Про волонтерство, рідну Чернігівщину, фільм "Запал" та народження доньки: Onuka у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"

Восени 2023 року гурт Onuka наживо презентував свій останній альбом Room зі сцен різних міст України. У програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець" фронтвумен колективу Ната Жижченко розповіла про життя між Києвом та Черніговом, волонтерство, документальний фільм "Запал" та народження доньки.

Ведуча — Олена Кравець, співведучий — Юрій Карагодін.

Волонтерство

— Від початку повномасштабного вторгнення ти брала участь і навіть очолювала велику кількість благодійних та дослідницьких проєктів. Який із них тобі найдорожчий, а який — найбільш неочікуваний? 

— Одним із тих, що став рідним і моєю другою справою, в якій я склалася, тала волонтерська співпраця з чернігівським фондом "Це моє місто". Люди вирішили рядком моєї пісні назвати свій фонд і таким чином достукалися до мене, щоб я стала амбасадоркою проєкту. Виявилося, що це друзі друзів родичів друзів і таким чином ми на довірі побудували дуже потужну волонтерську організацію. Напевно, понад 30 мільйонів за цей час зібрали. Гонорари з усіх наших міжнародних турів направлялися їм. Це тактична медицина, гуманітарна допомога, оснащення наших воїнів. Складно вибрати, кому довіряти. Складно не розфокусувати увагу на все, тому що якщо ти усюди, тобі перестануть довіряти. Але разом із цими хлопцями та дівчатами ми творили дива: завдяки лотам з кліпів та деяким іншим речам ми підіймали мільйон гривень на аукціоні, за дві години якихось стрімів — сотні тисяч гривень. Я вже думала, що це не працює. 

Те, що було найпершим і найнеочікуванішим сталося у березні. Ми з Женею Філатовим (чоловік Нати Жижченко, музикант, співавтор проєкту Onuka, — ред.) на кухні влаштували онлайн-виступ на канадську аудиторію і одразу заробили на антидронову рушницю — це 40 000 євро. Директор заводу цих антидронових рушниць виявився фанатом вінілу і подарував якусь приставку до цієї рушниці, яка коштувала ще 40 000 євро. Це все завертілося в таку аудіофільську волонтерську історію. Дуже приємно, що ти можеш змінювати світ соціальними мережами, які я раніше ненавиділа. Те, що вони можуть дійсно рятувати життя і країну, стало моїм відкриттям після повномасштабного вторгнення.

Рідна Чернігівщина, дім 1904 року та побутовий спів

— Ви зараз вже живете на Чернігівщині? 

— Ми зараз живемо на два міста — Чернігів і Київ. Влітку, після народження дочки ми жили в Чернігові. Коли почався тур, ближче став Київ, тому що тут апаратура, студії, репетиції.

— На Чернігівщині ви живете в будинку твого дідуся. Він так добре зберігся чи був ремонт? 

— Можу довго розказувати про цей будинок 1904 року. Мої діти — це п'яте покоління в ньому. Будинок є представником так званого стилю чернігівського дерев'яного мережива. На ньому прекрасні візерунки з дерева, оздоблення таке. Чернігів — це місто моїх мрій, снів і дзену. Коли сталася окупація Чернігівщини, я взагалі попрощалася з мріями на майбутнє. Коли її було звільнено, ми доїхали до будинку, який вже був на певному етапі реставрації. Повилітали вікна, але ми це полагодили і завершили реставрацію, яку розпочали ще до повномасштабного вторгнення. Ми планували там жити як на дачі, у форматі виїзної садиби. Але після Чернігівщина нас дуже потужно і щільно увібрала в себе, почалися зйомки, волонтерські виступи з ініціативою Repair.together, потім ми знімали документальне кіно про Чернігівщину з лауреатами премії "Еммі", скоро на Netflix буде епізод, відзнятий саме в будинку дідуся.

Окрім відновлення фабрики музичних інструментів, що є величезною мрією маленької дівчинки, я планую зробити на базі цього будинку такий простір з етнографічним нахилом, де можна буде презентувати свої вірші та музику як онлайн, так і офлайн. Там вже частково проходили заняття з побутового співу. 

— Що це за спів?

— Чому раніше не було психологів? Тому що люди виспівували все, що в них було всередині. Виспівування і працює таким своєрідним психологом. Я хочу залучити якомога більше різних ініціатив, яких у Чернігові є багато, щоб це стало своєрідним хабом, де молодь могла б себе проявити.

— Щодо співів, Домініка Чекун (поліська співачка, одна із останніх носіїв автентичних пісень північного Полісся, володіє складною старовинною технікою співу, — ред.) — це побутовий спів?

