В Україні розслідували масштаби неконтрольованого використання "Налбуфіну": розмова з журналісткою Інною Білецькою

В етері "Ранку Вдома" — авторка розслідування "Налбуфін: вигідна залежність" Інна Білецька. Ми поговоримо про надважливу тему — неконтрольоване використання синтетичного лікарського засобу, що належить до групи опіоїдних анальгетиків. Цей препарат часто застосовують люди з хронічними захворюваннями, а також військовослужбовці, і нерідко потрапляють у залежність.

Інна розповість детальніше, чому "Налбуфін" становить небезпеку, як він впливає на організм і чому досі вільно продається в Україні.

Ведуча — Ольга Фанагей-Баранова.

— Яка мета вашого дослідження. Скільки часу воно тривало і як саме відбувалося?

— Ми намагалися дослідити, чому синтетичний опіат “Налбуфін” досі фактично перебуває у вільному обігу й чому його можна придбати в аптеці.

Офіційно він продається за рецептом, але ми довели, що його можна купити й без рецепта.

Ми мали велику кількість інформації про те, що цей препарат доступний без рецепта, вирішили це перевірити — і буквально з другої чи третьої спроби нам це вдалося.

Причому не у віддаленому регіоні, а в Києві.

Цей синтетичний опіат був розроблений для лікування хронічного болю та больового синдрому, і передбачалося короткотермінове використання препарату, оскільки він викликає залежність.

"Налбуфін" впливає на специфічну групу рецепторів, нібито не впливає на дофамінові рецептори — тобто, якщо говорити простою мовою, від нього “не кайфують”, що, здавалося б, мало б зробити його непривабливим для рекреаційного вживання.

Крім цього, за висновками розробників, цей опіат не впливає на дихальну функцію, не пригнічує її, і саме тому вважався безпечнішим за інші опіати — так він і потрапив на медичний ринок.

Ми взялися за дослідження цієї теми з кількох причин: по-перше, це виглядає дивно — опіат фактично у вільному обігу; по-друге, наша журналістка Ганна Калаур прочитала розслідування журналістки “Суспільне Новини” про “Налбуфін” і дізналася, що купувала його без рецепта для знайомого військового.

Вона з'ясувала, що препарат викликає залежність і запідозрила, що її знайомий уже має таку залежність — що згодом і підтвердилося.

Власне, це й стало поштовхом, і ми взялися за розслідування.

— Що саме вам вдалося з’ясувати і яким чином?

— По-перше, ми з’ясували, що ринок “Налбуфіна” зростає з кожним роком. У 2021 році препарат перебував на 31-му місці в грошовому вираженні за кількістю проданого в роздрібній мережі.

Уже у 2024 році цей препарат посідає 4-те місце після інших популярних препаратів, таких як “Нурофен”, “Німесил” та “Ксарелто”.

Дослідження призвело до того, що Міністерство охорони здоров'я України нарешті почало звертати увагу на цю тему і коментувати її, але їхні заяви були дуже обмеженими. Вони визнали проблему — продаж у 2024 році 3 млн доз цього препарату, запропонувавши, на мою думку, напівкрок.

Заявили, що препарат продаватиметься лише за електронними рецептами, і таким чином вони зможуть контролювати його обіг.

Ця ідея, як єдина можлива й найкраща, була нам озвучена 31 березня 2025 року в Міністерстві з поясненням, що їм потрібно 2–3 тижні, щоб завершити документальні процеси, і після цього — препарат продаватиметься лише за електронним рецептом.

Наказу досі немає, і “Налбуфін” можна купити в аптеках без рецепта.

Що ми з’ясували про цей препарат?

Він викликає стійку й важку залежність. Попри те, що люди не отримують від нього задоволення, вони отримують дуже серйозну седацію — він розслабляє.

Через цю седацію, як нам пояснили лікарі, відбувається пригнічення больового синдрому.

Людині не те що перестає боліти — вона перестає перейматися тим, що їй болить.

Шлях до залежності різний. У неї потрапляють не лише люди, схильні до залежностей, не лише ті, хто мав історію вживання, а й люди з різними хронічними захворюваннями. На превеликий жаль, починаючи з 2014 року, тими, хто потрапляє в цю залежність, стали українські військові.

У 2014 році цей препарат замінив в особистих аптечках військовослужбовців ветеринарний знеболювальний засіб — його рекомендували застосовувати при пораненнях на полі бою.

