Евакуація дітей з Бахмута, Олешок та Авдіївки, "Білі янголи" і прихистки: волонтерка Оксана Волжина у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"

Гостею 34-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стала волонтерка та громадська діячка Оксана Волжина. Завдяки цій потужній і небайдужій до чужих долей жінці чимало людей, котрі втратили дім, не втратили життя. Також Оксана Волжина є засновницею школи для дітей, котрі втратили батьків. В інтерв'ю вона розповіла про евакуацію дітей з Бахмута, Олешок та Авдіївки, про роботу "Білих янголів" та свій прихисток для дітей.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

— Оксано, від початку повномасштабного вторгнення ви займаєтеся дуже шляхетною справою — рятуєте життя дітей. Ви ведете якийсь облік? Скільки дітей ви вже врятували? 

— Я не рахувала. Але колись мене запитали і я сіла порахувати, щоб нікого не забути. Ми працювали в напрямку Бахмута і за лютий-березень-квітень 2023 року було близько 20 дітей.

Я взагалі не думала, що буду цим займатися. Але коли місто вже було зруйновано, там не було ні волонтерів, ні поліції, тому що це було небезпечно, їх заборонили, я зрозуміла, що мені потрібно цих дітей знайти і вивезти.

— Коли стався ваш перший імпульс, поштовх до цієї справи?

— Спочатку я вступила до лав ТрО, потім в ДФТГ (добровольче формування територіальної громади, — ред.). Я відчувала потребу допомагати і захищати свою землю. Я постійно працювала з військовими, допомагала їм у Бахмуті та під Соледаром. Волонтери мене попросили завезти їх в Бахмут до цивільних. Я навіть не уявляла, що там є така кількість цивільних, тому що вулицями уже ніхто не ходив — було небезпечно. Ми спустилися в дитячий садочок у підвалі, і я побачила багато дітей. Я ледве стримувала сльози, тому що це було якраз на Миколая. Як для багатодітної матері, діти — тригер для мене. Я поставила собі за мету зробити що завгодно, якось вмовити їх виїхати, тому що вони не хотіли. Цього дня і почався мій план евакуації цих дітей. 

— Чому люди не хочуть виїжджати з окупованих територій, де вони не можуть навіть вулицею пройти. Це ж діти. Чому їх треба вмовляти? 

— Багато хто думає, що ці люди — почекуни. Що вони чекають. Як психолог скажу, що у нас є три реакції на стрес: бити, тікати чи завмерти. Ось ці люди завмерли, заціпеніли. Волонтери їм привозять їжу. Вони в підвалах сидять, але й мають їжу. Десь поруч їх зруйнований будинок, але ж це їх будинок, їх камінчики. Вони ніколи нікуди в житті не їздили. Для них це як стрибок з парашутом без парашута. Вони не знають, що робити. 

— І ви вивезли їх?

— Так, були різні ситуації. Хтось ховався. Зазвичай залишалися матері і троє дітей, наприклад. Одна дитина взагалі народилася в Бахмуті. Я вивезла немовля, яке там народилося в січні 2023 року. 

Спочатку я намагалася просто вмовити людей, але зрозуміла, що це неможливе. Коли вже почалося повномасштабне руйнування міста, я стала проводити психологічну роботу з кожною родиною, різними засобами залежно від ситуації. Розповідала притчі та анекдоти, грали в поганого і доброго поліцейського. Люди ні на що не реагували, якщо ти спокійно в такому ж стані з ними спілкуєшся. Їх потрібно було вивести з цього стану.

Коли я їх вивозила цією "дорогою смерті", яка повністю була під прицілом і де на наших очах перед нами горіли машини. Я заговорювала їм зуби розповідала дітям казки, аби вони лише не дивились у різні боки, щоб не було додаткових стресів. Коли ми потрапляли в Костянтинівку, яка поруч, але де немає активних бойових дій, вони такі: "А що, тут іде життя?".

— Вони немов прокидалися?

— Так, вони не уявляли, що життя триває. Коли ви рік живете в інформаційному вакуумі, ви нічого не бачите, у вас немає води і тепла, ви звикайте до цього. А потім виїжджаєте кудись, де є світло, їздять машини, гуляють діти, ви в шоці. До того ж, з боку наших сусідів була дезінформація, тому вони теж боялися їхати.

— Зараз із цими дітьми ви підтримуєте зв'язок? 

— Я підтримую зв'язок з дітьми, яких вивезла з Олешок. Це була ще одна наша операція, коли була зруйнована Каховська ГЕС. Мені зателефонував Міша Пуришев (волонтер, — ред.) і запропонував поїхати в Херсон. Він знає мене за позивним "Пума". Там було так волонтерів, а я не роблю роботу, яку можуть виконати інші. Але Міша сказав, що ми поїдемо туди, куди ніхто не їде. Ми знайомі з ним по Бахмуту та Авдіївці, звідки я також вивозила дітей. У нас був план і він спрацював — ми на човнах вивезли 10 дітей і 10 дорослих з Олешок.

Це була вода, ніхто не знав, як це. Казали, що там усюди сидять снайпери, тому ніхто звідти не повернеться. Ми з Мішею спершу пішли вдвох на розвідку. Під час нашого першого виїзду на човнах ми забрали людей похилого віку, які вже не могли ходити. Ми спускали їх на руках. На наших сторінках у соціальних мережах ми показали, що ми в Олешках, після чого багато людей почали прохати допомогти їх знайомим та родичам там. Сталося диво і одного ранку ми змогли вивезти 10 дітей — це дві великі родини. Зараз діти однієї з цих родин живуть у мене в прихистку.