— Це космос, який зберігся і до якого ми можемо доторкнутися. А цей побутовий спів — це пісні, збережені і відтворені в етнографічних експедиціях. У цих групах вони вчаться зі звичайними людьми — і з тими, хто має музичний досвід, і з тими, хто не має. Тобто це трошки інше, але глобально сам контент того, про що співають, це десь близько.

— Як класно було б, якби ось ці твої мрії втілились у життя і ми б мали молодь, яка б на запитання, чи ходять вони до психолога, відповідала: "Ні, я ходжу на побутові співи". 

— Це не далеко від істини. Нещодавно через мою менеджерку до мене звернулись із моєї рідної 98-ї школи в Києві і попросили розшерити відео їх прекрасного етнографічного дитячого ансамблю. Коли я вчилася в школі, мені було соромно казати, що я граю на сопілці чи є в народному колективі.

— Тому що це було не модно? Не круто? А що було круто?

— Круто було не сидіти на першій парті, не знати всіх відповідей на запитання і не бути зубрилкою, котрою я була. А зараз молодь живе нашим етнографічним кодом, знімає це на відео і кайфує від цього. Мені здається, що це вже є нашою частковою перемогою.

"Запал" — фільм про передчуття війни

— 2022 року на YouTube вийшов проєкт "Запал", який досліджує культуру півночі України. Ти там була однією з ведучих. Які відкриття для тебе стали найнеочікуванішими? 

— Всі ведучі — Євген Клопотенко, Леся Патока і я — брали інтерв'ю у різних героїв, які є анатами своє справи. Леся — про обладунки, візерунки, декор, Клопотенко — щодо кухні, я — щодо музики і виробництва інструментів. Ми це відзняли до повномасштабного вторгнення. Цей проєкт завис, як і багато інших. Наше життя зупинилося на якийсь час. Через кілька місяців, коли ми всі оговталися, до нас прийшли з монтажем зі вступом, де пояснювалася ситуація.

Кожен із героїв у цих селах і малесеньких містечках ніби відчував, що це відбудеться. Таке відчуття, що це фільм про передчуття війни. Це так дивно. Найболючіше для мене — те що селище громади, яке ми знімали, майже повністю знищено. Це передмістя Чернігова.

Гастролі з 5 років, депресія і сумніви в собі

— Хочу висвітлити той факт із твоєї біографії, що ти почала гастролювати з п'яти років, так?

— Почала грати в чотири, а перші гастролі — десь у п'ять років, так. 

— Як це відбувалося? Який у тебе був райдер?

— Райдер — дідусь і бабуся поряд. Це мій головний райдер і донині — назва Onuka. Перший виступ мій відбувся на могилі Івана Мазепи. Чесно, я уявляю, як це все звучить, але це моя історія і історія моєї родини. Був якийсь виїзний концерт із капелою бандуристів. Я поїхала з дідусем, бабусею і сопілкою. Мені сказали, що можна виступити. А зупинити мене в дитинстві було неможливо, тому що я була без оцих всіх сумнівів у собі. Я співала пісню "Чи я не хазяйка" і грала на сопілці "Ой лопнув обруч" — це мій такий дебют був. Мені акомпанував музикант на кобзі, здається. Він просто підхопив мелодію і вийшов такий експромт. Є чорно-біле фото з цього виступу, яке зберігається в моїй родині вже 20 з чимось років. І так вийшло, що до мене в гурт прийшов бандурист, який виявився сином отого музиканта.

Карагодін: Як відтоді змінилися твої відчуття перед виходом на сцену?

— Тут скоріше не про вихід на сцену, а про віру в себе. Напевно, зневіра [в собі] — це основне, з чим бореться артист, митець. Головне, щоб воно не захопило тебе і не затягло на темний бік. Зі мною таке досить часто траплялось. 

— Як ти з цим впоралася? Багатьом творчим людям, як і тій, що сидить тут перед тобою, знайомий цей стан.

— Я б не сказала, що я з цим впоралася до кінця. Це процес. Це дуже тривала боротьба з депресивними епізодами на різних рівнях, але з виринаннями у вигляді успіху. Наприклад, успіх дебютного альбом проєкту Onuka, на який я взагалі не очікувала. Я вважала, що трек "Місто" — найслабший у цьому альбомі. Ми сумнівалися з Женею, чи вставляти його туди, чи ні.

