Місто поранено, але воно тримається: Ольга Харлан відвідала рідний Миколаїв

Фехтувальниця на шаблях Ольга Харлан — найтитулованіша спортсменка України, серед усіх — і чоловіків, і жінок. Дворазова олімпійська чемпіонка 2008 і 2024 років, срібна призерка Олімпійських ігор 2016 року, триразова бронзова призерка Олімпійських ігор (2012, 2016 і 2024). А також шестиразова чемпіонка світу і восьмиразова чемпіонка Європи, дворазова чемпіонка Європейських ігор, багаторазова чемпіонка України.

Ольга народилася і виросла в Миколаєві. Зараз вона живе в Європі, і зустріти її в рідному місті надзвичайно складно, але ведучому проєкту "Міста" Анатолію Анатолічу це вдалося. У бесіді легендарна фехтувальниця поділилася своїми спогадами про дитинство, показала спортивну школу, в якій починала свою кар'єру, розповіла про особисте життя і про багато іншого.

Танцям віддала перевагу фехтуванню

— Як тобі Миколаїв?

— Це моє рідне місто. Мені зараз майже 35. Я переїхала до Києва в 27 років. Тобто я народилася в Миколаєві і до 27 років жила тут. Мої батьки, вся моя родина тут. Бабусі, дідусі — всі звідси.

— Ти зі спортивної родини?

— Мої батьки спортивні, але вони не з фехтування. Тато в минулому плавець, яхтсмен. Яхтний спорт — це його хобі. У нього є маленька яхта. Зараз, на жаль, він не може на ній виходити, і це для нього стрес, тому що він хоче, він дуже любить воду.

Мама в інститутах спробувала всі види спорту, які можна було, крім фехтування.

Тому у фехтуванні я перша в династії.

— Ти ж могла не стати фехтувальницею?

— Я могла б танцювати і бути бальницею. Але цей гештальт я закрила в шоу "Танці з зірками" (Ольга Харлан танцювала в парі з Дмитром Дікусаром, — ред.).

— Чому ж танцям ти віддала перевагу фехтуванню?

— 1990-ті роки були дуже важкими, моя сім'я працювала на заводах, було важко з фінансами. А бальні танці — це дуже дорогий вид спорту.

— Ти хочеш сказати, дешевше було купити шаблю або рапіру?

— Перша власна шабля у мене з'явилася лише через три роки, як я почала займатися фехтуванням. Тому що в нашій спортивній школі для дітей передбачено безкоштовне екіпірування. І я ним користувалася.

— Ти почала займатися фехтуванням з 9 років. Який був графік, і коли ти почала цим дійсно професійно займатися?

— До 14 років у мене було тренування один раз на день, а потім вже два рази на день — вранці і ввечері, а вдень ходила в звичайну школу. Після того як почала тренуватися два рази на день, у мене пішов кращий результат.

— Я не повірю, що ти жодного разу батькам не заявляла: все, не хочу, не можу, а хочу як звичайні діти — гуляти.

— Звичайно, було важко. Звичайно, я хотіла, як звичайні діти, ходити після школи у двір і гуляти там. Але батьки сказали: раз вже почала, то ходиш на тренування і все.

Я в 10 років вже сама їздила до спортивної школи, на маршрутці. Мені подобалося займатися — і це було найголовніше.

Десь у 14 років я вже була майстром спорту. А в 16 стала заслуженим майстром спорту — ми поїхали на чемпіонат Європи серед дорослих і стали бронзовими призерами.

Приїжджаючи до Миколаєва, Ольга Харлан завжди відвідує дитячо-юнацьку школу олімпійського резерву з фехтування, в якій починала своє спортивне життя.

"Як додому заходиш. Моє перше тренування було тут. Кожен раз, коли я сюди приходжу — це свято", — поділилася відчуттями Ольга.

Миколаїв — це моє серце

— Коли почалося повномасштабне вторгнення, де ти була?

