Фільм про жіночу колонію "Цензорка" знімали без сценарію: про реальні історії ув'язнених та зйомки за ґратами розповіла виконавиця головної ролі Марина Клімова 

В український прокат вийшла стрічка "Цензорка" словацького режисера Петера Керекеша. Стрічка розповідає про світ, населений лише жінками. У центрі сюжету реальні ув'язнені колишньої Одеської жіночої колонії №74. Тут відбували покарання вагітні жінки та матері з дітьми до трьох років. Виконавиця головної ролі Марина Клімова розповіла у "Ранку Вдома" про роботу над фільмом та те, як змінилося її ставлення до ув'язнених та пенітенціарної системи загалом. 

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Розкажіть про сюжет фільму і місце дії. Чи правда, що він ґрунтується на реальних історіях та подіях? 

— Так, це художньо-документальний фільм. Він був знятий на території в'язниці, яка знаходиться в Одесі. Зараз вона розформована. Це реальні історії ув'язнених, тому він, власне, й документальний. У зйомках брали участь ув'язнені та жінки, які працюють на території в'язниці. 

— Фільм знімали у копродукції кількох країн. Яких саме? 

— Цей фільм був знятий в копродукції Чехії, Словаччини та України. Словацький режисер, а чехи актори, продюсери. Україна — це "Артхаус Трафік". Це все знімалося реально в Одесі в 74-й колонії. Вона наразі розформована. 

— Хто ще знімався у стрічці? 

— Головні герої — реальні люди, ув'язнені. Також знімалися ті, хто працював на території в'язниці. До речі, всі історії справжні. Їх героїні розповідають на камеру. Гості, які спілкуються з ув'язненими, це професійні актори. 

— Чи відразу ув'язнені погодились на зйомки? 

— Звичайно, для них зйомки фільму — це те, що розбавляло будні у вязниці.  

— Як вам було під час зйомок? 

— Було нормально. Багато що змінилося в розумінні цієї системи. Про в'язниці ми знаємо тільки з фільмів, або інформаційного поля. Насправді все не так страшно, як нам показують. Саме це й цікаво. У цьому можна переконатися переглянувши наш фільм. Наголошує, це документалістика. 

— Скільки загалом часу тривали зйомки? 

— Ми знімали кіно три роки. У 2018 році ми почали. У 2021 році була прем'єра на Венеціанському кінофестивалі. Спочатку мали знімати й чоловічу, і жіночу колонії, але потім вирішили зупинитися саме на жіночій колонії. 

— Тобто у фільму багате фестивальне життя? 

— Світова прем'єра відбулася на Венеціанському кінофестивалі, де фільм взяв нагороду за найкращий сценарій. Також ми були у Франції, де фільм взяв Гран-прі. В Чикаго відзначили фільм за найкращу режисуру. В Словаччині стрічка забрала майже усі нагороди. Загалом у фільму велика фестивальна історія. Я була на Венеціанському фестивалі. Все, як в казці було. Реакція була позитивною. Мені здається, що одразу після перегляду режисеру зробили декілька пропозицій для прокату фільму. З цього почалася успішна, тривала фестивальна історія. 

— Чи комфортно було працювати з режисером? 

— Так, адже я розумію англійську. Ми комунікували спокійно. Зважаючи на те, що це документальні зйомки, то все пройшло спокійно. Навіть не було сценарію написаного. Так, щоб від початку до кінця. Це факт. 

— Як ви проходили кастинг? 

— Ми сіли з режисером у кімнаті та розмовляли. Він сказав: "Розкажи найстрашнішу історію свого життя, якщо можеш". Я розказала, а він сказав приходити завтра на зйомки. До речі, не така вже страшна там була історія. Гадаю, той факт, що в мене є дитина, сприяв тому, бо фільм — це історія про матерів та дітей. Єдине, що їм не підходило — це моя зовнішність. Їм здавалося, що я не можу так виглядати на території в'язниці. Мені порізали волосся, наклали грим. Хоча я не можу сказати, що дівчата мали поганий вигляд. Вони слідкували за своїм зовнішнім виглядом, наскільки це було можливо у тих обставинах. Це мене вже зробили трохи іншою, навіть шрами намалювали. 

— Як взагалі живуть ці жінки у в'язниці? Щось змінилось у вашому баченні після такої масштабної роботи? Можливо, якась історія вас дуже вразила? 

— Вони живуть жахливо. Система всередині в'язниці, на мій погляд, не дуже добре працює. Бо я багато чого бачила. Я не знаю взагалі, чи маю право я це розповідати. Бачила, чим їх годуються, скільки вони працюють та скільки за це заробляють. Я, звичайно, розумію, що вони сидять за ґратами за скоєний злочин, але в мене виникає багато питань до самої пенітенціарної системи. Втім, це інша історія, окрема. 

— Чому так довго знімали? 

— Знімали з великими перервами, бо потрібно було відзняти різні пори року. Та й ми не могли там знаходитись цілий день, адже це режимний об'єкт. Насправді на зйомки було мало часу, бо треба було пройти через контроль та врахувати графік роботи ув'язнених.

— Три роки ви знімали, потім три роки фестивалили. Тільки зараз стрічка виходить у прокат в Україні? Які вже відгуки чули від українців?  

— Взагалі то в Україні вже була прем'єра на тижні критики восени 2023 року. Моїм друзям сподобалося. Кажуть, що це дуже цікава документальна історія. Адже не завжди видно дійсність, ту реальність, яка відбувається за стіною в'язниці. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома": 

• Що говорити та як слухати: психотерапевт Антон Семенов назвав три питання, які допоможуть українцям 
• Роман у стилі горору про сім'ю, яка втратила свій дім: розмова з авторкою книги "Краще не читай", письменницею Катериною Орловською 
• Кому стане у пригоді посібник "Як говорити про російсько-українську війну в школі. Уроки стійкості, боротьби та перемоги" — інтерв'ю з кандидаткою історичних наук Антоніною Макаревич
• Ініціатори кампанії "Листи до вільного Криму" закликають українців підтримати політв'язнів — інтерв'ю з менеджеркою проєктів Центру прав людини "Зміна" Вікторією Нестеренко
• Компенсація за облаштування робочих місць для людей з інвалідністю: про суми та терміни говоримо із представницею Мінцифри Валерією Ткач
• Осучаснені страви Ольги Франко та містика під час зйомок стрічки "Смак свободи": про залаштунки романтичної комедії говоримо з Артемом Денисовим та Іриною Кудашовою