"Ми стоїмо, ми живемо і ми переможемо": інтерв’ю з режисером та військовим Ахтемом Сеітаблаєвим

До прямого ефіру "Ранку Вдома" приєднується актор, режисер і військовослужбовець Збройних сил України Ахтем Сеітаблаєв. Сьогодні говоритимемо про трагедію депортації кримських татар, боротьбу народу та необхідність порушувати тему цього злочину на всіх міжнародних майданчиках.

Ведучі — Дарія Кудімова та Денис Мінін.

— Як нині кримські татари борються за спільну свободу — на фронті та в культурі? І що дає віру в те, що Крим обов’язково буде українським?

Тут декілька фактів. З-поміж затриманих політв’язнів зараз у ШІЗО (штрафному ізоляторі, — ред.) або в’язницях перебувають трохи більш як 300 людей. 286 із них, якщо я не помиляюсь, — це кримські татари.

Ця статистика підтверджує багаторічний спротив кримських татар і проукраїнську позицію моїх співгромадян.

Так само в лавах Сил оборони України служить чимало моїх співплемінників. Багатьох із них ми не знаємо поіменно. Кажучи “ми”, я маю на увазі, що вони не широко присутні в інформаційному просторі, бо це питання безпеки для наших близьких і рідних, які знаходяться у Криму.

У випадку зі мною зрозуміло, що мені пізно не бути в інформаційному просторі, але я знаю чимало моїх побратимів і посестер, які служать у різних родах військ, починаючи від Головного управління розвідки (ГУР) і продовжуючи мобільними групами зі знищення повітряних цілей.

Щодо культурного напрямку. Кожен із нас — і співаки, і режисери, і актори, і письменники, і громадські діячі — робить максимум із можливого для того, щоб Крим був присутній в інформаційному просторі. І своїм доробком, і своїми акціями, зокрема й за кордоном.

Наприклад, станом на зараз я особисто перебуваю у Берліні. Позавчора тут відбувся показ стрічки “Хайтарма”: у величезному залі на 400 місць був повний аншлаг. Сьогодні відбудеться ще одна акція біля організації Unity Hub, також за участі дипломатів — як німецьких, так і українських.

Потім я вирушатиму до Канн. Це вже не пов’язано безпосередньо з Днем пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу, але буде продовженням роботи на культурному ландшафті, де ми зустрічатимемося з нашими партнерами, презентуватимемо новий доробок. Після цього вирушаю до Іспанії дознімати художню стрічку, яку ми зараз знімаємо разом із ГУР України.

Тобто кожен із нас на своєму місці намагається зробити стільки, скільки можливо, щоб і тема Криму, і кримські татари, і загалом Україна та українська політична нація, невіддільною частиною якої є кримськотатарський народ, постійно були присутні в інформаційному просторі.

— Ви згадали фільм “Хайтарма”, який став першим про депортацію кримських татар. Зараз, коли до цього додалася ще й повномасштабна війна, чи інакше сприймають громадськість та партнери агресію РФ? Чи відчуваєте ви зміни?

— Сказати, що нічого не змінилося, було б неправдою. Інша справа, що ми маємо постійно працювати в цьому напрямку.

Дякую вам за згадку про “Хайтарму” і за акцент на тому, що це справді була одна з перших, можливо, перша стрічка, яка розповідає про депортацію кримських татар. Але однією стрічкою, звичайно, зрушити з місця і постійно нагадувати та активізувати наших західних партнерів не вийде. Має бути комплексна системна робота.

Правда полягає в тому, що сьогодні на багато речей, зокрема й через кіно, наші західні партнери, принаймні в тій інформаційній, сенсовій бульбашці, в якій знаходжусь я, — дивляться інакше.

Росія знову і знову нагадує всім, що не має нічого спільного з правами людини, справедливістю та дотриманням міжнародного права, а навпаки. Тому ця опція погляду на те, що відбувається і що відбувалося, на нашу спільну історію зокрема, важлива ще й тому, що багато країн у Західній і Східній Європі на власному досвіді знають, що таке присутність російського чобота на їхній землі.

Хтось про це забув за давністю років, і наша справа, зокрема через творчість, нагадувати, що все може повернутися і все може повторитися, особливо якщо одним із гасел росіян є “можемо повторити”.

Звичайно, повторити вони можуть тільки жахи та нелюдське ставлення до всього того, що робить людину людиною, і врешті отримати по зубах та гідну відсіч. Але це не скасовує того, що внаслідок цього так званого повторення гинуть люди.

Наша справа — нагадувати, що має бути сильна армія, ми маємо бути об’єднані, що наш спільний ворог один. У цьому контексті кіно, як невід’ємна частина культурного ландшафту, теж може бути потужним інструментом.

Отже, наша справа — робити це кіно, доносити його до глядача і брати участь у спільному спротиві тотально нелюдському диктаторському режиму.

— Коли ви зустрічаєтеся з кінопартнерами та загалом із громадськістю, на коротке запитання “Як там в Україні?” що ви зазвичай відповідаєте?

Я відповідаю: “Ми стоїмо, ми живемо, ми рухаємося вперед і ми переможемо”.

Читайте також: Депортація кримських татар: як радянська влада розпочала один із найстрашніших геноцидів XX століття