"Одного літа в Україні": про створення документального фільму говоримо з режисером Володимиром Тихим

Режисер документального фільму про добровольців, війну та справжню дружбу "Одного літа в Україні" Володимир Тихий завітав у гості "Ранку Вдома".

Володимир поділиться, що спонукало його взятися за тему Міжнародного легіону, скільки часу тривали зйомки та з якими викликами довелося зіткнутися.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Що спонукало вас взятися саме за тему Міжнародного легіону? 

— У нас є друзі у Великій Британії, які весною 2024 року сказали, що варто піднімати увагу до подій в Україні, бо ми почали зникати з інфопростору. Це означало — залучити до стрічки іноземців. 

Були певні ідеї щодо співпраці з Головним управлінням розвідки, і 3-4 місяці проходила підготовка щодо вибору людей, кого ми знімемо. Вирішили, що найкраще буде працювати саме з групою американців, бо вони найбільше нам імпонували через ситуацію з Америкою ще півроку тому.

Головною метою було донести американцям, британцям, французам, іспанцям, що це війна не тільки українців — це їхня війна.

Тяглість місії, яку свого часу взяла на себе Америка під час Другої світової, в якій вона ще в 1939 році, як вони запевняли, жодним чином не буде брати участь, але все ж взяла на себе відповідальність.

Це означало будувати справедливі правила гри разом, і вступатися за тих, на кого зненацька, як на Україну, напали. Це місія, яку ми виконуємо, і наші герої десь суголосні з нами.

Вони не просто молоді хлопці, які мають певний досвід війни і прийшли в Україну, — вони свідомо борються зі злом, захищаючи Україну.

— Скільки тривала робота над стрічкою?

— Був такий собі місяць рекрутингу, а потім чотири місяці зйомок. Загалом — 42 знімальних дні. Це документальне кіно: ми жили в їхньому середовищі й дуже багато знімали, однак тільки 1,5-2% відсотки потрапили до фільму.

За час співпраці, на певному етапі герої вже звикають, не реагують нас, а потім кажуть: "Ми вже стільки знімаємо, скільки можна? Показуйте щось!". Отакі етапи ми проходили.

Ми розуміли, що можемо знімати без кінця, тому що події розгортаються під час війни і драматичні події відбуваються щодня, тому була мета, зняти історію про літо американців в Україні.

Англійська назва — Summer Time in Ukraine. Вона виникла першою, а потім ми намагалися адаптувати її найближче до українського глядача, і вирішили, що підійде “Одного літа в Україні”. 

— Які були складнощі під час знімального процесу?

— Найбільша складність полягала в тому, що більшість героїв у кадрі ми бачимо зі спини, — ми показували тільки обмежену кількість облич. Хоча це десятки людей, які тренуються і воюють, і всі вони іноземці.

Вони не афішують себе, і треба було докласти зусиль, щоб їх не можна було впізнати в кадрі. 

Знову ж таки — секретні локації, і це все накладається ще й на війну. На те, що сьогодні ми щось плануємо, а завтра це все скасовується, тому що кудись прилетіло або виникла задача, яку хлопці поїхали вирішувати.

Це кропітка робота постпродакшену міняти обличчя та задній фон.

— Чи легко було хлопцям працювати на камеру?

— Так чи інакше, це молоді пластичні хлопці. Вони погодились на зйомку, воно їм імпонувало, але вони не до кінця усвідомлювали, що їх будуть знімати. Певною мірою вони стали заручниками.

У кадрі вони виглядають абсолютно натуральними.

— Хлопці бачили закінчену роботу? Як їм?

— Так, вони бачили. Наприклад, їхньому командиру не сподобалось, що він вийшов у стрічці досить пафосним, але це перший досвід.

Вони вперше побачили себе з боку, не у форматі Тік-Ток — це фільм. 

Цей командир побачив, що він присутній у стрічці півтори години і має певний образ, він усвідомлює, що його так будуть сприймати глядачі. От такі моменти є. 

Але, їм не соромно, що дуже добре. 

— У вас, як у режисера, є певні очікування від прем'єри фільму в Україні? 

— Зараз я вже розумію, що цей фільм потрібний в Україні, хоча він не був розрахований на нашу аудиторію, — він 98% англомовний. Звісно, у нас там є жінки-українки, які працюють, годують військових, а також чеченець, який декілька разів з'являється і говорить російською.

Все інше — англійською мовою. До того ж з різними акцентами: знялися не тільки американці, а ще й британці, німці, австралійці, які мають свою специфіку вимови.

Однак у певний момент ми зрозуміли, що стрічка потрібна і тут, бо вона наводить фокус на хлопців, які зараз перебувають на фронті, і може навести фокус тим, хто планує піти на війну. Так, це американська призма, але їхні умови нічим не відрізняються.

Практично 70% фільму — це бойове злагодження. Полігон, де тренуються головні герої: там їх навантажують задачами. І, наприклад, поїхати в місто — проблема, бо ти військовий, і не можеш робити те, що хочеш. Ти дивишся на це, і тобі дуже цікаво.

Важливе і відношення військових до того, що вони роблять, — їхня затятість проти росіян.

Мені здається, фільм допоможе підняти бойовий дух.

— Давайте нагадаємо глядачам, коли прем'єра фільму. 

— Прем'єра фільму відбудеться 30 січня в усіх містах України. Ми робимо і невеликий тур містами з нашими героями стрічки — це Київ, Львів, Івано-Франківськ, Тернопіль.

Ми домовилися з командуванням, адже хлопців якраз відпустили з ротації і дали можливість поїздити Україною.

Читайте також: Що відбувається за лаштунками "Реальної історії": інтерв’ю з Акімом Галімовим