Роман у стилі горору про сім'ю, яка втратила свій дім: розмова з авторкою книги "Краще не читай", письменницею Катериною Орловською 

Катерина Орловська. Скриншот: kanaldim.tv

Роман письменниці Катерини Орловської "Краще не читай" справді краще не розгортати тим, у кого слабкі нерви. Адже книга написана у жанрі горору. Це історія про пошук опори, коли втратив усе. Про травму, яка маскується, аж доки не оголиться у момент найбільшої вразливості. Про мистецтво і про жертви, на які можна піти заради нього. Про любов до жахів, перший роман та  подальші плани говоримо у "Ранку Вдома" з письменницею Катериною Орловською.

Ведучі — Ірина Хоменко та Костя Октябрський. 

— Це ваша перша книжка? Як довго ви над нею працювали? 

— Так, це моя перша книжка. Я працювала над нею чотири місяці. Стільки ж часу тривало редагування. Перший етап редагування — самостійний, а далі я працювала з редакторкою. 

— Про що цей роман? 

— Цей роман про сім'ю, яка втратила свій дім і вимушена мусила жити у своїх знайомих. Зокрема, потрапила в дім, який ховає дуже багато страшних таємниць. Дім, який починає з ними небезпечну гру, з їхніми травмами, з їхніми проблемами. Кожен з членів сім'ї стикається з найстрашнішими сторонами себе самих. 

— Перша книжка у стилі горор. Чому вас притягує такий жанр? 

— Горор сам мене обрав. Як тільки я почала писати в дитинстві, то одразу писала темні, страшні історії. Лише потім я почала думати, чому так сталося, чому саме цей напрямок. Маю багато відповідей на це запитання. Насправді горор — це досить хороший інструмент для того, щоби оцінювати реальність, висвітлювати її та говорити про серйозні теми, а також, проблеми. Власне, рефлексувати. 

— Чи багато реальних подій у книзі? 

— Так. Ця книжка — плід нашого теперішнього життя. Я її написала, перебуваючи біженкою у Польщі. Історія близька, але я її гіперболізувала та містифікувала. В ній багато реального, того, що трапилося зі мною насправді. 

— Чи є попит на жанр горору зараз? 

— Так, бо Стівен Кінг досі не виходить з топу рейтингів продажів. Попит є завжди, тому що завжди існує страх. навіть у суворі часи горор стає певним способом ескапізму, бо книжка не є такою страшною, як реальність. Книга дарує відчуття контролю над ситуацією, читання горора дозволяє дійти до кінця і вибратися з цих страхів. 

Насправді травма — це те, що потрібно висловити. Мистецтво — це одна з найбільш безпечних площин, щоб висловлюватися про свої травми та те, що ми переживаємо. Це безпечний спосіб дійти до якоїсь цілісності у тому, через що нам доводиться проходити. Мені здається, попит є. Багатьох людей цікавить зараз можливість якось поговорити про досвід, який ми переживаємо, у такому безпечному літературному ключі. 

— Як ви почали працювати над романом? Що було найважчим? Можливо, якісь цікаві моменти були? 

— Я до цього йшла все життя. Маю літературознавчу освіту. З самого початку, я обрала для себе цей шлях. Це шлях постійного навчання. Роман з'являється внаслідок регулярної праці. Натхненням романи не пишуться. Це дисципліна. 

— У книжці є сім частин. Остання називається "Епілог". Чи варто це розуміти як натяк на продовження горору? 

— Можливо. Не скажу напевне, але можливо колись буде. 

— Над чим ви зараз працюєте? 

— Зараз працюю над новим романом. Це також будуть жахи. Цей роман про море. Тепер це будуть морські жахи. Це про місто в Херсонській області і про ті дивні речі, які трапляються з людьми у цьому місті. 

— На якого читача ви орієнтуєтеся? 

— В першу чергу я орієнтуюся на любителів цього жанру. Хоча мені вдалося захопити деяких противників горору. Наприклад, моя бабуся читала це. Сказала, що це сподобалось. Їй 72 роки. Я намагалася писати це просто, щоб можна було легко зануритися в цю історію. Трошки побути поза межами цієї реальності, в іншому місці.

Насправді аудиторія у такого жанру реально досить широка, тому що є зараз таке покоління, яке в молодості читала Стівена Кінга, та зберегло любов до жахів. Тепер вони потребують нової, української літератури такого жанру. Так само є молоде покоління, яке зацікавлене в тому, що жахи це контроверсійно та гостро. 

— Які відгуки були серед ваших знайомих? 

— Вони були в шокові. Втім, переважно то були позитивні відгуки. Втім, відгуки є різні. Вже сформувалось коло поціновувачів. Мені це до вподоби, адже знайшовся мій читач. Отже, можна продовжувати пошуки. 

— Катю, назвіть трьох улюблених письменників? 

— Це буде Стівен Кінг, Жауме Кабре та Гарлан Елісон. 

Також цікаві гості "Ранку Вдома": 

Медіа-партнери
Прямий ефір