Бутерброд з тюремною кашею став початком нової мрії: як живе маріуполець Микола Кохан після полону

Микола Кохан захищав Маріуполь, пройшов "Азовсталь" і вижив у російському полоні. Коли його обміняли, він вийшов на свободу без дому, без рідних і без копійки в кишені. Повертатися було нікуди, і зателефонувати теж нікому.

Як склалося його життя після полону? Як бутерброд з тюремною кашею став початком нової мрії? І що змусило захисника "Азовсталі" поїхати навчатися до Франції та отримати диплом від шефа із зіркою Мішлен? Микола Кохан вперше впускає камери до свого нового дому і розповідає все без прикрас у проєкті "Коли вже вдома" на телеканалі "Дім".

Війна і полон

Микола Кохан родом із Маріуполя. Він з дитинства мріяв бути кухарем, але коли після закінчення школи пішов подавати документи до училища, місць уже не було. Тому він вивчився на зварника, а потім займався детайлінгом автомобілів.

З початком повномасштабної війни Микола став на захист свого міста і країни.

"2 березня я пішов у Маріупольську тероборону. Хотів бути водієм, але місць не було. Кажуть: є місце кухаря. Ну, давайте поки що буду кухарем, та ким завгодно. Щобільше, в дитинстві я хотів стати кухарем", — згадує чоловік.

Через три дні його прикомандирували до полку "Азов", де призначили старшим кухарем.

"Коли ми з самого міста Маріуполь переходили на меткомбінат "Азовсталь", нас було 600 осіб, а до "Азовсталі" дійшло лише 200. Таке було пекло", — зазначив він.

Маріуполь уже перебував в облозі, свіжих продуктів не дістати, продуктовий склад військових був розбитий, тому Микола готував з того, що зміг разом із бійцями знайти під завалами.

15 травня 2022 року за наказом вищого військового командування Микола з іншими "азовцями" вийшов у почесний полон.

Захисника з побратимами привезли до колонії окупованої Горлівки.

"Нас викидали на землю з машини й били до напівсмерті. У полоні нас змушували вчити гімн Росії, це було обов'язково, ми співали його щодня. І щодня ми вчили їхні пісні. Приносили нову пісню, на її вивчення давали 2-3 години. Потім нас виводили на плац, і ми починали її співати. Вони прислухалися, підходили до кожного. Хто погано співав — того катували. Так я вивчив 16 пісень", — розповів він.

Микола на все життя запам'ятав свій 40-річний день народження, який він зустрів у полоні. Чоловік стояв у строю, сказав щось "не те", його завели в кімнату і почали бити.

"Я їм кажу, що у мене день народження. Вони: "О, скільки?" — "40 років". І вони мене 40 разів кийками. Ось такий був мені "подарунок", — поділився він.

Одного разу Микола захворів на пневмонію, його перевезли до окупованого Донецька, у шпиталь для ув’язнених. Якось медсестри, попри заборону, дали полоненим хліб. Під час чергового обшуку цей хліб знайшли. За це захисників знову катували. Звісно, чоловіки не видали, хто дав їм хліб.

"Ми так хотіли там їсти, настільки були голодними, що весь час розмовляли про різні смачні страви. Кожен ділився своїми рецептами, це було цікаво. Я досі пам’ятаю одну таку страву, іноді її готую: м’ясо підсмажуєш на сковорідці, а потім у духовці доводиш з овочами — це дуже смачно", — розповів Микола.

У полоні годували кашею, по 100 грамів на кожного, і шматком хліба. Переважно каша була пшенична або ячна. Коли іноді давали перловку — це було святом для полонених. Щочетверга на вечерю замість каші давали капусту на воді.

За пів року полону Микола схуд на 20 кілограмів.

У листопаді 2022-го Миколу Кохана звільнили в межах обміну військовополоненими. Однак зустрічали його лише волонтери. Зателефонувати теж не було кому. Чоловік повернувся просто на рідну землю, а не додому. Його дім і всі рідні залишилися в Маріуполі.

"Я дізнався, що моя мама, мій син, моя колишня дружина вже перебували на території Російської Федерації — їх росіяни нібито "евакуювали" з Маріуполя. Мама так і померла в Росії. Коли волонтери дали телефон, мені не було кому зателефонувати, щоб повідомити, що я повернувся. Але побратими, які залишалися в полоні, написали номери телефонів своїх дружин, матерів. І я дзвонив їм", — поділився захисник.

Життя після обміну

Коли Микола повернувся з полону, у нього нічого не було. Йому навіть нікуди було піти.

"Дуже погано, що держава не подбала про таких, як я, які пройшли весь цей шлях, цей страх, і нам нікуди повертатися, крім як на службу. Тому я продовжив свою службу, бо там хоч було де переночувати. І все-таки перебуваєш серед людей, серед побратимів, бо після полону я сам не міг це все витримати, було важко", — наголосив він.

Так Микола прослужив після полону ще 2,5 роки. Спочатку був кухарем, далі — водієм.

