Чоловік зник безвісти на фронті, вдома залишилися двоє маленьких синів: історія Олени Йовенко, яка бореться з важкою хворобою

П'ять місяців Олена Йовенко самостійно шукала зниклого на фронті чоловіка — поліція, адвокати, лікарні, морги... Але пошуки виснажили її настільки, що жінка опинилася в реанімації. Операції, довгі реабілітації, батьки і діти бояться втратити її вдруге — тепер уже через брак коштів.

Що сталося з чоловіком Олени? Чому в їхньому будинку провели обшук? І як можна врятувати саму жінку? Про це — в новому випуску проєкту "Я не забуду" на телеканалі "Дім".

Ведуча — Ірина Хоменко.

Довгий період операцій і реабілітацій

Востаннє батьки бачили Олену здоровою 21 червня 2023 року. Вона прийшла з роботи, побула вдома, взяла молодшого сина Тараса і поїхала в дитячий садок забирати старшого Семена. Олени не було більше ніж годину, і раптом дзвінок по телефону: "Ваша дочка втратила свідомість".

Коли батьки приїхали в дитсадок, там вже була швидка допомога, лікарі відвозили Олену в лікарню в Боярку.

"Коли ми приїхали до лікарні, лікарі сказали, що Олена в тяжкому стані, гірше нікуди. Ми хотіли дочку транспортувати до Києва, але лікарі сказали, що ми її не довеземо. Через п'ять днів нам її віддали додому зі словами: "Забирайте, у вас є один день, більше вона не проживе", — розповів Анатолій Пільгун, батько Олени.

Однак батьки вирішили боротися за дочку. Провели комплексне обстеження в Інституті нейрохірургії в Києві. Фахівці поставили діагноз — розрив мішкоподібної аневризми головного мозку і інсульт. Сказали терміново робити операцію, але гарантії на успіх не давали.

"Робили трепанацію черепа, скоби ставили, вирізали кістки, прибирали згустки крові, почистили все", — уточнив Анатолій.

В Інституті нейрохірургії Олена провела місяць. Додому її забрали в складному стані. Жінка не могла ходити, приймати їжу, внутрішні органи практично не функціонували — вся життєдіяльність організму трималася на апаратах.

Потім півтора місяця Олена провела в декількох реабілітаційних центрах. Краще не стало, стан навіть погіршився — в головному мозку почала накопичуватися рідина.

Олену терміново відвезли знову в Інститут нейрохірургії. Нова операція, шунтування, установка пластини в черепну коробку.

Після зміни декількох реабілітаційних центрів, Олена в кінці грудня 2023 року потрапила в медичний центр "Модричі". Тут через півтора року реабілітації жінка почала рухати правою рукою, самостійно приймати їжу, перебувати у вертикальному положенні і розмовляти.

"Ми пробуємо з нею відпрацьовувати різні активні вправи у вертикалізаторі. Часткове обмеження у нас залишається по амплітуді рухів у колінних і тазостегнових суглобах. Але у неї з'явилися хороші активні рухи, саме в ногах. Також Олена вже самостійно, в принципі, харчується. Може навіть активно працювати на велотренажерах і на мотомедах. Активно і руками, і ногами", — розповів фізіотерапевт МРЦ "Модричі" Юрій Вуйков.

Зараз в Олені дуже важко впізнати ту красиву жінку, якою вона була до хвороби.

Після школи Олена закінчила медичне училище, працювала в поліклініці. Потім в Європейському університеті в Києві отримала освіту менеджерки з організації охорони здоров'я. Після цього працювала у фармацевтичній компанії, де і познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком Ярославом Йовенком.

У пари народився син Степан, а одружитися вони вирішили після народження вже другої дитини — Тараса.

Пошуки чоловіка

У 2013 році Ярослав та Олена брали участь у подіях на Майдані. Потім Ярослав захищав Україну під час Антитерористичної операції (АТО) на Донбасі.

Тому, коли почалося повномасштабне російське вторгнення, чоловік не вагався і відразу пішов на фронт.

Сім'я жила в Київській області. Ярослав встиг відвезти Олену з дітьми до своєї матері в Небелиці, тому що село, де жили її батьки, на 34 дні потрапило в окупацію. Але і в Небелицях теж було небезпечно через обстріли, тому Олена з синами поїхала на Житомирщину до двоюрідної тітки.

