Чому не варто жити в режимі "після перемоги": важливі поради українцям дала психологиня

Завжди знаходиться щось, що змушує нас відкладати власні бажання на потім. "Зроблю це після перемоги", "повернуся до цього, коли стане спокійніше", "зараз не на часі" — фрази, які за роки повномасштабної війни стали знайомими для кожного українця. У часи хронічної невизначеності ми відкладаємо не лише масштабні мрії чи відпустки, а й базові речі, які здатні дарувати радість уже сьогодні. Чому виснажує постійне очікування, чи є відкладання життя формою захисту психіки та як відновити емоційну нормальність через тіло й сенси, в ефірі програми "Ранок Вдома" у рубриці "Точка рівноваги" розповіла психологиня Олена Адамова.

Психосоматика хронічної тривоги

Експертка наголошує, що тривала невизначеність завдає удару по всьому організму. Людина здатна витримати будь-яке випробування, якщо чітко розуміє його кінцевість. Коли ж жахіття триває роками, а ілюзія контролю та безпеки повністю зникає, нервова система починає виснажуватися, запускаючи ланцюгову реакцію.

"Коли я перебуваю в хронічному стресі, тривога виснажує нервову систему. Вона передає команду до ендокринної та імунної систем. Постійне викидання кортизолу, стан збудження та зниження імунітету призводять до того, що ми починаємо хворіти. Це може бути щось легке й постійне: нежить, мігрень, нудота в шлунку. Це додатково нас виснажує", — пояснює Олена Адамова.

Ситуація ускладнюється тим, що побутові та батьківські обов'язки нікуди не зникають. Прагнучи заспокоїти налякану дитину, виснажені дорослі часто зриваються, після чого страждають від почуття провини, що лише зациклює коло тривожності.

Пастка очікування та пошук сенсів

Психологиня заперечує, що відкладання життя є ефективним захисним механізмом. Навпаки, це прояв небажання думати далі, ніж на один день наперед. Усвідомлення того, що "завтра може не настати", змушує людей занурюватися в пітьму замість того, щоб проживати кожен день якнайяскравіше.

Щоб виринути з цього стану, дорослій людині необхідно взяти відповідальність на себе і самостійно вибудовувати щоденні сенси. Психологиня апелює до досвіду видатного психіатра Віктора Франкла, який вижив у нелюдських умовах концтабору.

"Він завжди наполягав: якщо людині є задля чого жити, вона буде жити. Коли ти розумієш, задля чого прокидатися завтра, це не про магічне мислення, що ідея витягне тебе з небезпеки — це просто мета твого життя. Ми маємо планувати старість через 20, 30, 70 років. Але вона вибудовується через один день, через сім днів, через 30. Ти маєш розуміти, задля чого прокидатися завтра і дочекатися вихідних", — зазначає фахівчиня.

Адамова закликає не відмовляти собі у дрібних радощах через страх перед невідомим: купувати якісну запашну каву, ходити на побачення, зустрічатися з друзями чи завести домашнього улюбленця. Саме такі маленькі кроки і формують велике життя. Ті ж, хто пасивно чекає, що все минеться само собою, руйнуються очікуванням зсередини.

Як повернути опору: практичні кроки

Якщо почуття опори повністю втрачене, психологиня радить повертати його через турботу про фізичне тіло, але без надмірних навантажень. Потрібно більше гуляти, приймати помірний контрастний душ, їсти невеликими порціями та відмовитися від алкоголю й тютюну. 

Олена Адамова застерігає від розповсюдженого серед українців побутового алкоголізму: якщо людина щодня чекає вечора, аби випити келих вина чи коньяку для розслаблення — це вже залежність, яка не рятує від стресу.

Замість того, щоб роками відкладати плани "до кінця війни", психологиня рекомендує діяти вже сьогодні.

"Напишіть листа: "Нарешті закінчилася війна, і я...". Пропишіть туди все, чим буде наповнений ваш тиждень, кожен місяць і рік. Люди часто ігнорують це: "Коли закінчиться війна, я вийду заміж" — ходи на побачення вже! "Я народжу дитину" — скільки дітей уже народилося при війні. "Я нарешті вдягну червону сукню" — піди і купи її. "Я посаджу помідори" — сади їх собі. Робіть це вже, не чекайте кінця війни", — підсумувала Олена Адамова.

Замість боротьби з недосконалістю світу фахівчиня радить вибудовувати власну гармонію та оточувати себе красивими речами — від скатертини до прикрас. Маленькі ритуали та щоденні плани допоможуть вийти з режиму очікування та повернути смак до життя тут і зараз.

Читайте також: Стосунки на відстані: що допомагає зберегти кохання під час розлуки, розповіла психологиня