З аптечок військовослужбовців Збройних сил України, боюся помилитися, але, швидше за все, його вилучили у 2017 році, проте в особистих аптечках нацгвардійців він залишався до 2023 року. Тобто препарат купувався для цих потреб державним коштом.

"Налбуфін" широко використовувався в українських лікарнях, проте ми помітили, що минулого року закупівлі через Prozorro на тендерах значно зменшилися, і все більше військових медиків почали говорити про його небезпеку.

Власне, попри те, що, як заявлено розробниками, він не блокує дихальну функцію, як інші опіоїди, він, як нам пояснили військові лікарі на стабілізаційних пунктах, настільки сильно седує, що людина просто може перестати дихати.

Один із героїв нашого розслідування — чоловік, який після того, як йому вкололи “Налбуфін”, потрапив у кому, бо просто перестав дихати.

Ми запитували себе — і це було питання, на яке ми намагалися знайти відповідь: чому такий небезпечний препарат досі доступний, його продажі зростають, а МОЗ із цим нічого не робить?

Робочою версією був вплив фармринку на ці процеси, проте довести безпосередній вплив лобі фармкомпаній на когось із чиновників — надзвичайно важко.

Ми намагалися встановити можливість такого впливу через прибутки фармкомпаній. Так, анонсуючи, скажу: для одного з лідерів на цьому ринку “Налбуфін” — це 7% прибутку, а для іншого — 37% усього доходу компанії.

Можна уявити, наскільки ці компанії зацікавлені в тому, щоб цей препарат залишався у вільному обігу.

Ми ставили запитання чиновникам Міністерства охорони здоров’я, чому препарат не вносять, як і інші опіоїди, до переліку психотропних речовин — вони не змогли дати відповідь.

Єдиним аргументом, який мені був зрозумілим, було те, що препарат не входить до таких самих переліків у західних країнах, але в Україні — інший контекст.

Ми маємо значно більшу кількість травмованих і історію “привчення” до цього препарату військових з 2014 року. Тож мені аргументи міністерства видалися зовсім непереконливими.

Якщо ми не можемо довести факт фармацевтичного лобі, то маємо визнати інше: в Україні існує криза знеболення.

У 2010 році Україна вже стикалася з так званою морфіновою кризою, коли не змогла забезпечити достатнього знеболення людям, які його потребували, і за це країна була критикована міжнародними організаціями у 2011–2013 роках.

Мені здається, чиновники бояться такої самої критики та загострення кризи знеболення, але не готові визнавати, що вже з нею стикнулися.

Найчастіше цей препарат без рецепта можна купити в аптеках при лікарнях. Як нам пояснював лікар-психіатр, туди приходять військові з ампутованими кінцівками й кажуть: “Якщо я прийду в аптеку й відстібну протез, хіба якась фармацевтка відмовить мені в знеболенні, якщо вона не несе за це покарання?”.

Цим розслідуванням ми показуємо, м’яко кажучи, недостатню увагу чиновників Міністерства охорони здоров’я й те, що ця бездіяльність може бути злочинною, бо велика кількість людей наражається на ризик цієї залежності, з якою дуже важко боротися — як із будь-якою опіоїдною залежністю.

— Усі ці теми ви детально розкриваєте у фільмі-розслідуванні, так? Розкажіть трохи про нього. І головне — якою ви бачите його аудиторію? Хто має побачити цей фільм?

— Ми побували на фронті й поговорили з бойовими медиками безпосередньо на найближчих до лінії зіткнення стабілізаційних пунктах — не всі розмови увійшли до фільму, але їх, як і консультацій, було багато.

На превеликий жаль, нам відмовили у зйомках в одному з госпіталів, посилаючись на те, що в них можуть виникнути проблеми з Міністерством охорони здоров'я, якщо на базі їхнього госпіталю підійматиметься ця тема.

Фільм-розслідування вже можна подивитися у YouTube.

Однозначно його корисно подивитися військовослужбовцям, тому що там такі самі люди розповідають про те, з чим можна зіткнутися.

Обов’язково варто подивитися родинам усіх військовослужбовців, а також усім українцям, тому що з проблемою знеболення через наших ворогів ми можемо зіткнутися в будь-який момент.

Герой цього фільму дізнався, що його знеболюють цим препаратом, лише на четвертому місяці перебування в лікарні, коли його залежність уже була дуже тяжкою.

Два роки він не міг її позбутися, і ця небезпека чатує на кожного.

Читайте також: Війна, самодопомога і гумор: автор проєкту "Я зміг і Ти зможеш" Олександр Терещенко розповідає про свій шлях після поранення