Подолати відчуженість допоможуть правила безпечної розмови та емоційні інвестиції — поради психотерапевта Антона Семенова 

Відчуженість є однією зі складних емоційних станів, яка може виникати у людей незалежно від їх соціального стану чи віку. Цей стан може впливати на наше загальне самопочуття, взаємодію з оточенням та якість наших взаємин. Виникає він через різницю у цінностях, інтересах, думках та навіть через брак внутрішнього ресурсу. З експертом "Ранку Вдома", психотерапевтом Антоном Семеновим говоримо про правила безпечної розмови під час війни, а також про те, як уникати відчуження. 

Ведучі — Лілія Ребрик та Костя Октябрський. 

— Як уникати відчуження та чому взагалі виникає ця проблема? 

— На жаль, через те, що люди виснажені, вони підсвідомо економлять енергію. Через це вони уникають спілкування, щоб не довелося слухати те, чого не хочеться знати, щоб не ризикувати. Адже люди можуть не адекватно сприйняти ту чи іншу тему. 

— Ми знаємо, зокрема, від вас, про те, що спілкування допомагає впоратися зі стресом. Що треба робити, аби спілкуватися без напруги? 

— Взаємодія — це фактично єдиний психосоціальний фактор, який може допомагати. Тобто, щоб подолати тривогу, отримати впевненість та підтримку, потрібно спілкуватися. Звісно, чим менше ресурсу, тим складніше почати цю комунікацію. Дуже важливо зараз, щоб ми намагалися допомагати одне одному, починати взаємодію. Для цього потрібно знижувати ризики. Треба бути безпечними, тобто відразу показувати співрозмовнику, що з вами спілкуватися легко та безпечно. 

— Для цього ти маєш бути сам в ресурсі. Де брати цей ресурс? 

— Єдиний шанс — інвестиції. Це як з грошима. Щоб вони були, їх треба правильно інвестувати. Я кажу про емоційні інвестиції. Якщо у вас є хоча б трошки ресурсу, ви можете подумати, як ви організуєте свою безпечність в розмові. Насправді це дуже вигідна інвестиція. По-перше, забезпечте правильну дистанцію. Насправді щоб людина відчувала, що вона для вас важлива, треба до неї наближатися. Якщо занадто близько наблизитися, то вона відчуває небезпеку. Взагалі люди вступають в соціальну взаємодію, тільки коли відчувають безпеку в контакті. Якщо це небезпечно, то краще нічого не робити. 

— Які є фактори безпеки? 

— Факторів безпеки — чотири. Тема, розповідь, прохання, оцінка знань. Перші три — це те, про що ми будемо говорити. Зараз, є чутливі теми, тож треба відразу позначити, яку тему ви порушуватимете. Найпростіший спосіб — позначити свої цілі. Ви тут що робите? Навіщо ви тут? Що ви хочете отримати в результаті. Цю тему ви повинні визначити для себе. Навіщо я хочу говорити? Я хочу просто розважитися, згаяти час чи це важлива розмова у якійсь справі? Треба це відразу позначити. Безпечна розповідь — це про добру історію. Тобто розповісти свою історію, коротко позначити той факт, що ви справляєтеся. Справлятися — це добра історія, не справлятися — важка історія. 

Прохання. Чого я хочу від тебе? Таке прохання може бути небезпечним. Можна попросити те, що я не можу дати. Це буде складно: відмовити чи здійснити. Треба сказати, що ти хочеш від інших людей. Цей блок із розповіді та прохання має бути дуже коротким. Це як small-talk. Типу коротка розмова, яка відразу показує, хто ти, про що ти, дає визначеність.

— Яки може бути це прохання? 

— Наприклад, я з вами просто хочу посидіти. Нічого не хочу, просто прошу: "Побудьте поруч зі мною, мені треба віддихатися!". Або: "Хлопці, привіт. Я замерз, хочу зігрітися, можна з вами погрітися?". Це і є прохання. Тобто ви показуєте, що у вас все добре, ви просто хочете зігрітися. Ці люди розуміють визначеність, що означає безпечну розмову. Невизначеність завдає зайвого клопоту, люди бояться проблем і важких історій. До цього додається брак внутрішнього ресурсу, що в купі викликає відчуження. В суспільстві повинен бути цей етикет. Коли ми ці три кроки робимо на початку розмову. Це відразу дає безпеку для всіх та допомагає взаємодіяти. 

— Останній крок — оцінка. Про що саме йдеться? 

— Це вже відбувається наприкінці. Це задає нам напрацювання на наступну зустріч, щоб наступного разу люди, коли нас побачать, відразу посміхнулися, пішли на зустріч. Якщо вони пам'ятають, що ми безпечний, що з нами легко, для цього головне позначити, що ви приймаєте те, що сталося, взаємодія відбулася. Ключовий момент — це визнавати власну користь від взаємодії. Зараз збираємо новий посібник для закладів освіти. Там буде фраза, яку повинен вживати вчитель наприкінці уроку: "Мені стало легше! Ми з вами попрацювали й мені стало легше та спокійніше!". Це про власний зиск. Тобто ми щось разом поробили, і мені стало легше, спокійніше, я трошки розслабився. Відразу виникає тепле відчуття. Наступного разу, коли ми побачимося, ви захочете розмовляти. У вас буде власний ресурс, адже спрацювали інвестиції в нашу взаємодію. 

Також цікаво:

• Що потрібно знати про бойовий стрес та як боротися з його проявами — поради психотерапевта Антона Семенова
• Зайві емоції, тригери та три головні питання, які варто поставити військовим: інтерв'ю з психотерапевтом Антоном Семеновим 
• Складний травматичний досвід: психотерапевт Антон Семенов пояснює, як боротися з наслідками
• Дві прості дії допоможуть батькам підтримати дітей під час війни — поради психотерапевта Антона Семенова
• Як правильно підтримати людей, які втратили близьких — поради психотерапевта Антона Семенова
• Психологічна підтримка під час війни: актуальні запити українців озвучив психотерапевт Антон Семенов
• Як спілкуватися з людьми, які мають травматичний досвід — поради психотерапевта
• Стан невизначеності під час війни: психотерапевт Антон Семенов пояснює, як із цим впоратися
• Як розвинути адаптивність та навчитися просити про допомогу — поради психотерапевта Антона Семенова
• Як зберігати оптимізм у складні часи — поради психолога Антона Семенова
• В Україні видали кишеньковий посібник "Групи підтримки": психотерапевт Антон Семенов пояснив, як прийняти людей у коло своїх
• Як спілкуватися з людьми, які отримали поранення на війні — поради психолога Антона Семенова