Олімпіада-2028, Ігри в Парижі та народження сина: інтерв'ю з борцем Парвізом Насібовим та його дружиною Оленою

Дворазовий срібний призер Олімпійських ігор Парвіз Насібов — один із сучасних лідерів української та світової греко-римської боротьби. Молодість Парвіза насичена доленосними подіями: успіхи на Іграх у Токіо та Парижі, одруження з коханою Оленою, народження первістка. Про дім, родину, сина і олімпійський шлях борця, який обожнює спорт, найрідніших людей і Україну, йдеться у програмі "Коло спорту" телеканалу "Дім".

Ведуча — Діана Звягінцева.

Народження дитини і підтримка одне одного

— Ви познайомились в Олімпійському центрі у Конча-Заспі. Розкажіть про цей момент.

Олена Насібова: Я була на зборах серед юніорів. Ми готувалися до змагань. Він теж був на цих зборах. Ми просто зустрілися і все. 

Парвіз Насібов: Мені Олена одразу дуже сподобалась, але я довго намагався і добивався її. 

Олена Насібова: Ми спочатку дружили. Він дуже порядно і обережно зі мною поводився. Не було ніякої зухвалості з його боку. Якось потихеньку-потихеньку і у квітні буде 8 років, як ми разом. 

— Ваша сім'я офіційно ще молода, тільки два роки виповнилось, але ви вже маєте свою велику історію. Які головні події вашої спільної історії ви хотіли б їх виділити? 

Парвіз Насібов: Найголовніша подія у нашій сім'ї відбулася у 2024 році — народився син Алі. Також це ліцензія на Олімпійські ігри у Париж і медаль. 

— Чому сина назвали Алі? Це якось пов'язано з видатним боксером? 

Олена Насібова: Ми проживаємо в Україні, але етнічно він азербайджанець. Ми хотіли, щоб ім'я було і легко тут вимовляти, і щоб було азербайджанське. Воно було гарним і простим для всіх, тому так спільно і вирішили.

— Олено, ви теж спортсменка, майстер спорту України міжнародного класу з вільної боротьби. Чи обговорюєте поєдинки між собою? Чи є якась критика з чийогось боку?  

Парвіз Насібов: Моя дружина дуже довго займалася боротьбою, а тому знає всіх моїх саперників. Перед кожним змаганням десь за 10-15 хвилин до сутички вона надсилає мені план, що робить мій суперник. Мені з цим дуже пощастило. 

— Дружина виступає ще одним тренером? 

Парвіз Насібов: Можна сказати, що так. 

Олена Насібова: Я більше про підтримку, але знаю всі нюанси. Тим, чим можу, я допомагаю. 

Парвіз Насібов: Дружина також займається моєю суворою дієтою. Перед кожним змаганням я набираю зайвих 10 кілограмів.

— Наскільки важко наганяти цих 10 кілограмів? 

Парвіз Насібов: Це відбувається приблизно за місяць до змагань і це дуже важка праця, дуже сувора дієта. Це ж великий спорт! У мене є мрія, заради якої я готовий йти на все.

— З'являються думки піднятися ще вище? 

Парвіз Насібов: Так. Наступні мої змагання пройдуть в іншій вазі, тому 67 кілограмів — це дуже важко і виснажливо для мене. Скоріше за все, я виступатиму у вазі 72-77 кілограмів. 

— Від чого доводиться відмовлятися найбільше? 

Парвіз Насібов: Дуже багато від чого я відмовляюсь під час подготовки: зустрічі з друзями, смачна їжа тощо. 

— З чого складається комфорт вашого дому і що найголовніше для вас у вашому будинку? 

Парвіз Насібов: У моєму будинку найголовніше, щоб була радість в обличчях моїх сина, дружини та батьків. 

Олена Насібова: Ми самі робили ремонт у будинку. Я тоді вже була вагітна. Робили все під себе, щоб нам було комфортно. 

— Окрім боротьби у вашій родині є ще якесь захоплення? 

