"Світ мене ловив, та не спіймав": як Григорій Сковорода став справжньою легендою української культури

Він міг зробити блискучу кар’єру, здобути високий статус і жити в достатку. Але обрав зовсім інший шлях — дорогу, мандри та внутрішню свободу. Григорій Сковорода став одним із найвідоміших українських філософів, який жив так, як навчав.

Детальніше — у новій рубриці "Ранку Вдома" "Невідомі сторінки" з істориком Андрієм Стецюком.

“Світ мене ловив-ловив та не спіймав”. Ця фраза — не просто відома цитата, це короткий опис життя самого Григорія Савича Сковороди. Філософа, поета, мандрівника, вчителя та містика — людини, яка не мала офіційного визнання за життя і не видала жодної книги, але водночас стала справжньою легендою.

Перший український хіпі, мандрівний філософ і релігійний містик, який випередив свій час на століття. Він свідомо відмовився від кар'єри, багатства та статусів, обравши абсолютну внутрішню свободу і торбу за плечима. Його життя — це живий перформанс, де філософія не записувалася в кабінетах, а проживалася на дорогах. Його твори переписували вручну, передавали один одному та цитували.

Навіть сам Тарас Шевченко зізнавався: "Кругом листочки обведу та й списую Сковороду".

Народився Григорій Сковорода у 1722 році на Полтавщині, в козацькій родині. І що цікаво, точну дату його народження дізналися лише через 200 років після смерті. Настільки загадковою була ця людина.

“У 16 років Григорій Сковорода вступає до Києво-Могилянської академії — одного з найпрестижніших навчальних закладів того часу. Але так і не завершив навчання, не отримав жодного диплома. Втім, це не завадило йому бути найосвіченішою людиною свого часу. Він знав купу мов: латину, грецьку, німецьку, французьку, навіть іврит. Тому сповна його можна називати Walking Wikipedia XVIII століття”, — розповідає історик Андрій Стецюк.

А тепер уявіть: цей серйозний філософ ще й круто грав на багатьох музичних інструментами — сопілці, флейті, скрипці, бандурі, органі та гуслях. Сковорода був справжнім музикантом.

І взагалі він не виглядав як типовий кабінетний мудрець. Він багато мандрував, спілкувався з людьми, любив довгі розмови про життя. По суті, він був блогером свого часу. Тільки замість соцмереж були живі бесіди.

“Сковорода називав себе Варсавою — сином свободи. Це були не просто гарні слова. Він настільки цінував свою незалежність, що, уявіть, навіть перед самим весіллям залишив свою наречену”, — каже історик.

Так, він був закоханий, але зрозумів: сімейне життя може обмежити його внутрішню свободу. Для Сковороди головне — пізнати себе і залишатися незалежним. Саме тому його філософія і сьогодні звучить дуже сучасно.

“Коли Григорій Сковорода викладав у Харківському колегіумі, він розробив свою унікальну систему оцінювання. Замість звичних цифр і балів він записував: "Вельми туп", "Суща бестолковица" або "Вельми понят", що означало — схоплює на льоту. Я як учитель вам скажу: Сковорода справді стояв біля витоків формувального оцінювання. І тепер головне: Сковорода точно не був формалістом. Він виступав проти того, щоб освіта зводилася до зубріння, він прагнув, щоб вона формувала спосіб мислення”, — наголошує Андрій Стецюк.

Сковороду часто уявляють бідним мандрівником із торбинкою, але реальність цікавіша. Так, він багато ходив пішки й жив дуже просто, але разом з тим любив якісні речі. Йому привозили з Європи дорогі окуляри, музичні інструменти, навіть пармезан. В його торбинці завжди знаходилися гарна люлька і пляшка доброго вина. Тобто не скажеш, що Сковорода був абсолютним аскетом, який від усього відмовився. Насправді він просто не хотів бути рабом своїх речей.

Є дуже відома історія про зустріч Сковороди з російською імператрицею Катериною II. Коли цариця зайшла до зали, всі вклонилися. Усі, крім Сковороди.

“Катерина II обурилася: "Чому це ти не кланяєшся мені?". На що Сковорода відповів: "Це не я, а ти хотіла мене побачити. Як же ти мене роздивишся, якщо я перед тобою вдвоє зігнуся?". І це було дуже в стилі самого Сковороди, який ніколи не хотів коритися владі і принижуватися перед сильними світу цього”, — розповідає історик Андрій Стецюк.

Найцікавіше, що ми навіть не знаємо точно, як він виглядав. Усі портрети Сковороди — це копії з копій. Оригінального прижиттєвого портрета ніхто достоменно не бачив. Тому кожне покоління створює свого Сковороду: то мандрівника з торбою, то мудреця-філософа, то сучасного студента у навушниках. І, можливо, саме тому він досі такий близький нам.

“Є легенда, що Григорій Савич відчував наближення своєї смерті. Тому у 1794 році він приходить до села Іванівка на Харківщині (нині Сковородинівка), бере лопату і сам викопує собі могилу”, — каже історик.

Потім він переодягнувся в чистий одяг, ліг і заснув назавжди. І заповів не ставити хрест, а зробити лише напис: "Світ ловив мене, та не спіймав". Григорій Сковорода не залишив після себе імперії чи армії. Він залишив набагато цінніше — ідею про свободу людини. Його цитати залишаються актуальними й сьогодні.

“Дурний не той, хто не знає, а той, хто не хоче знати”. “Найбільша втрата — це втрата часу”. Сковорода на декілька століть випередив своє покоління. І сьогодні він по праву вважається одним із найзагадковіших та найсучасніших українців у нашій історії”, — підсумував Андрій Стецюк.

Читайте також: День народження Костянтина Степанкова, велика пожежа у Львові та звільнення Лиману — 3 червня в історії