"Коли наше село звільнили, ми забрали дочку з онуками додому, щоб бути всі разом. А тим часом Ярослав вже був на Київському морі, охороняв дамбу", — зазначив Анатолій Пільгун.

Підрозділ Ярослава передислокували в Донецьку область. Однак чоловік не говорив родині, де саме він знаходиться, щоб не хвилювати.

У січні 2023 року Ярослав не повернувся з бою, який відбувався поблизу села Новобахмутівка, що на Авдіївському напрямку. Через тиждень Олені з військкомату принесли офіційне повідомлення, що її чоловік вважається зниклим безвісти.

Олена почала самостійні пошуки — подала всі необхідні документи до державних органів, зверталася до Червоного Хреста, волонтерських організацій, обдзвонювала лікарні та морги...

А одного разу додому до Олени (вона була ще здорова) прийшли двоє поліцейських. Розпитували, коли зник чоловік, що їй про це відомо. Олена відповіла, що є повідомлення про те, що він зник безвісти, і більше вона нічого не знає, що на зв'язок він не виходив, додому не повертався.

Потім, коли Олена вже хворіла, знову прийшли поліцейські. Батьки впустили їх на кухню. Ті теж розпитували, чи не повертався Ярослав додому. Оглянули приміщення, побачили, що не повертався.

"А втретє прийшли дівчина і хлопець поліцейські. Вони поводилися дуже нахабно. Я вже не витримав, кажу: що ви всі ходите, що ви тут шукаєте? Ми всі на нервах, його дружина, моя дочка на нервовому ґрунті захворіла. Кажу: через таких, як ви, Ярик пішов на війну і захищав вас з 2014 року, і в 2022-му пішов першим, і не ховався, як ви ховаєтеся. А хлопець мені: "Як ви з нами розмовляєте?! Ми вам наручники надінемо" — "Ага, спробуйте, надіньте наручники". Вони пішли і більше не приходили. Я подзвонив адвокату, той сказав, щоб ми не пускали їх більше в будинок, бо вони не мають права", — розповів Анатолій Пільгун.

Через п'ять місяців пошуків чоловіка Олена захворіла. До того дня, як вона втратила свідомість, були передвісники хвороби — постійний головний біль, зір почав падати, почало двоїтися в очах.

Батьки впевнені, що трагедія з їхньою дочкою сталася на тлі тривалого нервового стресу, втоми, це було повне виснаження — і емоційне, і фізичне.

"Вона дуже переживала з приводу Ярослава. І це викликало її хворобу. П'ять місяців вона трималася, а потім з нею сталася така трагедія. Вона просто втомилася. Втомилася від усього. А головне, від того, що ніде не може нічого дізнатися про Ярослава", — зазначила Любов Пільгун, мати Олени.

Досі чоловік Олени Ярослав перебуває в статусі безвісти зниклого. Бабуся і дідусь піклуються про двох синів подружжя — 8-річного Семена і 6-річного Тараса, оформили опікунство.

"Наша мама — в реабілітаційному центрі, а тато на війні кудись зник, безвісти зник. Тому наші головні мрії: щоб мама і тато повернулися, і щоб війна закінчилася", — підкреслив старший Семен.

Хлопчики розповіли про свою величезну надію, а команда "Я не забуду" здійснила їхню маленьку мрію, якою вони поділилися напередодні — про роликові ковзани.

Подробиці зникнення Ярослава

Подробиці бою, після якого Ярослав зник безвісти, розповів його побратим Ігор Мерецький.

У перші дні повномасштабного вторгнення Ігор приєднався до добровольчого батальйону "Штурм" і там познайомився з Ярославом.

Перший місяць батальйон утримував водну поверхню Київського водосховища (Київське море).

"Тому що, коли в перші дні війни на Гостомель заходив російський десант, вони летіли тут, над водою. І були припущення, що можливо повторення. У нас були важкі кулемети, ми стояли на березі і утримували водосховище. У батальйоні ми з Яриком були двоє АТОшників, більш досвідчені і більш терплячі. Тому ми з ним удвох чергували в найскладніший проміжок — з 02:00 до 06:00. Так ми з ними стояли на посту. Тому було розказано один одному дуже багато, і ми вже були як рідні", — зазначив Ігор.

