Страшна реальність перших днів війни в Чернігові: про новий драматичний фільм "Безвихідь" говоримо з режисером Тарасом Костанчуком

У кінотеатрах України незабаром відбудеться прем'єра нової драми "Безвихідь". У студії "Ранку Вдома" режисер стрічки, колишній військовий Тарас Костанчук, розповість, що спонукало його зняти фільм про перші дні повномасштабного вторгнення в Чернігові, які відомі актори брали участь у зйомках та як саме відбувався процес роботи над фільмом.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Що складніше: воювати чи розповідати про війну так, щоб люди відчули її на собі? 

— Нічого важчого, ніж воювати, у природі не існує. Розумію, про що ви говорите, але воювати... Це питання життя і смерті: ти вбиваєш, і тебе можуть убити.

У цей непростий час мені хотілося зробити щось для підтримки людей, тому я створив пропагандистський фільм і назвав його "плакатним" фільмом.

Росія вкладає, без перебільшення, мільярди рублів у свої пропагандистські фільми, які випускає для свого населення та інших. На жаль, у нас немає такої можливості, тому я вирішив: чому б ні?

Перевіримо, чи вдалось щось донести після виходу фільму в кінотеатрах 20 лютого.

— У чому пропагандисткість фільму? 

— Я невеликий експерт, але фільми ж якось поділяються на драми, мелодрами, військові драми, бойовики тощо. У будь-якому разі в кожному фільмі є якась ідея. 

Я закладав ідею, що український народ — великий, і я це пропагую.

Я показую, що, попри наші розбіжності, різний соціальний статус, навіть на нашу національність чи походження, українці — це великий і могутній народ, який у критичний момент може об’єднатися та стати на захист своєї Батьківщини.

— Трейлер фільму вражаючий.

— Так, а музичний супровід у трейлері — від композитора Юрія Здоренка. Він створив музику до фільму, а також є засновником гуртів “Воплі Відоплясова” та “Борщ”. Це мій однокласник і друг дитинства.

Дивлюсь на акторів у трейлері й маю сказати, що у мене було лише 10 вільних днів, і з усіма героями ми попередньо домовились про зйомки. Ніяких кастингів не було.

Я йшов шляхом: "Я знаю тебе, ти знаєш мене, давай знімемося в кіно”. Жодної відмови не було.

Богдана Бенюка я питав: "Ти точно зможеш знятись? У нас буде нон-стоп: зйомки зранку до вечора, без вихідних, без нічого”. Він відповів, що взяв офіційну відпустку в театрі, щоб знятись у фільмі.

Я пригадую цей процес і до мурашок.

Я ще пожартував тоді, кажу: "Я вас тут закрию, і їсти ви не будете. Мені потрібно повне занурення в атмосферу". А Бенюк відповідає: "Ти так не лякай, актори — люди чутливі, можуть і не прийти".

Зйомка була фактично безперервною, тільки на сон їх відпускав.

Але факт є факт: ми знімали в підвалі, приблизно так, як я це й уявляв.

— Зйомки відбувалися під час вашої відпустки? Ви ще перебували на службі, коли знімали цей фільм?

— Так, і все вийшло завдяки акторам, які виклались на повну.

На кого не подивлюсь, мені здається, що це його краща роль серед усіх, що я бачив до цього. Всі актори більш-менш відомі, знялися у багатьох фільмах, а троє з них знімалися у мене в "Іловайську", і вони одразу відгукнулись.

Олег Драч приїхав з Польщі, і на наступний день після зйомок сів на поїзд і поїхав назад на роботу.

— Чи багато імпровізували під час зйомок, враховуючи обмежений час і умови?

— Дивіться, найбільшою мукою для мене було написання діалогів для сценарію.

Три місяці у вільний час я писав сценарій. Мозок відпочиває, коли відволікаєшся від війни і займаєшся чимось іншим. Я виписав кожен образ кожної людини, кожної пари.

Ми сіли, вони все прочитали, і я кажу: "У межах вашого персонажа, в діалогах, ви можете імпровізувати. Можливо, здасться, що якесь слівце краще вставити, або фразу якусь, тому що для мене це ж перший досвід. Всі ці діалоги я вперше виписував”.

Актори — красунчики. У рамках того, що я виписував, вони потім кажуть: "А ми отак скажемо, бо наша пара розвалюється". У фільмі ж три етапи:

Зайшли і думаємо, що завтра вийдемо. Зайшли і розуміємо, що завтра не вийдемо, але, мабуть, вийдемо через три-чотири дні. І розуміємо, що ми не знаємо, коли вийдемо, хто відкриє — це останній етап.

Тут у людини починається психологічна ломка, стрес, і руйнуються пари, які прожили по 25 років у сімейному щасливому житті. І це все у нас відбувається в межах 25 квадратних метрів.

В якийсь момент Ірма Вітовська каже: "Слухайте, люди, тут нема чим дихати. Двері зачинені, вікон немає, нічого немає". Вони відповідають: "Так, а у нас тут ще й туалет, труп, давайте щось зробимо, аби не задихнутися".

Другий режисер, Настя Коротка, оголошує перерву, і я побіг дописувати сцену. Трошки спойлер: пробивання назовні витяжки, щоб хоч якесь повітря почало потрапляти до підвалу.

Це була чиста імпровізація.

— Чому обрали саме Чернігів? 

— Це така власна історія. Через фільм проходить багато моїх власних історій. Не буду про всі розповідати, але там знаходилися мої хороші знайомі, в тому числі моя протеже військова.

Вони потрапили в схожу ситуацію, як у фільмі.

Чернігів, як вони думали, мав впасти. Це кордон, через годину орки вже були під Черніговом — великим, гарним, стовідсотково українським містом, яке було вже на межі того, щоб впасти. 

За всіма армійськими законами воно мало впасти, а воно утрималося. І мені хотілось це показати.

— Що мають відчути глядачі після перегляду “Безвиході”? 

— Вони повинні пригадати й запам'ятати, що сила в тому, що ми українці, і ми об'єднані.

Мені вже й дистриб'ютори кажуть, що я написав фільм для історії, що його будуть і потім дивитись та згадувати, як це було.

Я хочу до кожного донести, що, люди, не сваріться. Ми можемо бути які завгодно, але поки ми не подолаємо головну біду, все інше не має значення.

Головна біда — це орки, які на нас напали.

Читайте також: "Книга-мандрівка. Культурні": про створення нової частини серії розповіла ідейна натхненниця проєкту Ірина Тараненко