Втратила дім, пережила катування і почала з нуля: історія переселенки з Енергодара, яка шиє одяг для тварин

Війна забрала в неї дім і звичне життя, але подарувала несподіване покликання. Переселенка з Енергодара Тетяна Федорова після пережитих окупації та полону заснувала власну справу — вона шиє одяг для тварин, мріє відкрити зооательє та доводить власним прикладом, що почати все спочатку можливо навіть після найважчих випробувань. Детальніше — в сюжеті "Ранку Вдома".

Тетяна Федорова народилася, навчалася та будувала майбутнє в Енергодарі. Два десятиліття жінка пропрацювала на Запорізькій атомній електростанції, а сьогодні шиє одяг для тварин далеко від рідного дому.

"Я дуже сумнівалася. Мабуть, цілий рік уже займалася і все одно вагалася, чи комусь це потрібно. Хоч і замовлення були, а я все одно мала сумніви", — згадує Тетяна.

До повномасштабної війни її життя було спокійним і впорядкованим: робота, дім, родина, невеличка дача з улюбленими квітами. Вона не прагнула більшого і саме в цьому знаходила своє щастя.

"Я ні на що ніколи не скаржилася. Було чудове життя! Люди зараз кажуть: "От ми раніше не цінували...". Не знаю, як хто, а я дуже цінувала. Завжди казала, що мене все влаштовує: ані більших грошей, ані якихось хоромів чи квартир мені не треба було", — каже жінка.

Ранок 24 лютого 2022 року почався за звичним графіком. Тетяна пішла на роботу, а вже за кілька годин пролунав тривожний дзвінок від рідних.

"Десь о 07:15 чи 07:20 дзвонить мій син і каже: "Мамо, нашу Кам'янку — це наш районний центр — бомблять. Тобто велика війна, я йду". Я одразу ж написала заяву на відгул, поїхала додому збирати йому речі і продукти в дорогу. І все — так для мене закінчилося життя", — розповідає Тетяна.

Її син одразу долучився до Сил оборони, а рідне місто, попри спротив мешканців, опинилося під окупацією: почалося життя під постійним тиском загарбників. Коли окупанти дізналися про службу сина в ЗСУ, у квартирі влаштували обшук, а саму Тетяну з чоловіком забрали "на підвал".

"Нас тримали більше трьох тижнів. Дуже хотіли, щоб я їм здала когось із журналістів, атовців чи когось із тих, хто підтримує Україну та українську владу — тобто наших патріотів", — зазначає переселенка.

У катівні Тетяну били та погрожували, але жінка не зламалася. Коли їх нарешті випустили, родина вирішила будь-що виїжджати з міста. Забравши домашніх улюбленців та найнеобхідніші речі, їм вдалося вирватися до Запоріжжя.

"Наш виїзд — це був квиток в один кінець. Якби в нас не вийшло, другого шансу точно не було б. Так склалося в родині, що майже в усіх різні прізвища, тому ми їхали просто як чужі люди. Навіть не спілкувалися в маршрутці, щоб ніхто й не здогадався, що ми одна родина, бо були переконані з чоловіком, що можемо й не проїхати", — згадує жінка.

Після пережитого жахіття Тетяна довго відновлювалася в Центрі допомоги врятованим, а поштовхом до нового життя стала пухнаста улюблениця Луна, яка мерзла без взуття. Жінка згадала про давнє захоплення — шиття — і виготовила для Луни черевички. Перша пара вийшла настільки вдалою, що Тетяна пошила ще кілька для подруг.

"Пошила подругам із групи про чихуахуа — у нас є така спільнота у Facebook, — та деяким дівчатам, які знали мою історію. А вони кажуть: "Ого, які класні! Продавай! Що тобі робити, все одно сидиш вдома і нічого не робиш. Досить плакати, приходь до тями і продавай”. Я кажу: "Та ну що ви, війна, кому потрібні ці черевички для собак? Це ж смішно!"", — розповідає Тетяна.

Утім, згодом з'ясувалося, що це справжня необхідність.

"Черевички зараз — дуже потрібна річ, бо довкола повно вибитого скла. У Запоріжжі, у прифронтових містах, та й у Києві й далі від лінії фронту — довкола все побито. Це вже не якісь балощі, а реальна потреба. Часто хлопці-волонтери пишуть: "Ой, у нас тут на позиціях котик чи собачка, треба вдягнути"", — ділиться майстриня.

Замовлень ставало дедалі більше, тож Тетяна придбала сучасну швейну машинку, пройшла курси підприємництва для переселенців і виграла грант у 100 тисяч гривень на розвиток справи.

"Це був такий поштовх для мене! Після цього я дійсно зрозуміла: може, це й не дуже серйозно на перший погляд, але це має право на життя", — наголошує вона.

Сьогодні Тетяна шиє чобітки та вбрання на будь-який смак: майки, сукні, комбінезони, штани, куртки, ексклюзивні костюми для особливих подій і навіть вишиванки.

"Я дуже люблю вишиванки! Шию їх з величезним задоволенням, також дуже люблю піксельне вбрання — його роблю безоплатно. Намагаюся не повторюватися: навіть якщо це один і той самий принт, який дуже подобається людям, роблю моделі трохи іншими, щоб не було однакового", — розповідає жінка.

Крім одягу, Тетяна почала виготовляти сушені смаколики й печиво для тварин. І головне — вона знову навчилася жити й мріяти.

"Моя мрія — відкрити зооательє. Щоб було приміщення, де можна і шити, і облаштувати куточок для примірки, і поспілкуватися та розказати про проблеми песиків", — мріє Тетяна.

Вона пройшла через окупацію, “підвал” та втрату рідного дому, але не дозволила пережитому болю визначити її подальше життя. Тетяна перетворила випробування на власну унікальну справу і саме в цьому знаходить наснагу рухатися далі.

Читайте також: Самостійність у побуті: ветеран Гліб Бєшкарєв виготовляє адаптивні пристрої для захисників з ампутаціями