Потім Ігоря і Ярослава розділили по різних підрозділах, проте вони не перестали спілкуватися. А з огляду на те, що обидва воювали в Донецькій області, то часто перетиналися. У січні 2023 року їхні підрозділи також працювали разом.

14 січня росіяни почали танковий наступ.

"Почалися танкові атаки на наші підрозділи. Ну, ми — стрілецький батальйон, це не бригада, тому найважче, що у нас було, — це РПГ (ручний протитанковий гранатомет). Його дальність — 350 метрів, а танки встали на відстані 500 метрів, і дістати ми їх не могли. І вони просто, як у тирі, почали руйнувати наші позиції", — згадує Ігор.

У той момент Ярослав перебував на одному з взводних опорних пунктів. Потім почався прорив ворога в іншому місці. І групу Ярослава перекинули туди. Було три основні атаки ворога — 14, 19 і фінальна 22 січня.

"Так сталося, що командира моєї роти поранили, і комбат наказав мені приймати роту. Тому в цей день, коли Ярик був на полі бою, я міг тільки спостерігати все в стрімі з дрона. Але я бачив, що на те місце, де він перебував, летіло все. Там і танки прямою наводкою били, там міномети летіли... На тому місці були просто суцільні воронки. Я не хочу нічого передбачати, але треба сприймати це мужньо. Якби людина змогла вижити в цьому пеклі, то давно були б якісь звістки. Навіть якби Ярик потрапив у полон. Тому, швидше за все, Ярик загинув у тому бою", — припустив військовий.

Допомога Олені

Зараз Олена продовжує реабілітацію з фізичними терапевтами. Це дорогий процес. Курс тривалістю 36 днів обходиться родині в 263 тисячі гривень. При цьому батьки Олени отримують:

• пенсія батька — 3000 гривень, матері — 3300 гривень;
• виплати на двох дітей у сумі 1770 гривень;
• на Семена, як школяра, сільрада доплачує допомогу в 3000 гривень;
• надходить зарплата Ярослава як військового — 9 тисяч гривень.

"Ми оформляли опікунство над онуками. Нам сказали, що оскільки батько зник безвісти, то при втраті годувальника будуть платити по 12 тисяч на місяць. Рік ми отримували. А ось третій місяць вже не отримуємо. Ми ходили в Пенсійний фонд, кажуть — немає грошей", — додав Анатолій Пільгун.

Батьки Олени підкреслили, що вони бачать реальні зміни у відновленні дочки під час занять у реабілітаційному центрі "Модричі", тому не хочуть опускати руки.

"Зараз забирати Олену додому не має сенсу. Тому що настане той стан, що і був", — сказав батько.

Фахівці центру "Модричі" не можуть сказати, скільки конкретно часу потрібно для повного відновлення Олени.

"Ми працюємо день у день, додаємо нові вправи, завдання. А скільки конкретно часу, на жаль, ми не можемо сказати. Але точно потрібно продовжувати, тому що Олена постійно прогресує. З кожним днем роботи в центрі вона прогресує, рухається вперед", — зазначив фізіотерапевт МРЦ "Модричі" Юрій Вуйков.

Якщо згадати ті слова лікарів, які сказали на шостий день, що батьки можуть прощатися з дочкою, і дивлячись на Олену зараз, на її неймовірний успіх — це віра і наполеглива праця, саме батьків Олени і лікарів.

Але справа завжди в грошах.

"У будь-якому віці нам потрібно, щоб поруч була мама. Особливо тоді, коли тільки починаєш жити. У наших з вами силах підтримати цю сім'ю. І зробити так, щоб Олена знову обійняла своїх дітей. А ці діти мали маму поруч", — звернулася ведуча проекту "Я не забуду" Ірина Хоменко.

Якщо ви хочете допомогти Олені:

• 4441 1111 2686 7682 (Monobank) Пільгун Анатолій Володимирович

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Після 14 місяців полону мріє про велику сцену: 21-річний захисник Денис Залізка заспівав разом з Domiy
• 10-річний Максим чекав на цю зустріч два роки: історія великої дружби хлопчика і військового
• Жителі окупованого села переховували 10 нацгвардійців: зворушлива зустріч із рятівниками
• Мама загинула на "Азовсталі", батько залишився в окупації: трагічна історія сестер Олени та Олександри
• Михайло "Мі9" та Арам "Рама" удвох вистояли проти 20 окупантів: зворушлива зустріч побратимів через роки