Справжнє життя Михайла Грушевського: що приховує біографія батька української історії (ВІДЕО)

Історія людини, яка назавжди змінила уявлення про минуле України. Михайло Грушевський довів світові, що українці є окремою нацією, а згодом став одним із творців української державності. Він збирав тисячі прихильників, але водночас був небажаною постаттю для радянської влади, яка уважно стежила за кожним його кроком.

Детальніше — у новій рубриці "Ранку Вдома" "Невідомі сторінки" з істориком Андрієм Стецюком.

Батько української історії, найпалкіший дослідник, автор понад 2000 праць і фундаментальних 10 томів "Історії України-Руси".

Політик, творець живої історії та голова Української Центральної Ради, громадський діяч, академік із неабиякою працездатністю, видатний організатор української науки й автор промовистого кредо — "Україна своє осягне", яке обстоював власними справами та вірою в майбутнє.

"Він змусив українців повірити, що Україна має власну історію, власний народ і право на власну державу. Але при цьому уявіть собі, що майбутній творець української історії народився не в Україні", — розповідає історик Андрій Стецюк.

Михайло Грушевський з'явився на світ у місті Холм (нині це Хелм, територія Польщі). Рід батька походив із чигиринського козацького роду Грушів. Рід матері — від греко-католицьких священників Опуцкевичів.

Дитинство провів аж на Кавказі, у грузинському місті Тифліс. Але навіть далеко від Батьківщини його родина зберігала український вайб — пісні, мову, традиції, різдвяні обряди. Саме там у малого Михайла з'явилася його головна любов — Україна.

"Він згадував, що батько настільки культивував все українське на чужині, що це настільки сильно спрацювало, що хлопець просто марив Україною", — акцентує експерт.

У 14 років Грушевський після домашнього навчання одразу потрапляє до третього класу гімназії в місті Тифліс. І тут цікаво: він не був душею компанії, його друзями стали книжки. Він багато читає, починає писати власні твори — "Бідна дівчина", "Німий свідок" та інші, які публікує під псевдонімом Михайло Заволока і навіть надсилає їх самому Івану Нечую-Левицькому.

"І знаєте що? Класик української літератури його хвалить. Для юного Михайла це було як отримати “синю галочку” сьогодні. Після цього він зрозумів, що хоче стати українським письменником", — додає він.

Михайло Грушевський часто приїздив в Україну і буквально мріяв про Київський університет Святого Володимира. Червоний корпус йому навіть снився. І мрії збуваються — він стає студентом історико-філологічного факультету.

"Тихий, дуже розумний, амбітний. Професори були в шоці від знань Михайла. А його наукову роботу "Нариси історії Київської землі від смерті Ярослава до кінця XIV століття", що вийшла в 1890 році, нагородили золотою медаллю. Ментором Михайла був історик-етнограф Володимир Антонович. Потім Грушевський захищає магістерську дисертацію під назвою "Барское староство. Исторические очерки". Фактично всі тоді зрозуміли, що перед ними не просто студент, а майбутня легенда української науки", — розповідає історик.

У 1894 році молодий Грушевський переїжджає до Львова, де живе 20 років і працює професором університету. І тут починається найцікавіше: він створює Українську історичну школу, очолює Наукове товариство імені Шевченка — фактично неофіційну Українську академію наук.

"Він не просто писав історію, а буквально пояснював українцям, що у нас є своє власне минуле, ми не є додатком до Росії. Саме тоді народжується його фундаментальна праця — "Історія України-Руси". Це 38 років роботи, 10 томів, 12 книг. А ще Грушевський був справжнім сучасним викладачем: використовував інтерактивні підходи, дебати, дискусії", — аналізує він.

Попри образ суворого професора з бородою і купою книжок, у житті Грушевського була дуже тепла історія кохання. У Львові він зустрічає Марію Вояківську, дівчину з невеличкого села на Тернопіллі. Вона була скромною сиротою, працювала вчителькою першої міської жіночої школи імені Королеви Ядвіги у Львові. Саме вона і стає його найближчою людиною, підтримкою і справжнім тилом. 

У подружжя народжується єдина донька Катерина, або, як її ніжно називали вдома — Колюня.

"Це була не просто донька відомого історика — Катерина росла справжньою інтелектуалкою. Вона займалася етнологією, досліджувала українські народні думи і, по суті, продовжувала справу батька. Кажуть, Грушевський полюбляв працювати поряд із донькою, яка допомагала йому з текстами, рукописами та науковими виданнями", — зазначає Стецюк.

А після смерті батька саме Катерина завершила і видала останній том його легендарної "Історії України-Руси". Тобто навіть після відходу Грушевського його справа жила через його доньку.

"Ось тут найважливіше. Грушевський розумів, що історію мало просто досліджувати — її треба творити", — акцентує історик.

Після революції 1917 року саме його обирають головою Української Центральної Ради, фактично лідером української революції. Саме він стає одним з авторів Універсалів. Саме за його участі Україна проголошує Незалежність у січні 1918 року.

"Цікаво, що спочатку Михайло Грушевський вірив, ніби Україна може існувати поряд із демократичною Росією. Але війна, більшовицький переворот, обстріл його власного будинку в Києві — і все змінюється. Тоді Грушевський виголошує свою знамениту тезу: "Згоріла наша орієнтація на Московщину. Його переслідували всі імперії. Царська влада заарештовувала, більшовики стежили, чекісти заводили справи, але навіть під таким тиском він продовжував працювати: писати книги, створювати наукові установи і виховувати нове покоління істориків ", — розповідає він.

Наприкінці життя радянська система фактично ізолювала його. У 1934 році він поїхав на лікування до Кисловодська. Там після невдалої операції з видалення карбункула у нього розпочалося зараження крові — сепсис.

24 чи то 25 листопада 1934 року серце Михайла Сергійовича Грушевського зупинилося. Офіційна версія — недбалість недосвідченого місцевого лікаря, але до неї залишається багато питань. Навіть після смерті радянська система боялася його ідей: книги ховали у спецфондах, а ім'я намагалися викреслити з історії.

"Михайло Грушевський прожив 68 років. Він не був ідеальним: помилявся, сумнівався, але по праву вважається батьком української історії, таким собі українським Геродотом. Він автор промовистого кредо "Україна своє осягне", яке доводив власними справами і вірою в майбутнє нашої держави", — підсумував Андрій Стецюк.

Раніше у рубриці:

• Княгиня Ольга: якою насправді була велична правителька та як вона розбудовувала Русь (ВІДЕО)
• "Світ мене ловив, та не спіймав": як Григорій Сковорода став справжньою легендою української культури