проєктами. Вийшов цикл “Україна. Повернення своєї історії”. Отак, потрошки, цей напрямок почав рухатися, і мені ставало все цікавіше і цікавіше.

— Згадала свої уроки історії в школі і думаю, чому її не викладають більш цікаво?

— Залежить від викладача. Зараз ми долучилися до створення підручників з історії України і разом з видавництвом “Ранок” працюємо над серією підручників. Я трошки занурився у цю кухню і зрозумів, чому в школі часто у підручниках надруковані часто просто факти.

— Чому ж?

— Є програма, яку потрібно виконати за рік, а фактів у ній так багато, що просто не вистачає часу, щоб пояснити дітям контекст — розповісти речі, які зроблять історію цікавішою. Розказати трохи з людського боку про наших історичних постатей, а не лише, де вони билися і з ким воювали.

На жаль, ми заручники шкільної програми, де величезний масив фактів потрібно втиснути в обмежені часові рамки. Тому так і відбувається.

Коли я почав редагувати наш підручник, то постійно казав: "Давайте це пояснимо, і це теж". Але редакторська група відповідала: "Ні, ми не можемо. Навіть підручник має чіткі критерії — він не має бути важчим за певний норматив, не може перевищувати встановлену кількість кілограмів". Тобто, підручники не можуть містити більше визначеної кількості сторінок, розумієте?

Фактів багато. Тому, коли відкриваєш підручник, там переважно можна побачити: дату — ім'я, дату — ім'я, дату — ім'я. Це така специфіка.

Добре, що є вчителі, які вміють доносити потрібну інформацію і працювати з нею. Тому, дійсно, багато залежить від вчителя, щоб діти запам’ятовували матеріал. 

— А коли з'явилася ідея створити проєкт “Реальна історія”?

— “Реальна історія” з'явилася в рік повномасштабного вторгнення Росії: наприкінці березня 2022 року ми мали наївне сподівання, що зможемо якось вплинути на наших “сусідів”.

Перші випуски виходили російською мовою. Ми тоді подумали: “Вони кажуть, що в нас тут нацисти, а ми будемо розповідати про Степана Бандеру і УПА. Будемо розповідати реальну історію України”.

Ми почали робити ці випуски російською, але швидко зрозуміли, що це марна справа, і переорієнтувалися на нашу аудиторію. Знаєте, маловідомих сторінок в нашій історії багато, вони відомі історикам, але у нас завжди була проблема з популяризацією історії.

Історики знають багато, у нас є чудові дослідження, але не так багато видань чи проєктів, які простою мовою розповідали б людям факти про наше минуле. Так ми й працюємо.

— Здається, навіть діти з задоволенням дивитимуться цей проєкт, адже вони зараз по-іншому ставляться до історії.

— Знаєте, у мене бувають офлайн-заходи, зустрічі з нашими глядачами проєкту, і часто на цих зустрічах до мене підходять жінки, чоловіки і кажуть: "Моя дитина вас дивиться". Я відповідаю їм, що це класно.

Дійсно, проєкт дивиться багато дітей, підлітків, і приємно, що є це зацікавлення. Тому що історія безпосередньо впливає на нашу ідентичність, на те, як ми відчуваємо свою країну, на те, як ми себе у цій країні відчуваємо.

Це важливо, щоб ми краще розбиралися в нашій історії.

— Які ваші улюблені випуски? 

— Мені все подобається, я не буду оригінальним у цьому питанні. Але скажу, що найбільше переглядів набирають епізоди про козаків.

Козацька тематика — це дуже цікаво. Особливо зараз, коли ми розбиваємо багато радянських міфів про козаків, що вони ходили в шароварах, були босі, голі і тільки в степах бігали.

Минулого року ми зробили епізод, і він, до речі, буде і на телеканалі “Дім”, про нащадка останнього гетьмана України Кирила Розумовського — Грегора Розумовського.

Грегор живий і проживає в Австрії. Я поїхав до нього, потім поїхав в село Лемеші в Чернігівській області, звідки вони пішли родом у XVII столітті…

Знаєте, коли ти бачиш тяглість нашої історії — це дуже круто.

— Скільки часу йде на зйомки одного епізоду "Реальної історії"? 

— По-різному, бо всі епізоди різні. Над деякими ми працюємо по 2-3 місяці, а, наприклад, над спільним польсько-українським епізодом про Волинську трагедію — 4 чи 5 місяців.

Ми залучили польських істориків і українських істориків. Потрібно було зважено підійти до цієї теми, перевірити багато фактів, бо тема чутлива та скандальна. А бувають теми, які ми за місяць готуємо. Тобто по-різному, залежно від тем. Знімаємо швидко — 1-2 дні та й все. 

— Хто і як працює над проєктом?

— Команда проєкту складається приблизно з 10 людей — це кістяк. Ті, хто створюють його, не історики, а журналісти та сценаристи.

Як ми працюємо? Беремо тему, опрацьовуємо її, знаходимо профільного історика, консультуємося, доповнюємо чи модеруємо сценарій і знову йдемо до історика, щоб перевірити всі факти.

До речі, часто, як у випадку з темою Волинської трагедії, буває, що два, три чи навіть чотири історики перевіряють сценарій, тому що бувають різні точки зору, наприклад, на те ж походження князів Київської Русі.

Це мільйон версій, відповідно, ми маємо поговорити з багатьма істориками, щоб хоча б основні версії зафіксувати та розповісти. Тому що часто буває, що видаєш епізод, а потім тобі починає “прилітати” в коментарях: “Чому ви спитали цього історика, а не спитали цього? Ще така гіпотеза існує”. Тому дуже важливо працювати з істориками і чекати всі факти.

— Чи не змінилась початкова мета за роки існування проєкту? 

— Вона не змінилася кардинально, але трансформується. Зараз те, куди ми рухаємо цей проєкт, — це збереження і популяризація нашої історичної спадщини.

Ми вже вийшли в офлайн.

Минулого року взяли під опіку козацьку садибу “Покорщина” в Чернігівській області (селище Козельці). Ця садиба пов'язана з нашою козацькою елітою, і вона перебуває в жахливому стані, хоча є пам'яткою національного значення, а 30 років вже просто стоїть і занепадає.

Ми почали вперше збирати гроші, зібрали майже 3 млн грн від звичайних українців, і вже в грудні почали реставраційні роботи: міняємо дах. Далі будемо шукати гранти на повноцінну реставрацію.

Мені хочеться, щоб зацікавленість історією трансформувалася у її збереження. Тому що, коли ти знаєш і цінуєш історію, то починаєш цінувати і те, що навколо тебе: пам'ятки у громаді, у селі, у місті тощо.

Тому зараз місія проєкту — це збереження і популяризація нашої історії.

Читайте також: Відкривайте Україну разом із Максимом Узолом та Ольгою Манько — незвичайні та цікаві локації від тревел-блогерів