Це про мене — виперти 60 народних інструментів, як на Євробачення (2017 року гурт виступив як запрошений артист у фіналі Євробачення, що відбувся у Києві; у виступі також взяв участь Національний академічний оркестр народних інструментів України/НАОНІ, — ред.). Або заспівати пісню про реактор на Чорнобильській станції — це трек "Відлік", у який взагалі ніхто не вірив і всі вважали, що це якась фігня. Багато класних ідей було, не всі вони спрацювали. Але якраз про мене — довго страждати і ненавидіти себе, а потім якоюсь ідеєю всіх переконати, що саме так має бути.

Друга дитина

— Якщо ти дозволиш, я б запитала про дитину. Вже можна? Як її звати?

— Можна. Ліна.

— Їй вже п'ять місяців. Ви очікували саме на дівчинку?

— Ми взагалі нікого не очікували ні в перший раз, ні вдруге. Але так вийшло, перший — хлопчик Саша, друга виявилась донька Ліна. Всесвіт мені підкидає ідеальні пазли, напевно, щоб мене тут довше потримати. Але діти ідеальні, прекрасні, сильні. Діти війни. Ліна свою першу ніч зустріла в бомбосховищі пологового, тому що був масований обстріл Києва. Це діти, яким не перешеш історію. Це діти, які думають українською і будуть думати. Першим свідомим висловом Саші було: "Мама, зникло світло" в блекаут. Йому було два з гаком роки. Це перше свідоме речення, коли він зв'язав слова.

— Ти була при надії в дуже неспокійні часи. Якими були твої відчуття під час вагітності? Чи хвилювалась ти занадто? Чи те, що під своїм серцем було нове життя, трохи тебе надихало і заспокоювало? 

— Мені важко було під час блекаутів. Зима багато кого підкосила, всі дуже присіли емоційно. Пішла ланцюгова реакція. Хоча в мене від початку вторгнення була ейфорія, надія і натхненна волонтерська діяльність, музично мені так спокійно і класно працювалося, тому що я відчувала, що людям це потрібно. Так мене окриляла ця віра в єдність. Я не вірила, що ми настільки можемо присіли. Зиму я ледь вигрібла. 

Навесні ми вже почали записувати альбом. Робота мене витягла. Я розуміла, що можу бути тільки в Україні, тільки тут, тому що у мене нереальний зв'язок із цією землею. У мене не було думок їхати десь народжувати в інші міста, тому що мені важливо було бути в Києві з рідними. Навіть якщо помирати під тією ракетою, то вдома. Також мені дає можливість далі жити те, що такі круті діти чомусь вибрали таку маму. 

Під час гри на музичних інструментах на обличчях музикантів часто з'являються кумедні, незвичні чи дуже яскраві емоції. У рубриці "Обличчя музики" Наті Жижченко та Олені Кравець лише за знімком обличчя потрібно було вгадувати, на якому інструменті грає ця людина. Також Onuka виконала пісню Peremoha з нового альбому.

---

Гостями 34-го випуску програми "Тихий вечір з Оленою Кравець" стали співачка Onuka, а також волонтерка та громадська діячка Оксана Волжина.

Проєкт "Тихий вечір з Оленою Кравець" — це легка, спокійна розмова про важливі та актуальні для українців речі і події, яка дозволяє трішки відпочити й відволіктися від напруження, в якому ми всі живемо. Проект завоював серця українців. "Тихий вечір з Оленою Кравець" (повні епізоди та окремі сюжети) разом вже отримав понад 48 млн переглядів* на диджитал-майданчиках каналу "Дім" (YouTube, Instagram, Facebook, TikTok).

*Дані станом на 04.12.2023

Ще цікаве з "Тихого вечора з Оленою Кравець":

• Евакуація дітей з Бахмута, Олешок та Авдіївки, "Білі янголи" і прихистки: волонтерка Оксана Волжина у "Тихому вечорі з Оленою Кравець"
• Мізогінія, жарти про пісюрик та традиція передавати алкоголізм: стендап-комікеса Лєра Мандзюк у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Про відзнаку президента України, 1300 автівок та тонни новорічного салату для військових: волонтер і радник головнокомандувача ЗСУ Юрій Тира — гість "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Хто і чому намагається відібрати будівлю прихистку: Фіма Константиновський та діти з шелтеру "Добро на Амурі" у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• "Дружні дебати" з Фаріон та 50 гамбургерів для херсонців: комік Фелікс Редька в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"
• Про батьківство та понад 2 млн гривень допомоги ЗСУ: MamaRika та Сергій Середа у програмі "Тихий вечір з Оленою Кравець"
• Хто такі скаути, в якому віці та навіщо ними ставати: діти з найстарішої та найбільшої української скаутської організації "Пласт" в гостях у "Тихого вечора з Оленою Кравець"