— Я була за кордоном, в Італії. Я тоді була одна вдома. Луїджі (Самеле Луїджі — італійський фехтувальник на шаблях, наречений Ольги Харлан, — ред.) був на тренувальних зборах. Я йому зателефонувала після 5 години ранку і, плачучи в трубку, сказала, що почалася війна. Він відразу приїхав.

На той момент мої батьки були не в Миколаєві, а поїхали до Києва, тому що моєму племіннику 24 лютого виповнювався один рік. І вони там залишилися на п'ять днів, але дуже хотіли повернутися додому. Я їм казала, що в Миколаєві буде ще гірше, тому що 25 лютого почався наступ. Його відбили, за що я дуже вдячна всім, хто захищав наш Миколаїв, наше Місто-герой.

Я забрала сестру і племінника до Італії, а батьки поїхали в Івано-Франківську область. А потім вони сказали, що повертаються до Миколаєва. А це був той самий момент, коли був приліт в будівлю облдержадміністрації (29 березня 2022 року, — ред.), але їх це не зупинило.

Ми з мамою їздили по місту, і вона перелічує: ось тут був приліт, ось тут, ось тут, ось тут...

Ми зараз з тобою сидимо на дитячому майданчику, а поруч — ліцей, в який був приліт (в ніч на 1 листопада 2022 року окупанти вдарили ракетами С-300 по історичній будівлі Миколаївського ліцею імені Миколи Аркаса, — ред.).

Місто поранено, але воно тримається.

— Що для тебе Миколаїв?

— Миколаїв — це дім, це моє серце. Пишаюся Миколаєвом, і завжди буду пишатися.

— А як змінилися люди, як змінився настрій міста за час війни?

— Миколаїв більше українізується, звичайно. Не можу сказати, що настрій такий позитивний, але місто живе, розвивається.

Найдорожча шабля

— Нещодавно я проводив благодійний аукціон в Одеській області, що, до речі, недалеко від Миколаєва. На ньому ми продавали шаблі дівчат з твоєї команди. Ми продали їх за 350 тисяч гривень. І ці гроші пішли на потреби двох одеських бригад Сил оборони.

— Це дуже класно.

— Ти ж теж продавала на благодійні цілі елементи спортивного екіпірування. Пам'ятаю, що маска через аукціон пішла...

— Я продавала все, що було. Найдорожчою, звичайно, була шабля, з якою я виступала на Олімпійських іграх-2024. Її продали за 10 мільйонів гривень через фонд Сергія Притули.

Це було дуже класно. Я навіть розплакалася. Тому що не могла повірити, що можуть бути і такі результати від того, що я роблю.

— А ти знаєш, хто придбав цю шаблю?

— Так. Нікнейм Metalist1925.

— Я знаю, хто це. Це Володимир Носов — харків'янин, бізнесмен, який свого часу на благодійних аукціонах придбав у Андрія Данилка Rolls-Royce [що належав Фредді Меркьюрі] і мікрофон групи Kalush Orchestra. Він любить купувати такі фантастичні артефакти, а кошти від аукціонів спрямовуються на потреби ЗСУ. У нього цікавий музей, я думаю.

— Найголовніше, що він любить допомагати нашій армії.

Підготовка до весілля відкладається

— Твій наречений Луїджі Самеле — теж фехтувальник на шаблях, чотириразовий призер Олімпійських ігор. Не можу не запитати, коли весілля?

— Ми переносимо весілля на наступний рік. Тому що зараз у нас післяолімпійський сезон, і ми хочемо займатися своєю професійною кар'єрою. Тому у нас ще є один рік, ми нікуди не поспішаємо, все добре. Ми вже разом 8 років.

— Зараз ти відпочиваєш чи вже готуєшся до якихось змагань?

— Ментально я готуюся, фізично — ще ні. Тому що все-таки після Олімпійських ігор фізичний стан потрібно сильно відновлювати. Я вже почала тренуватися, трохи фехтувати.