Парвіз Насібов: Можна сказати, що династія Насібових — це династія борців. Мої батьки дуже великі фанати, моя дружина — колишня борчиня. Спорт у нас в крові. Він для нас є як відпочинок. Ми збираємося родиною і часто обговорюємо це все. Моїй мамі тільки свистка не вистачає, бо вона сміло може йти працювати в збірну.

Мій молодший брат, якому 14 років, — призер чемпіоната Європи. Можна сказати, що мама — його тренерка. Мій батько теж дуже полюбляє греко-римську боротьбу. Тому вся сім'я залучена в процес моєї підготовки до змагань. У майбутньому можна створювати школу греко-римської боротьби імені Насібових.

Олімпіада-2024

— Ви з маленьким Алі приїжджали в Париж підтримувати Парвіза. Важко було?

Олена Насібова: Це було дуже непросте рішення, тому що дитина була ще дуже маленька — не було навіть трьох місяців. Моя мама мене відмовляла і казала, що я безвідповідальна. Але я була впевнена, що він зможе. Взагалі, я думала, що ми повернемося звідти з "золотом". Мені хотілося у цей момент бути поруч. Можливо, він того не згадає, але я йому покажу, що він там був. Це історія. 

— Відчували підтримку дружини і сина на трибунах? Вам це допомагало чи відволікало? 

Парвіз Насібов: У мене була велика мотивація! Дуже хотів виграти ці Олімпійські ігри і присвятити свою перемогу синові і своїй країні. Було дуже приємно їх бачити. Це було дуже круто і це залишиться у пам'яті на все життя. 

— Вам вдалося погуляти разом в Парижі і відчути смак міста кохання?

Парвіз Насібов: Так, звісно, ми гуляли містом і олімпійським селищем. Після Ігор у нас було вільних 2-3 дні. Нам дуже сподобалось. Париж назавжди залишиться у наших серцях. 

— Олено, ви зараз продовжуєте свої тренування чи ще відновлюєтесь? 

Олена Насібова: В контексті здоров'я — вже відновилась, а от по часу не завжди вдається. Загалом, коли малому виповнилось два місяці, чи навіть менше, я вже приступила. Я відновилася дуже швидко, але не завжди є час на тренування. 

— Чи є бажання і мрія повернутися, професійно займатися і знову виходити на міжнародні змагання? 

Олена Насібова: Моя дитина потребує уваги і я хотіла би займатися його розвитком. Почати з плавання та гімнастики. Хочу, щоб він в нас класним ріс. Ввін може вирости перспективним класним спортсменом. Тому, напевно, вже це моя материнська місія. 

— Чи хочете, щоб малюк також займався боротьбою? 

Олена Насібова: У будь-якому разі ми не будемо його змушувати. Якщо йому це не подобається, не буде. 

— У чвертьфіналі олімпійського турніру ви зазнали травми ока. Чи вплинуло це ушкодження на результат фінальної сутички? 

Парвіз Насібов: Можна сказати, що у фінальній сутичці я боровся з одним оком. Інше було повністю зруйнованим, я не бачив ним. Закінчивши фінальну сутичку, я повернувся у роздягальню і першим, кого побачив, була дружина. Вона сказала: "Парвізе, як ти міг. Можна сказати, що ти вже був олімпійським чемпіоном, але подарував цю медаль представнику Ірану". 

Мені було боляче, адже правда завжди болюча. Але коли я побачив усмішку на обличчі свого сина, то я зрадів. Адже ось головне щастя! Ось головна золота медаль.

Підготовка до Олімпіади в Лос-Анджелесі  

— Парвіз оголосив про намір здобути на Олімпіаді в Лос-Анджелесі "золото". Як ви ставитесь до цього? Чи маєте якийсь план? 

Олена Насібова: Мені здається, якби Парвіз вірив в себе так, як вірю в нього я, то ми б уже давно сиділи з "золотом". Хто, як не він, має бути олімпійським чемпіоном? Це його місія, він це може! Для мене це беззаперечно. Звісно, я підтримую його. 

