Кіра втратила і тата, і маму: як 16-річна дівчинка вистояла після найстрашніших втрат

Кірі всього 16. За цей час вона пережила багато втрат. Її тато загинув на війні, коли їй було всього 6. Через три роки дівчинка залишилася і без мами — рак забрав найдорожче. Тепер Кіра живе з бабусею і дідусем. Попри біль і порожнечу, вона зуміла вистояти.

Як дівчина навчилася жити далі та знаходити сили там, де, здавалося, їх немає, — в документальному проєкті "Дітям наших захисників" на телеканалі "Дім".

Кіра перейшла в 10 клас, живе в Києві з бабусею і дідусем.

Незабаром після народження Кіри у її мами Ані діагностували рак. Бабуся з дідусем забрали дівчинку до себе, тому що їхня дочка змушена була постійно перебувати в лікарні.

"У три роки я віддала Кіру в садок. У Ані була ремісія, і вона приїхала до нас. Ми з нею пішли за Кірою в садок. Вона навіть не впізнала маму. Це було, звичайно, боляче. Ми одягнулися, вийшли на вулицю, я Кіру в колясці везла. І вона на Аню постійно говорила "тьотя". Я її поправила: "Зайчику, це твоя мама". А вона слово "мама" навіть не зовсім зрозуміла. І коли ми вже прийшли додому, вона з нею трохи роззнайомилася", — згадує Інна, мати Анни і бабуся Кіри.

У період ремісій Аня була поруч з дочкою. Однак потім потрібно було знову повертатися до лікарні. І це були важкі моменти для маленької Кіри.

Аня померла, коли Кірі було 9 років.

А за три роки до цього на війні загинув її батько Ярослав.

Ярослав пішов захищати Україну добровольцем у 2015 році, був командиром відділення саперного взводу в штурмовому батальйоні "Айдар". Він загинув 11 липня 2016 року під час виконання бойового завдання недалеко від Мар'їнки Донецької області: Ярослав разом з двома побратимами-саперами висунулися на передній край і підірвалися на міні.

"Під Новий рік Ярик приїжджав у відпустку. Кіра до нього навіть ніяк, вона ще маленька була. Я кажу: "Кірюшо, це тато". Вона ходила навколо нього, але потім впізнала. У 2016 році Ярик повинен був піти у відпустку на ротацію. Але він з парою побратимів пішли на завдання і загинули. Ми брали Кіру на похорон її тата, але вона дуже важко це перенесла, у неї піднялася температура, я навіть швидку викликала. Тому на похорон вже Ані, ми її залишили з сусідами. Дуже важко вона переживала втрату і тата, і мами", — розповіла Інна.

Кіра каже, що пам'ятає тата ще менше, ніж маму.

"Я знаю про нього в основному з “Вікіпедії” — де служив, як загинув. Зі спогадів залишилося, як він одного разу забрав мене до себе на день народження, а ще, як дзвонив з фронту, як говорив, що повернеться", — поділилася дівчинка.

Інна зазначає, що онука все дитинство постійно запитувала: "Чому у всіх дітей є батьки, а у мене немає?". Бабуся тільки відповідала: "Зайчику, так Бог розпорядився. Я не знаю, чому так сталося. Але так сталося".

Будь-якій дитині не вистачає батьків. І як би бабуся з дідусем не старалися, вони все одно не зможуть повністю замінити маму і тата.

"Кіра постійно зі мною. Я з двох років її виховую, але все одно я не мама. Так, вона любить мене, але мама є мама. Будь-якій дитині не вистачає батьків", — сказала Інна.

Зараз родині допомагає авіакомпанія "Українські вертольоти", яка створила благодійну платформу "Дітям наших захисників". Кіра регулярно отримує подарунки — необхідні речі, заявки на які вона залишає благодійникам.

"Ноутбук, джойстик, мікрофон, годинник, аерогриль. Я хотіла ці речі. І приїхали з "Українських вертольотів" і подарували їх. Також ми їздили на цікаву інтерактивну виставку, екскурсії", — розповіла дівчинка.

А коли у Кіри був випускний у 9 класі, представники компанії "Українські вертольоти" прийшли привітати її на шкільне свято.

"Було дуже приємно. Коли я отримувала диплом, вони вийшли і подарували мені величезного ведмедика. Це було дуже несподівано. Напевно, на цьому випускному я виділилася по максимуму", — поділилася дівчинка.

"Українські вертольоти" допомагають дітям-сиротам Києва та області, у яких батьки загинули, захищаючи Україну.

"Керівництво компанії вирішило допомагати таким дітям на системній основі. Через благодійну платформу соціально відповідального бізнесу "Дітям наших захисників" ми щомісяця надаємо їм допомогу — це 10 тисяч гривень на місяць. Ми купуємо за їхнім запитом те, що необхідно сім'ям, в яких живуть діти з опікунами. Зараз вже близько 200 дітей мають таку опору у вигляді бізнес-опікунів. Це не разова історія, це регулярна допомога, щомісячна. І щомісячна комунікація, взаємодія. І це буде тривати до досягнення дитиною 18 років", — розповіла комунікаційна директорка авіакомпанії "Українські вертольоти" Леся Червінська.

Попередні випуски проєкту "Дітям наших захисників":

• "Мій тато — герой!": історія 12-річного Тимофія про втрату і гордість
• Батько загинув на війні, мати померла від раку: історія 15-річного Нікіти