"Шо кому смакує — най здоров пакує!": про гуцульську філософію говоримо з видавцем книги й дослідницею народної культури

Кілька тисяч гуцульських приказок, прислів'їв та влучних висловів відтепер зібрані в одній унікальній книжці з промовистою назвою "Шо кому смакує — най здоров пакує!". До студії "Ранку Вдома" завітав письменник і директор видавництва "Брустури" Василь Карп'юк, а онлайн до розмови приєдналася генеральна директорка Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосафата Кобринського Ярослава Ткачук.

Вони детально розкажуть, як створювалася енциклопедія народної мудрості, які теми найчастіше трапляються в приказках і прислів'ях гуцулів, а також які вислови смакують найбільше.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Одразу прохання потішити наших глядачів кількома цікавими прислів'ями або приказками.

Василь Карп'юк: Тисячі таких прислів'їв і приказок зібрані в цій книжці. Приказки різноманітні, наприклад, “коло сухого і мокре горить”. 

Я навіть собі кілька таких виписав, які мені здаються найбільш виразними: “чи брат за брата, а бренд за гроші”, “зять теж чи не брат” або “кулеша із молоком їсть гуцул зі смаком”.

— Кулеша — це куліш? 

Василь Карп'юк: Куліш — це козацька страва, більше схожа на суп-пюре, а кулеша — це гуцульська страва. Фактично це така кукурудзяна каша, але вона дуже густа. 

Страв з кулеші досить багато у гуцулів, хоч кулеші з кукурудзи. 

Кулеша зроблена на воді, банош на сметані, а на молоці — це яшниця. Вони по-різному виглядають, по-різному їдяться.

Кулеша — це фактично замінник хліба. 

Вона вариться дуже густа, її потім ріжуть на шматки: її можна їсти з молоком, можна у шкварки вмокати, з густинкою, як завгодно, але от такий варіант не печений, а варений, але з таким застосуванням.

— Пане Василю, як збирали цю енциклопедію гуцульського народу? 

Василь Карп'юк: Мені пощастило, що не на мене випала ця роль, бо я займався тільки виданням. 

Збирали Олександр Масляник, Ярослава Ткачук, Петро Гавука — і як вони збирали? Жили і збирали.

— Давайте запитаємо про це у пані Ярослави, вона з нами на прямому зв'язку.

Ярослава Ткачук: Я хоч і народилася в горах, все одно не є гуцулкою, але моє життя присвячене вивченню та дослідженню Гуцульщини. 

Багато років я працюю в Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського. 

Гуцульщина — це унікальний край, який до цього часу зберіг свою автентичну культуру, свої особливості, свій гонір.

Ця довга й архаїчна історія життя краю й виробила певні сенси, світоглядні цінності, свою філософію, своє бачення і розуміння.

Ми збирали цю філософію скрізь — по всіх теренах Гуцульщини.

Це і високогірні райони Івано-Франківської області, і Рахівський район Закарпатської області. Ми переходили через Тису на Мармарощину, де компактно проживають українці та гуцули, а також з боку української Буковини на Буковину румунську, де так само проживають гуцули.

Звичайно, і в Чернівецькій області — Вижницький і Путильський райони.

Ми записували й збирали весь матеріал від людей — це жива історія, яка збереглася до цього часу. 

Вона притаманна не тільки людям старшого віку, але й молоді, яка послуговується цими збереженими перлинами народної мудрості, приказками та прислів'ями.

Невипадково нам вдалося тільки до цього збірника зібрати 4 391 вислів народної мудрості, але це не означає, що ми вичерпали все. 

Гуцули кажуть, що дерево без коріння — колода. Воно не зацвіте і не вродить, а щоб родити, треба дбати про коріння. І гуцули дбають про свій спадок, як матеріальний, так і нематеріальний.

— Чи жива ця мова? Молодь використовує ці приказки та прислів'я?

Василь Карп'юк: Живемо й говоримо так, як там написано. Так упорядники видання й записували — фіксували фонетику, звучання, як вимовляється. 

Різні варіанти, скажімо, в Косові, можливо, більш літературно говорять, і висловлювання можуть бути більш літературні, а в селах, віддалених від центру, збереглися більш діалектні форми. 

Якби так не говорили, наші упорядники не зібрали б це, бо не з книжок вони збирали, а з живої розмови. 

Це робилося не за тиждень, не за місяць і не за рік, а упродовж багатьох років життя — кожен з упорядників накопичував у своїх архівах ці фольклорні записи.

— З ваших спостережень, про що найчастіше зустрічаються приказки та прислів'я?

Василь Карп'юк: Загалом, про стосунки, про життя, про радощі і про якісь незгоди, наприклад, "з розумним краще загубити, ніж з дурним знайти".

Фактично все, чого торкається життя, — про те й йдеться: виховання дітей, стосунки в сім'ї, між чоловіками і жінками, між чоловіками, між жінками — які бувають різні відносини.

— Яке ваше улюблене прислів'я чи приказка?

Василь Карп'юк: Я б назвав те, що винесене у заголовок, “Шо кому смакує — най здоров пакує”. 

Ми довго працювали над назвою — підбирали, перебирали, радились, і вона найбільш виразно транслює гуцульську філософію.

Ярослава Ткачук: Моє улюблене прислів'я відображає навіть ситуацію в Україні. 

Гуцули кажуть: “Рідна земля — рідна мати. Чужа земля — мачуха”.

— Де можна придбати цю книжку та чи є вже відгуки про неї?

Василь Карп'юк: В інтернет-магазині видавництва “Брустури”, а також ходити по книгарнях: у Києві і по всіх містах їх море.

Відгуки — захоплення, радості й втіхи, що це все зібрано. 

Це не роман, після якого можна рефлексувати великими полотнами, а книжка, в яку можна підглядати і збагачувати свій лексикон. 

Читайте також: Фільм "Коли вода кричить" показав десятки нових свідчень підриву Каховської ГЕС: розмова з журналісткою-розлідувачкою