— Коли ви створили прихисток?

— Я є власницею приватного ліцею, який на початку повномасштабної війни опинився в окупації в Київській області. Потім відбулася деокупація і я, як психолог і багатодітна матір, побачила, в якому стані знаходяться діти. Своїх трьох дітей і ще трьох моєї подруги я відвезла до кордону і відправила відразу.

— Скільки років вашим дітям?

— Вісім, 11 і 14 років.

— Вони ще за кордоном?

— Повернулися, коли Київська область стала більш безпечною. Вони дуже скучили за мною.

— Вони знали про ваші волонтерські справи?

— Знали, тому що коли це все відбувалось, вони вже жили зі мною. 

— Як реагували на це? 

— Я обігрувала, не розповідала якісь страшні ситуації. Але через кілька місяців попросила свого психолога поговорити з моїми дітьми. Психолог сказала, що вони все розуміють. Молодший Любчик сказав, що дуже переживає за маму, бо вона їздить рятувати людей і може там загинути, але ж якщо вона не поїде, то дітки залишаться там. 

— Ви писали, що зараз потреба в евакуації, на щастя, зменшилася. Але це відбулося і завдяки тому, що до справи долучилися евакуаційні групи поліції "Білі янголи". Розкажіть про них.

— З "Білими янголами" я познайомилась у Бахмуті. Це відділ поліції, який займається евакуацією людей. 

— Їх якось видно? Вони чимось виділяються?

— Ні, вони мають такий самий вигляд. Я знаю, що вони навіть були на якійсь поштовій марці. Були ситуації, коли вони мене просили з'їздити кудись за дітьми. Про всіх дітей, яких я вивозила, я повідомляла в служби, щоб це було на обліку. Бо наприклад про немовля, яке там народилося і яке ми вивезли, вони взагалі не знали. 

— Оксано, ви так багато всього бачили і точно багато про що міркували. Що нового ви зрозуміли про це життя після такого досвіду? 

— Єдине, що ми маємо цінувати — це життя. Я рятувала і дорослих, і малих. Для мене особисто найважливіше — це наші діти. Ми ще не перемогли, ще тривають запеклі бої, але ми маємо будувати майбутнє прямо зараз. Тому ми зараз опікуємося дітьми загиблих героїв і дітьми з окупованих територій. Через п'ять років це будуть повноцінні громадяни України з досвідом війни, вони будуть приймати рішення. Це досвід, який назавжди залишає рани. Ми маємо працювати, щоб перетворювати цей досвід на силу. Вони бачать, як ми всі разом та як ми допомагаємо, і навчаються цьому. В цьому і полягаємо моя мета.

— Якщо нас зараз дивляться люди, котрі знають дітей, яким потрібен такий прихисток, як їм до вас потрапити?

— Дуже просто — написати або подзвонити. У нас є сайт та сторінки в Facebook та Instagram. У нас діти з усієї країни. Вони в нас живуть, навчаються, працюють з психологами та арт-терапевтами, займаються музикою. Вони також дуже добре підтримують одне одного в цьому середовищі, тому що вони схожі.

— Скільки наразі у вас дітей?

— Ми працюємо позмінно, як табори. За одну зміну — 50 дітей, за літо — 300. Тому вже 600 дітей пройшли наші табори. На постійній основі ми можемо прийняти максимум 50 дітей. Фізично більше просто нема де. Зараз у нас перебуває близько 40 дітей, тож місця ще є.

— Раніше в грудні люди переживали, де зустрічати Новий рік. Я знаю, що 2022-й ви зустріли на вершині вулкану в Еквадорі, 2023-й мріяли зустріти в деокупованому Бахмуті, але, на жаль, поки що не збулося. Та я думаю, що це бажання дійде і все ще попереду. Які плани щодо зустрічі 2024 року? 

— Просто хочу зустрітися з усіма своїми синами вдома. Хочеться тиші і спокою. Хочеться побути зі своїми дітьми, тому що вони мене дуже мало бачать і сумують.

---

Гостями 34-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали співачка Onuka, а також волонтерка та громадська діячка Оксана Волжина.

Проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі і події, яка дозволяє трішки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Проект завоював серця українців. "Тихий вечір з Оленою Кравець" (повні епізоди та окремі сюжети) разом вже отримав понад 48 млн переглядів* на диджитал-майданчиках каналу "Дім" (YouTube, Instagram, Facebook, TikTok).

*Дані станом на 04.12.2023

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Про волонтерство, рідну Чернігівщину, фільм "Запал" та народження доньки: Onuka у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Мізогінія, жарти про пісюрик та традиція передавати алкоголізм: стендап-комікеса Лєра Мандзюк у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про відзнаку президента України, 1300 автівок та тонни новорічного салату для військових: волонтер і радник головнокомандувача ЗСУ Юрій Тира — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Хто і чому намагається відібрати будівлю прихистку: Фіма Константиновський та діти з шелтеру "Добро на Амурі" у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• "Дружні дебати" з Фаріон та 50 гамбургерів для херсонців: комік Фелікс Редька в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про батьківство та понад 2 млн гривень допомоги ЗСУ: MamaRika та Сергій Середа у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Хто такі скаути, в якому віці та навіщо ними ставати: діти з найстарішої та найбільшої української скаутської організації "Пласт" в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"