Фехтування — це моє життя, і дуже важко від нього відмовитися. Тому зараз я працюю не як професійна спортсменка, а як асистентка тренера. Я їжджу з дівчатами, з тренером на змагання.

Також працюю над академією фехтування, яку будемо відкривати, сподіваюся, скоро.

З "нейтралами" дуже важко боротися

— Завдяки тобі український прапор підіймається по всій планеті. Ми знаємо твоє ставлення до російських спортсменів, які виступають під нейтральним прапором. У 2023 році на Чемпіонаті світу з фехтування ти з рахунком 15:7 перемогла "нейтральну" росіянку Анну Смирнову. Всі бачили твій вчинок, коли після поєдинку ти відмовилася потиснути їй руку, натомість виставивши вперед шаблю. За це тебе несправедливо дискваліфікували. Яка зараз ситуація з представниками країни-агресора в спорті?

— Коли їх почали допускати в нейтральному статусі, я відразу сказала, що не буду тиснути руки. Але на Чемпіонаті світу в цьому питанні не було підтримки від Міжнародної федерації фехтування (МФФ). Тому все закінчилося дискваліфікацією.

— Це обурило всіх. І ти потім виступила в соцмережах...

— Я на це подивилася як на якусь місію. А як ще привернути увагу до всього цього? Як ще з ними боротися?

Я донесла свою позицію до всіх, до всього світу. І я отримала неймовірну підтримку від усіх українців, від усього світу.

Всі спортсмени з самого початку виступали за те, щоб не тиснути руку "нейтралам". Хоча це було поза правилами. І щось мало статися, щоб це змінилося.

І правила змінили. І я потрапила на Олімпіаду, і ми виграли Олімпіаду. І все вийшло.

Але зараз, на жаль, росіян все більше саме в Міжнародній федерації фехтування. Вони всі так само під нейтральним прапором. Але зараз вони вже повертаються в командні види спорту.

Є російська фехтувальниця Софія Велика, вона майорка збройних сил РФ. І вона зараз — кандидатка в комісію атлетів МФФ.

— А як цю ситуацію змінити?

— Дуже важко проти цього боротися. Тому що Міжнародна федерація фехтування взагалі не йде на контакт. І ми розуміємо, чому. Тому що там дуже великий вплив Усманова. (Алішер Усманов — російський мільярдер, з 2008 по 2022 рік очолював МФФ, а після початку російського вторгнення в Україну призупинив виконання президентських повноважень. Однак у 2024 році його знову обрали головою МФФ, — ред.).

— Тобто російські гроші, простіше кажучи.

— Так, напевно.

Увага до спорту дуже велика

— Після Олімпіади у тебе були зустрічі з президентом Володимиром Зеленським. Він вручав тобі орден "Свобода", присвоїв звання "Національна легенда України". А ти ж з ним у 2016 році навіть фехтувала. Він тоді, звичайно, ще не був президентом, і було це в програмі "Квартал 95"...

— Коли я переглядаю це відео, то сподіваюся, що колись наш президент буде так само посміхатися.

— А коли востаннє з ним зустрічалася на урочистих заходах, у тебе була можливість перекинутися словами?

— Недовго. Він дійсно пишається нами і вболіває за нас. Якщо ви помітили, він регулярно говорить про нас, спортсменів, у своїх промовах на День Незалежності. Увага до спорту в Україні зараз дуже велика, тому що спорт — це невід'ємна частина нашої країни.

Читайте також:

• "Я ніколи не думала, що стану дворазовою олімпійською чемпіонкою": шлях Ольги Харлан до фехтувального Олімпу
• "Це не було легко": Ольга Харлан поділилася, як війна вплинула на стосунки з коханим
• "На її ім'я підуть": у федерації фехтування відреагували на ідею Ольги Харлан відкрити спортивну школу