Олімпійський біль, травми і сімейні традиції: інтерв'ю з легкоатлеткою Мариною Бех-Романчук і плавцем Михайлом Романчуком

Долі легкоатлетки Марини Бех-Романчук і Михайла Романчука пов'язує великий спорт, але їхні серця належать не тільки улюбленій справі, змаганням і перемогам, а й одне одному. Пара одружилася у 2018 році. 

Марина є чемпіонкою Європи, багаторазовою призеркою чемпіонату світу та учасницею Олімпійських ігор 2016, 2020 та 2024 років, Михайло — дворазовий призер Олімпіади-2020. У програмі "Коло спорту" телеканалу "Дім" атлети розповіли про подружнє життя, сімейні традиції, Олімпіаду-2024, травми та інтерес до інших видів спорту.

Ведуча — Діана Звягінцева.

"Наші стосунки — це пригодницький роман"

— Наше "Коло спорту" постійно розширюється, як всесвіт. Чи можна сказати, що ваше сімейне коло теж розширилось за роки спільного життя? 

Марина Бех-Романчук: У Міши просто з'явилися ще одні батьки, як і у мене. Одні живуть із нами, інші — неподалік, часто приїжджають у гості. У нас тісна, невеличка родина, але вона збільшилася.

Михайло Романчук:  Коло друзів якщо і збільшилось, то не набагато. Воно у нас стабільне вже протягом багатьох років. Ми дуже мало розпочинаємо нових дружніх стосунків, а якщо і розпочинаємо, то дуже-дуже обережно. 

Марина Бех-Романчук: У нас досить бурхливе життя, в якому постійно присутні дуже багато емоцій, подій і різких змін. У більшості випадків це пов'язано зі спортом, тому що спортивне життя апріорі не може бути спокійним. 

Михайло Романчук: Тому наші стосунки — це пригодницький роман. 

— Чи є у вас час, аби бути разом поза спортом?

Михайло Романчук: Ми рідко збираємося разом у не спортивній обстановці. 

Марина Бех-Романчук: Останні два місяці ми нарешті доволі тривалий час провели разом вдома, у відпустці. Ми мали змогу приділити увагу позаспортивному життю. Усе, що знаходиться поза спортом, певною мірою для нас нове і незвичне. 

Михайло Романчук: Треба звикати до такого ритму, адаптовуватися, тому що спортивний ритм — це зовсім інше. 

Марина Бех-Романчук: Ти звикаєш до того, що у тебе є чіткий графік: ранкове тренування, відпочинок, обід, вечірні тренування.

Для людини, яка звикла жити за таким конкретним графіком, відпочинок — це стрес. Складно, тому що хочеться, щоб усе було чітко сплановане. 

— Як проводите час разом? Маєте якісь нові захоплення? Я знаю, що у вас зараз ремонт у будинку. 

Марина Бех-Романчук: О, це зовсім не про захоплення! Це трагедія. 

Михайло Романчук: Так, це ще один стрес, тому що хочеться, щоб воно йшло набагато швидше. 

Марина Бех-Романчук: Зараз, коли ми вже вдома, то усвідомили, що все-таки його потрібно зробити. Ми почали і тому у нас зараз немає ні туалета, ні душа. Тобто ти очікуєш, що буде все красиве і комфортне, але наразі це тотальний дискомфорт.

Париж — місто розчарувань чи кохання

— Ви вже дуже досвідчені і титуловані спортсмени. Зараз, як ви зазначили, у вас час перерви без тренувань. Чи задумувалися над поверненням до режиму? Коли плануєте повертатися до тренувань?

Марина Бех-Романчук: Насправді, ми вже потроху повертаємося, просто робимо це не так, як зазвичай. Все-таки за спиною олімпійський цикл, який був не таким, як завжди, у зв'язку з COVID-19. Міжолімпійський цикл тривав три роки, тож відпочинку після Токіо ані у Міши, ані у мене майже не було — ми відразу почали готуватись до наступної Олімпіади. Були також чемпіонати світу і Європи. 

Зараз олімпійський цикл буде знову нормальним — чотири роки. Є час на те, щоб дати організму відпочити і щоб не трапилося те, що було, наприклад, у мене — тотальні травми. Вони сталися саме тому, що організм був втомлений. Зараз моє завдання — максимально відновитися і відпочити як фізично, так і морально. 

— Олімпіада-2024, на жаль, не принесла вам нагород. Париж для вашої сім'ї став містом розчарувань чи все ж таки лишився містом кохання? 

Михайло Романчук: Я ніколи не любив Париж. Всі його асоціюють з коханням. 

Марина Бех-Романчук: Але ж ми якось їздили туди на два дні і гарно провели час. На мою думку, з якого боку подивишся на це місто, так ти його і оціниш. Я не можу сказати, що для нас Париж став містом розчарування. Сам по собі рік був важким, але ми з упевненістю можемо сказати, що зробили все можливе.

