Реальний бій без спецефектів: розмова з режисером і військовим Олегом Сенцовим про його документальний фільм "Реал"

В гостях у студії "Ранку Вдома" — відомий режисер та військовослужбовець Олег Сенцов, який розповість про свій новий унікальний документальний фільм. "Реал" був знятий на камеру GoPro, прикріплену до шолома Олега. Вона зафіксувала 90 хвилин одного реального бою під час контрнаступу. Це не голлівудський екшн, а справжня війна без спецефектів.

Відомий режисер розповість детальніше, скільки тривав цей бій, як виникла ідея презентувати його на великих екранах і як фільм сприйняли побратими.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Яка історія стоїть за створенням фільму "Реал"?

— Це фільм, який не планувався. У ньому нема сюжету, нема початку і нема кінця — є лише фрагмент військової роботи, саме штурмової піхоти. Усе відбувалося під час контрнаступу влітку 2023 року, в якому брали участь 47-ма бригада і наш батальйон.

Це був випадково зафільмований один із днів цієї тривалої операції. 

Ми з групою піхоти спішились у траншею, коли підбили “Бредлі”. Я перевіряв, чи не загубив GoPro, і воно випадково ввімкнулося, знявши півтори години відео. Там немає нічого геройського, немає великого екшену, але зафільмоване саме те відчуття роботи піхоти в траншеї. 

Це дуже чіпляє людей, бо вони відчувають себе поруч із військовими.

— "Реал" — це бойова позиція, названа на честь "Реал Мадриду". Це так?

— Не можна сказати, що названо прямо на честь. У зоні бойових дій є багато різних позицій, і щоб не позначати їх цифрами, їм дають зрозумілі назви. 

Під час контрнаступу район Роботиного назвали за футбольними клубами — ключові точки чи позиції отримали назви “Реал”, “Барселона”, “Манчестер”, “Тоттенхем”, “Челсі” тощо.

— Ви сказали, що фільм з'явився випадково. Коли зрозуміли, що з цієї історії можна створити документальний фільм?

— Десь через три-чотири місяці після тих подій я передивлявся GoPro і натрапив на файл, який не очікував побачити — півторагодинне відео.

Я почав його дивитися, і мене захопило — це було особисте відчуття від цих подій, адже там залишилося багато наших друзів.

Я не був впевнений, чи це можна назвати фільмом, тому показав відео деяким своїм друзям-кіношникам і запитав, що вони про це думають. Вони відповіли, що це незвично, але цікаво, і я вирішив, що це буде фільм.

Там не було ніякої роботи з монтажем, лише просто фрагмент, але ми попрацювали зі звуком, тому що GoPro записує дуже плоский звук, і його створювали в студії.

— Як ви пояснювали звук війни режисерам, які не були на фронті?

— Це було важко.

— Як ви підкладали звуки? Вони ж дуже різні, навіть коли стріляє артилерія.

— Воно було як чернетка. Треба було просто розмалювати, розумієте? Тобто, якщо спочатку щось просто звучить, то треба було зробити "переліт".

Зі мною працювала команда професіоналів. Вони слухали, показували мені, було декілька переглядів, але хлопці правильно відтворили звук.

Для мене важливий був показ. Зрозуміло, коли показ для критиків за кордоном — це одна історія, а показ для моїх побратимів, які були безпосередніми учасниками подій — інша.

Мені було цікаво, як вони сприймуть це кіно, і вони добре його сприйняли.

Вони подякували, що я не видалив цей запис тоді й показав їм, тому що він дійсно носить спогади і пам'ять про наших хлопців і дівчат. Коли ми сиділи, дивилися, і там звучав шум від міни, вони всі почали пригинатися. Тобто це відчуття було: "Ми знову там".

— Фільм триває 90 хвилин, правильно?

— Так точно. 

— Як ви обирали, який фрагмент потрапить у фільм, і скільки тривав весь бій?

— Ні, там інакше. Бій тривав 17 годин, але тільки на самому початку, зранку, камера була ввімкнена і зняла півтори години, поки у неї був заряд.

Заряд закінчився, і все. Титри в кінці пояснюють, що було далі.

— Ви сказали, що багато побратимів не повернулося з того бою. Вибачте за таке питання, але як вам вдалося вижити?

— У цьому бою мені вдалося вижити, тому що мене підбили.

Ми їхали першою хвилею на "Реал": я був головною машиною, яка рухалася за танком розгородження, а за мною йшла вся колона. Танк розгородження ввімкнули на автомат перед мінним полем і він поїхав порожній. Екіпаж заскочив до мене в "десант", і ми поїхали на "Реал".

Висипали нашу піхоту, зробили вогневе ураження і поїхали за допомогою. 

