Ми маємо пам'ятати вбитих Росією захисників та цивільних: інтерв'ю зі співзасновницею платформи "Меморіал"

Від початку повномасштабної війни Росії проти України платформа пам'яті "Меморіал" щодня розповідає історії загиблих героїв і убитих цивільних, вшановуючи кожного з них. Наразі вже зібрано майже 9 тисяч історій.

У студії "Ранку Вдома" зустрічаємо співзасновницю платформи Лєру Лауду. Вона розповість про інші ініціативи "Меморіалу", зокрема акцію "Стіл пам'яті", до якої доєдналися заклади та ресторатори по всій країні.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Чого вдалося досягти платформі пам'яті “Меморіал” у 2024 році?

— Я, напевно, виділила б два головних досягнення, але перед тим хочу сказати, що за великими масштабними проєктами, які бачила вся країна, стоїть щоденна робота зі збору історій загиблих і полеглих військових.

Таким чином, тільки за 2024 рік команда з трьох людей написала майже 3 тис. історій. 

Нині на платформі “Меморіал” вже написано майже 9 тис. історій, і кожна з них — це така цеглинка пам'яті, з якої далі можуть вибудовуватися інші проєкти.

Одне з головних досягнень за минулий рік — це акція “Стіл пам'яті”. 

Багато хто може пам'ятати, як 29 серпня в багатьох ресторанах України — це 800 закладів по всій країні — ресторатори декорували столи на пам'ять про полеглих військових. Це об'єднало країну. 

У соціальних мережах були тисячі від дуже різних людей, які згадували і пам'ятали - це було сильно й емпатично. Цього року ми знову будемо проводити акцію, але хочемо зробити її ще більш масштабною і незалежною від того, чи існує “Меморіал” і хтось з організаторів. 

Крім цього, наприкінці жовтня ми наважились запустити краудфандингову кампанію “Донат на пам'ять”, бо для нас це було питання того, чи важлива українцям взагалі пам'ять, пам'ятання і вшанування полеглих. 

Всі три роки проєкт підтримували міжнародні партнери, за що їм велика пошана і подяка. Проте ця підтримка не є сталою і зараз вона зменшується. Постає питання: “Що робити далі?”. 

Пам'ять має бути потрібна саме українцям, а не комусь ще, і ми дуже тішимося, що з заявленого мільйону вже зібрали 700 тис. гривень. Це радує, адже людям це важливо, вони долучаються, а кілька сотень людей стали постійними донаторами.

— Над якими ініціативами зараз працює "Меморіал"?

— Ми працюємо над тим, щоб у 2025 році видати книгу, гарно ілюстрований артбук за мотивами акції “Стіл пам'яті”. Ми оцифрували всі таблички з закладів з іменами полеглих героїв, яких  згадували по всій країні. Тепер завдання команди — знайти історію цих людей.

У нас є просто імена та прізвища, тому потрібно знайти історії цих людей, виписати їх, і щоб це стало ілюстрованою книгою про тих, кого ми згадували, власне, у 2024 році. 

Насправді ініціатив багато. Так само до Дня Незалежності України ми створили мапу полеглих героїв, куди нанесли імена і історії всіх людей, на честь яких перейменують вулиці. Ми це продовжуємо і цю справу. 

— І цим займаються троє людей?

— Написанням коротких історій займаються три людини. Вони вишукують історію, верифікують її, спілкуються із рідними загиблих. Це три людини, а загалом в команді 12 людей. 

— Розкажіть про труднощі, з якими довелося мати справу в 2023 році.

— Напевно, найбільший виклик — це фінансування. У тому сенсі, що, знаєте, існують проєкти, які можна розпочати, закрити, перезапустити. У моєму житті такі теж були, але...

“Меморіал” — це масштабний і важливий проєкт, який пов'язує велику кількість людей. Щодня команда спілкується мінімум із 30 чи 50 рідними загиблих, а в пікові дні ця цифра може сягати 100 чи 150 комунікацій.

Ти розумієш, що не можеш просто зупинити цей проєкт, тому що це велика відповідальність. Тому розбиваєшся, щоб знайти кошти, і саме тому ми звернулися до українців і раді, що отримали підтримку.

Думаю, що це ключовий виклик. Ну і те, що роботи об'єктивно дуже багато. 9 тисяч історій — це багато, але, на жаль, це робота на роки.

— Що в планах на 2025 рік?

— Знімати документальні фільми, продовжити їх знімати. До нас звернулись із Харківського цвинтаря. Вони встановлюють електронні екрани з історіями полеглих, які поховані в них.

Ми надаємо їм історії, які виписані про наших військовослужбовців і розуміємо, що наступним кроком буде створенням електронної системи, яка буде виводити на екрани історії полеглих в різних форматах: текст, відео — будь-що. Це вже IT-розробка. 

Тобто ми йдемо вже не просто в документування і сторітелінг, а в IT-розробку, щоб мати єдине рішення для всієї країни. Це один з масштабних планів.

— Зараз у вас є можливість звернутися до великої аудиторії телеканалу "Дім". Про що найважливіше ви хотіли б сказати?

— Я б хотіла сказати, що кожен має пам'ятати. Пам'ять — це дія і вона має бути живою. Це означає, що ми не просто згадуємо полеглих в один день чи для галочки. Це те, що повинно жити з нами постійно: багато маленьких дій кожного з українців.

Не можна чекати, поки держава розробить велику програму вшанування і пам'ятання. Хтось відкриває турніри імені певної людини, а хтось відкриває гуртки чи премії — будь-що. Існує багато різних способів шанувати, тому мій перший посил — пам'ятайте постійно і через дію.

Друге, що я хотіла б сказати: якщо ви хочете внести свій внесок у пам'ятання, — читайте і досліджуйте.

Мені трошки болить, коли люди швидко намагаються зробити щось у пам'ять про полеглих, проте йдуть і роблять речі, які бачили десь, і часто це пострадянські практики… Насправді може бути щось значно гідніше, світліше і наповнене більшими сенсами.

Про це багато розповідають, є де подивитися і якось осягнути. Тому досліджуйте — це важливо.

— Чи потрібна матеріальна допомога? Як можуть долучитися ті, хто хоче підтримати “Меморіал”?

— Звісно, матеріальна допомога потрібна. Ви можете загуглити “Донат на пам'ять” і потрапити на сторінку “Платформа пам'яті Меморіал”, де ми проводимо збір. 

Можна внести одноразовий внесок або стати щомісячним підписником, підтримуючи нас щомісячно невеликою сумою. Це для нас дуже важливо.

— Як стати частиною команди “Меморіалу” для тих, хто хоче допомогти?

— Нам потрібні люди, але це так само впирається в питання того, як нам їх утримувати. Тому що, якщо хтось вважає, що це волонтерська робота на кілька годин на день, то ні. 

Команда працює зранку і часто до пізньої ночі. Це насичена і тяжка історія, яку не можна цілком перекрити силами волонтерів. Ми хочемо розширювати команду, маємо таку потребу, але поки треба зберегти нинішню.

Читайте також: "Діти Героїв" підтримують найвразливіших: про ініціативи благодійного фонду говорили зі співзасновницею Валерією Абдал