— Парвізе, чи відчуваєте ви відчуваєте віру і підтримку від країни? 

Парвіз Насібов: Так, у мене є багато шанувальників. Я завжди відчував підтримку, але мої дружина та батьки — це найголовніші фанати. Вони мене надихають на все це. Я дуже хочу обміняти два "срібла" на одне "золото", і готовий йти до кінця.

— Увага з боку фанатів і журналістів вас надихає чи з часом втомлює? 

Парвіз Насібов: Мене це надихає і подобається. Ми перемагаємо, щоб була можливість спілкування з журналістами. 

— Чи відчуваєте зараз більшу впізнаваність? 

Парвіз Насібов: Так, звісно! Мене вже на вулиці впізнають. І в Києві, і в Запорожжі, і в Миколаєві — де б я не був. Це дуже приємно. 

— Пам'ятаєте момент, коли вперше з'явилась думка, що треба йти до Олімпіади? 

Парвіз Насібов: Так, це було років 5-6 тому. Один досвідчений спортсмен розповідав про свою історію з Олімпійськими іграми, і я подумав: "Ну, він зміг, тож і я зможу! Я дуже хочу". Є бажання, є мрія. Кожного ранку я встаю і йду до своєї мрії. 

— Що це був за спортсмен? 

Парвіз Насібов: Жан Беленюк. Він мені як друг і як приклад. Так і почалася моя олімпійська мрія, олімпійська гонка за медаллю. Дуже багато часу ми провели разом. Я йому дуже вдячний за те, що на моїй першій Олімпіаді в Токіо він був поруч. Це гордість нашої країни! Він привіз Україні три медалі з Олімпійських ігор. 

— Закінчити на такій ноті, як Жан — це мрія кожного спортсмена? 

Парвіз Насібов: Так. Я б хотів завершити свою кар'єру у ролі олімпійського чемпіона. Тому у Парижі я дуже-дуже хотів взяти "золото". 

— Ви здобули дуже багато нагород як на юнацькому рівні, так і на молодіжному. Як починався ваш шлях у дорослій боротьбі? Наскільки було складно себе зарекомендувати і показати, що ви теж можете і теж є достойним конкурентом? 

Парвіз Насібов: Було дуже важко, поки я не потрапив до рук Володимира Володимировича Шацьких — чемпіона світу і нашого головного тренера збірної. Відтоді я почав працювати з ним, і мої спортивні результати ставили дедалі кращими і кращими. 

Я ще досі навчаюся, мені є куди рости у боротьбі. Мені 26 років, я ще мрію. А той, хто мріє, той досягає. 

— У Парижі, коли я вас запитала, чи будете ви відпочивати, ви сказали, що вже хочете повернутися до тренувань. Відпочинку взагалі не було? 

Парвіз Насібов: Було, але дуже мало. Я хочу змагатися, хочу боротися, хочу перемагати. Мені все це дуже цікаво! Я став дорослим, розумнішим і хочу якомога скоріше вийти на змагання і довести це.

Моєю спортивною мрією, звісно, є олімпійське золото. Але, якщо брати мрії у цивільному житті, то, очевидно, щоб якомога швидше закінчилася війна, щоб мій син ріс в країні, де немає війни.

Попередні випуски проєкту "Коло спорту":

• Олімпійський біль, травми і сімейні традиції: інтерв'ю з легкоатлеткою Мариною Бех-Романчук і плавцем Михайлом Романчуком
• Про історичну "бронзу" ЧС-2024, поразку від Аргентини на старті та олімпійські перспективи футзалу: інтерв'ю з головним тренером збірної України Олександром Косенком
• Про найкращу гру в історії, світову "бронзу" та свій гол: інтерв'ю з воротарем збірної України з футзалу Олександром Суховим
• Відмінності близнючок, особисте життя та суперечності Олімпіади: розмова з олімпійськими призерками з артистичного плавання сестрами Алексіївими
• Життя після Олімпіади, соцмережі та спортивна психологія: інтерв'ю зі стрибункою у висоту Іриною Геращенко