Марина Бех-Романчук про травму ноги

— Я пам'ятаю, як третього серпня разом із прес-аташе Федерації легкої атлетики Ольгою Ніколаєнко ми були на Стад-де-Франс. Пам'ятаю цю неймовірну атмосферу і атмосферу саме вашої команди. Пам'ятаю, як хвилювались тренери і Міша з батьками на трибунах. Цей день став для вас теж випробуванням?

Марина Бех-Романчук: Не можу сказати, що для мене самі змагання були випробуванням. Ним стала моя травма. Чітко пам'ятаю, що коли перед кваліфікацією я прийшла на стадіон у день розминки, я не хвилювалася за виступ. Хвилювання більше були пов'язані з тим, чи дозволить мені моя нога стрибати. Все-таки потрійний — це дуже агресивний вид стрибка. Він вимагає, щоб стопи працювали не на сто, а на всю тисячу відсотків. Це максимально агресивна зустріч поверхні. Ти маєш бути легким повітряним зайчиком. Найважчим був період до Олімпіади — постійно в переживаннях і в лікуванні. 

Михайло Романчук: Коли ми повернулися з Олімпіади і виходили на ранкові пробіжки, Марина завжди казала: "Давай не поспішати, бо я ще відчуваю стопу". Перше поліпшення було через чотири тижні після Олімпійських ігор.

Марина Бех-Романчук: Місяць був без фізичних навантажень, лише 15 хвилин легкого відновлювального бігу. 

— Зараз ще триває реабілітація? Є біль чи вже все добре? 

Марина Бех-Романчук: Вже краще, але відчуваю нестабільність стопи. Зараз дуже багато тренувань роблю в лісі. Наступний період вимагатиме багато часу на роботу над цією стабільністю і над зв'язками, щоб у майбутньому вони могли мене дійсно тримати і працювати так, як мені потрібно.

Михайло Романчук про "жахливий" басейн на Олімпіаді-2024

— Михайле, ваші змагання відбулися на арені "Пари-ла-Дефанс" із неймовірною кількістю глядачів. Вас це вразило чи вже стало звичним? 

Михайло Романчук: Басейн був жахливим. Суцільне розчарування. Я не люблю такі збірні басейни і не розумію, для чого взагалі його зробили у цій арені. Я люблю виступати у стаціонарних басейнах.

— Можете пояснити різницю між ними для плавців? 

Михайло Романчук: Важко пояснити, тому що мова про відчуття води. А вони зовсім різні. У нас було два басейни: стартовий і за 25 метрів від нього, за трибунами — розминочний. Нам сказали, що вони ніби ідентичні. Вода то ідентична, але плавається по-різному. Це зрозуміють лише ті, хто професійно займається плаванням. 

Також мені не сподобалось, що зазвичай на Олімпіадах усі спортивні об'єкти відкриті 24 години на добу, а наш басейн відкрили за три години до основних змагань. Ми приїхали автобусом і ще пів години чекали, поки нас пустять в басейн. Це ненормально для Олімпіади. 

Погода теж була не дуже. У басейні були протяги. Все це зіграло свою роль. Такого не повинно бути на Олімпійських іграх. 

— Погода вплинула і на стан вашого здоров'я? На параді був сильний дощ і після у вас почалась застуда. 

Михайло Романчук: Гадаю, що парад на це не вплинув, тому що ще за декілька днів до змагання і відчув, що щось зі мною не так. Я зазвичай досить стійко переношу всі хвороби. За вісім років нашого сімейного життя я хворів лише двічі. 

— Марина досить впевнено говорить про наступний олімпійський цикл, а в одному з ваших інтерв'ю ви сказали, що ще думаєте, чи заходити на Лос-Анджелес. 

Михайло Романчук: Дуже важке питання, тому що плавальний вік професійних елітних спортсменів суттєво знизився. Я вже вважаюсь одним із найстарших плавців, якби сумно це не звучало (Михайло Романчук народився 7 серпня 1996 року, — ред.). Попереду ще чотири роки, тому дуже важко дати остаточну відповідь, чи буду я продовжувати. 

Марина Бех-Романчук: Наразі щодо Михайла ми прогнозуємо ще два роки, коли він може виступати на якісному рівні. Якщо говорити про чотири роки, то це вже складно. 

"Мій дім там, де моя дружина"

— Попереду період зимових свят. Чи є у вашої родини сімейні традиції, які стосуються Різдва та Нового року? 

Марина Бех-Романчук: Це Різдво. Ми його зустрічаємо 24 грудня, скільки себе пам'ятаю. Мій дідусь і мама католики. Маю чіткі спогади про те, як дідусь завжди приносив багато сіна і клав його під стіл. Кутя в глиняному посуді. Спочатку ми читали молитву, потім обов'язково найстарший чоловік у сім'ї хрестив кутю. Для нас це дуже магічне свято. Незважаючи на те, що дідуся вже декілька років як немає, ми все одно дотримуємося цих традицій. 