За цей час чоловік у соцмережі познайомився з Мариною, яка родом із Кам'янського Дніпропетровської області. Дівчина приїхала до нього в Покровськ (на той момент лінія фронту ще не наблизилася до міста), подивилася на умови служби і вирішила теж стати військовослужбовицею.

"Приїхала, подивилася. Мені запропонували піти до Миколи служити. Через тиждень зателефонувала мамі: висилай валізи, я вже в учебці. Мама, звичайно, була в шоці. Так я залишилася служити", — згадує Марина.

Українські захисники, які повернулися з полону, мають право звільнитися зі служби. І з часом Марина наполягла, щоб вони разом написали рапорти на звільнення і поїхали до неї на Дніпропетровщину.

Навесні 2025 року пролунав телефонний дзвінок, який змінив усе життя Миколи. Йому запропонували долучитися до спеціальної програми для переселенців із Маріуполя — пройти навчання на шеф-кухаря у престижній кулінарній школі Cuisine Mode D’emploi(s) у Франції.

Для участі в програмі був відбір, Микола його пройшов і разом з іншими 10 учасниками вирушив до французького міста Гавр. Тут маріупольцям надали приміщення, яке вони самі облаштували під ресторан. На його базі українців два місяці навчали всіх напрямків ресторанного бізнесу — вони були й офіціантами, й барменами, й кухарями.

"Найцікавіше, що ми не знали французької мови. Максимум — бонжур мадам, бонжур месьє, а далі — через перекладача. Викладачі нас теж не розуміли. Тобто все через перекладачів", — уточнив Микола.

Викладачі кулінарної школи називали Миколу по-європейськи — Ніколас. Ветеран настільки звик до цього за два місяці, що коли повернувся додому, йому вже було незвично чути на свою адресу "Коля".

"Ось так полон змінив моє життя. Раніше я чистив машини, тепер я навчився у Франції на шеф-кухаря і працюю кухарем. Ніколи не міг собі уявити, що все так зміниться і моя дитяча мрія збудеться", — акцентував ветеран.

Ковпак з підписами шеф-викладачів з Cuisine Mode D’emploi(s) Микола зберігає вдома на почесному місці.

Диплом про закінчення кулінарної школи маріупольцям вручав Тьєррі Маркс — відомий французький шеф-кухар, володар зірок Мішлен.

Зараз Микола працює кухарем у кафе "Міо" у Кам'янському. Тут можна замовити каву, сніданок, десерти.

Найпопулярніша страва серед відвідувачів — бутерброд з авокадо та лососем. Основа — злегка підсмажений на сковорідці скандинавський хліб. На нього намазується крем-сир з кропом. Зверху — шматок лосося, замаринованого в буряку з цедрою лимона. Поруч викладаються скибочки авокадо. Також додається голландський соус, і бутерброд прикрашається зеленню.

"Такої страви немає ніде в Україні, тільки в нашому закладі", — представив бутерброд Микола.

Для порівняння Микола приготував бутерброд, рецепт якого придумав у полоні.

"З цього все й почалося. Ми сиділи в бараці й готували особливий бутерброд — хліб з кашею. Нам давали буханку, ми її ділили на три частини. У нас завжди була боротьба за частини з горбушками, бо з середньої частини бутерброд виходив не таким смачним", — пояснив він.

З частини хліба виймали м'якуш, розпушували його в тарілці. Каші полоненим давали всього по 100 грамів. Вони її змішували з м'якушем. Потім цією сумішшю фарширували шматок хліба.

"Ось така страва у нас була в полоні. Наглядачі сміялися з нас: подивіться, подивіться, що вони роблять. А ми все одно їли, і нам, голодним, це було смачно. Звичайно, бутерброд з лососем, який я зараз подаю клієнтам нашого кафе, — красивіший і смачніший. Однак бутерброд з кашею дуже цінний для мене", — зазначив ветеран.

Зараз мрія Миколи — відкрити власне кафе, інтер’єр якого нагадуватиме маріупольський "Азовсталь". Також там будуть фотографії оборони міста, повернення Миколи з полону і, звісно ж, фотоспогади про навчання у Франції.

"Я хочу, щоб люди приходили і бачили на моєму прикладі, що свої мрії можна здійснити. Я ще не відкрив свій заклад, але вже все продумую. І вже знаю, який зроблю бургер, якого немає ні в кого — ні в Україні, ні у світі. Але це все попереду, чекайте", — анонсував ветеран.

Окрім власної справи, Микола мріє придбати свій будинок і зробити в ньому ремонт по-новому, щоб житло не нагадувало йому про дім у Маріуполі.

"Шкода, що я більше не повернуся до батьківського дому біля моря. Не хочу вже згадувати про це, і щоб мені щось про це нагадувало. Я не розповідаю людям про полон, бо не люблю, коли мене жаліють. Я сильна людина і не хочу, щоб мене жаліли. Слава Богу, що я живий, що живу на своїй землі", — наголосив він.

Попередні випуски проєкту "Коли вже вдома":

• Оборона Маріуполя та три роки полону: як живе нацгвардієць Владислав Каретник після обміну
• Відео з шоколадкою під час обміну завірусилося у мережі: як живе Євген Мрих після полону