На другому колі, коли ми їхали з новою допомогою, нас підбили, і ми опинилися на "Марселі" — до "Реалу" було 2 км полем. Пройти пішки неможливо, а всі "Бредлі", які їздили там, почали знищувати.

Саме про це розповідає фільм: про всі ці проблеми.

— Що для вас найважче на війні? 

— Не знаю, багато складного, і коли живеш з цим, не думаєш про це.

Важко, але ти завжди знаходиш баланс між тим, щоб зберегти своїх людей і виконати бойове завдання.

— "Реал" показували в Карлових Варах. Як його сприйняли критики?

— Це був перший його показ на великому кінофестивалі. Я не розраховував на це, тому що, коли дивився це кіно вперше, не думав, що може бути такий рівень показу і ще й нормальні відгуки.

Дійсно, багато закордонних критиків написали схвальні відгуки про цей фільм.

Вони завжди говорять і пишуть про цей immersive ефект, коли люди занурюються в історію і відчувають її — це головна відзнака цього фільму від інших, адже про війну є дуже багато фільмів.

Цей просто трохи інший. Він дозволяє саме зануритися в атмосферу сьогоденної роботи піхоти.

— Чи пробуджують такі мистецькі прояви, зокрема фільм "Реал", Європу? І як її можна розбудити?

— Треба прийняти, що це наша війна, наші проблеми. Не варто думати, що вони будуть так само активно включатися, як ми. Підтримують сильних, підтримують тих, хто бореться.

Згадайте Майдан: якби ми не боролися, нас би не підтримували, і нічим би це не закінчилося. Те саме і тут. Якби ми не боролися з Росією так активно, нас би не підтримували.

Нам давали два тижні, а ми тримаємося три роки і ще й атакуємо ворога на їхній території. Слухайте, на це ніхто не розраховував.

Увага до війни буде притуплятися.

У них інші проблеми, але наша робота — політична, соціальна, культурна — полягає в тому, щоб не забувати про це, щоб показувати, що ми боронимо вашу свободу. І це, зокрема, задача фільму "Реал".

— Ви часто згадуєте про демобілізацію та ротацію військових. Чи не побоюєтесь, що цей фільм може ще більше знизити бажання йти захищати Батьківщину, щоб замінити тих, хто вже три роки на фронті?

— На фокус-показі цього фільму одна дівчина сказала: "О, тебе нарешті після цього виженуть з армії". Тому що всі хочуть, щоб я пішов з армії і не ризикував своїм життям, а створював кіно.

Я відповідаю, що ні, я не боюся казати правду. Я за це сидів у в'язниці, я за це страждав у житті, і тому говорю, як є. Головне — щоб це не завдало шкоди нашій армії.

Я вважаю, що проблеми є, і про них треба говорити, щоб їх вирішувати. 

Наша армія тримається на людях, які перш за все роблять неймовірні речі. Так, проблеми є в організації, мобілізації, і неможливо без демобілізації — це цілий клубок питань, які треба вирішувати і проговорювати в нашому суспільстві відверто.

Я маю на увазі можливість людям через певний час звільнитися з армії, коли кажу про демобілізацію. Буде ця можливість — буде й цей потік людей.

Треба змінити соціальний підхід до залучення людей в армію: коли людей більше, то та сама ж піхота може не виснажуватись, а нормально відпочивати і працювати. 

Це дуже важливо.

— На завершення бліц: одна сцена з "Реалу", яку має побачити кожен?

— Це специфічний фільм з однією сценою на півтори години, яку неможливо подивитися окремо, тому його потрібно дивитися повністю.

— Який найнебезпечніший момент ви пережили на фронті?

— Це був інший бій під Авдіївкою, коли нас взяли в “кліщі”. Ми були оточені з усіх сторін, і я знав, що жити залишилось хвилин 10-15, але за нами приїхали два “Бредлі”, і нас змогли врятувати.

На жаль, дві інші групи були знищені, моя група вижила.

— Хто найсильніша людина, яку ви зустрічали на війні?

— Насправді, на війні дуже багато неймовірних людей. Вони виглядають дуже просто, іноді щось роблять не так, матюкаються або ще щось, але це дійсно герої, які тримають на своїх плечах нашу країну. Їх дуже багато.

— Що б ви сказали собі у 2014 році?

— Важко сказати. Напевно, що треба було їхати з Криму, а не залишатися, щоб не потрапити в полон і п’ять років працювати, а не марнувати час у в’язниці, попиваючи чай.

— На завершення: перемога — це? 

— Перемога — це Україна. 

Читайте також: Страшна реальність перших днів війни в Чернігові: про новий драматичний фільм "Безвихідь" говоримо з режисером Тарасом Костанчуком