Для мене дім і сім'я — це все. Нічого ціннішого за сім'ю і рідну домівку не може існувати. Я з тих людей, які коли кудись їдуть, то страждають. Це для мене випробування. Вдома я завжди відчуваю себе комфортно, навіть якщо багато справ, проблем чи підготовки. 

— Михайле, а для вас дім — це той ваш із Мариною чи він назавжди в Рівному? 

Михайло Романчук: Він не може бути в Рівному. Мій дім там, де моя дружина. Це будинок, який ми стараємось зробити будинком мрії. Ми в процесі. 

— Що для вас в домі найголовніше? І хто у вашій парі головний?

Марина Бех-Романчук: Ну, для тебе найголовніше — це ліжко.

Михайло Романчук: Так! Я з тих людей, які досить швидко засинають. У нашому ліжку щойно моя голова торкається подушки — все, я вже бачу сьомий сон. 

Марина Бех-Романчук: А головні у нас вдома коти. Вони контролюють всіх, а ми — лише чотири прислуги, які забезпечують їм максимально комфортне життя. Вони живуть своє найкраще життя.

— Я знаю, що у вашому будинку особливе місце для Марини — це горище. Розкажіть про нього.

Марина Бех-Романчук: Я на горищі робила все для своїх творчих проявів. Зараз я там картини малюю. Також там висять фони на випадок, коли треба якісь фото зробити. 

Михайло Романчук: І моя ігрова зона! Я виборював ту маленьку кімнатку в дев'ять квадратів над нашою спальнею. У мене там є матрас, екран, PlayStation — все, що потрібно для хлопчачого життя.

Футбол, Формула, малювання і парні фотосесії

— Любите дивитися разом якісь інші спортивні змагання? 

Марина Бех-Романчук: Спортивні змагання — так. Але я не дивлюся футбол. 

Михайло Романчук: І "Формулу" ти теж лише одним оком.

Марина Бех-Романчук: Бо вона дуже довго йде! Якби вона йшла хвилин 20, то можна було б. Але вони їздять годину і 40 хвилин, чи скільки там, по колу, то… 

Михайло Романчук: Але ж там стратегія.

— Є улюблений гонщик? 

Михайло Романчук: Немає улюбленого гонщика, але я вболіваю за "Феррарі". 

— Марино, картина, яку ви намалювали відносно нещодавно, стала вашою першою за чотири роки. Чому така довга пауза? З чим вона була пов'язана? 

Марина Бех-Романчук: Була пов'язана з постійними тренуваннями і зборами. В основному я маю масляними фарбами, котрі  доволі довго висихають — два-чотири дні. Вони також важкі, тож із собою їх не повозиш. Від початку повномасштабної війни це взагалі стало нереальним, тому що 90% часу проходить за кордоном.

У дитинстві я ходила в художній школу, мала здібності до малювання. Були плани будувати майбутнє в цьому напрямку, але спорт вніс корективи. Наразі малювання — це моє хобі. 

— Ще одне з ваших спільних захоплень — неймовірні фотографії і відео "лав сторі". Хто є творцем цих ідей? 

Михайло Романчук: Це все Марина. Я, як творча особистість, — це повний нуль. Тому за творче в нашій сім'ї відповідає Марина. Я її бачення тільки підтримую.

Марина Бех-Романчук: Але не завжди. Інколи доводиться казати, що ми маємо те і це зробити. 

— Маєте якісь цікаві ідеї для майбутніх спільних фотосесій?

Марина Бех-Романчук: У мене дуже багато ідей, завжди щось вишукую і зберігаю. Зараз на це не вистачає часу. 

— А які найближчі плани і мрії вашої родини? 

Михайло Романчук: Мрії є, але ми поки не будемо озвучувати. 

Марина Бех-Романчук: Вони напряму пов'язані з планами. Всьому свій час, як кажуть. 

Попередні випуски проєкту "Коло спорту":

• Про історичну "бронзу" ЧС-2024, поразку від Аргентини на старті та олімпійські перспективи футзалу: інтерв'ю з головним тренером збірної України Олександром Косенком
• Про найкращу гру в історії, світову "бронзу" та свій гол: інтерв'ю з воротарем збірної України з футзалу Олександром Суховим
• Відмінності близнючок, особисте життя та суперечності Олімпіади: розмова з олімпійськими призерками з артистичного плавання сестрами Алексіївими
• Життя після Олімпіади, соцмережі та спортивна психологія: інтерв'ю зі стрибункою у висоту Іриною Геращенко
• Перші кроки у вільній боротьбі, допінг-контроль, соцмережі та думки залишити великий спорт: інтерв'ю зі срібною призеркою Олімпіади-2024 Іриною Коляденко