"Найцінніший вантаж": про створення зворушливого мультфільму розповідає французький режисер Мішель Азанавічус

Нещодавно в кінотеатрах України відбулась довгоочікувана прем'єра анімаційного фільму "Найцінніший вантаж" від французького режисера, лауреата премії "Оскар" та амбасадора United24 Мішеля Азанавічуса. Маємо нагоду поспілкуватися та дізнатися більше про нову стрічку.

Режисер поділиться з "Ранком Вдома", що саме стало натхненням для створення анімаційного фільму, скільки часу зайняла робота над ним та чому історії звичайних людей мають таке велике значення.

Ведуча — Ольга Фанегей-Баранова.

— Ви приїхали до України презентувати стрічку. Яке значення має для вас цей візит?

— Я в Україні з моменту повномасштабного вторгнення — це ще один спосіб показати мою повну підтримку українському народу та його боротьбі за свободу і демократію. 

Для мене приїзд сюди є привілеєм і честю. 

— Історія “Найціннішого вантажу” зворушлива, але й болюча. Що стало поштовхом до її екранізації?

— Спочатку це була книга, яку я прочитав. Мені надіслали її ще до того, як вона була опублікована, і це найбільше джерело натхнення.

Я був приголомшений, подумав, що міг би зняти за нею фільм.

Дія відбувається під час Другої світової війни. Це був драматичний час, але те, як автор книги виклав цю історію… Я б не сказав, що вона дуже оптимістична, але це частина життя.

Вона прославляє людей, які поводяться правильно в ці часи. 

Якби з цієї історії можна було б винести лише одне послання, то це те, що у вас завжди є вибір бути порядною людиною, навіть коли здається, що світ навколо вас розвалюється. 

Це питання вибору і кожен може поводитися правильно.

— Чому для вас було важливо показати війну через людяність, а не насилля?

— Фільми про Другу світову і, зокрема, про євреїв зазвичай розповідають або про жертв — євреїв, які були вбиті в той період, або про нацистів чи солдатів.

Ця ж історія — про звичайних людей, подружжя дроворубів, які поводяться добре і рятують євреїв під час війни.

Це добре, що ми показуємо молодому поколінню таких героїв і що діти знають, що, знову ж таки, це питання вибору.

Коли ти дитина, тобі потрібні зразки поведінки, герої — нормальні люди, які чинять правильно. Думаю, це дуже ефективний приклад для дитини.

— Візуальний стиль стрічки — унікальний. Чим ви надихалися?

— Коли я читав цю книгу, я відчував, що це класика. Ніби написана історія існувала ще до того, як письменник розповів її, якщо ви розумієте, що я маю на увазі.

Я хотів зберегти цей аромат у фільмі, тому звернувся до французького живопису кінця XIX століття.

З картинами не можна робити анімацію, тому я змішав їх з японськими гравюрами, особливо художника, на ім'я Хіросіґе.

Ця суміш насправді існує у французькій історії мистецтва. Ми називаємо її японською, і наприкінці XIX століття були ілюстратори, які працювали так само. Наприклад, Анрі Рів’єр.

Він також мене надихнув, бо ілюстрував книги.

У певному сенсі це те, що я робив, маю на увазі, не ілюстрував книгу, а адаптував її й намагався зберегти аромат казки. Так ми й прийшли до цього дуже класичного образу.

— Як створювали саундтрек до фільму?

— Мені випала чудова нагода попрацювати з Александром Деспла — одним з найкращих композиторів сучасності. Він створив так багато гарних партитур — і для нашої історії теж.

Він витратив багато часу, був дуже обережний і дуже стурбований цією історією.

Знаєте, з такою драматичною історією музика важлива, бо вона дає правильну дистанцію: іноді, якщо ви занадто емоційні, це може бути дуже мелодраматично. Тож ми працювали разом.

Я сказав йому, де хотів би почути музику.

Я витратив шість років на створення цього анімаційного фільму, з них три — на виробництво, і всі ці роки я провів з музикою.

— Ви амбасадор United24. Як культура, зокрема кіно, може підтримати Україну зараз?

— Насправді цього ніколи не знаєш, але я глибоко переконаний, що кожен крок має значення, кожен внесок має значення, і це спосіб підтримувати полум'я живим.

Не тільки тут, в Україні, а й за кордоном, особливо у Франції.

Цей фільм не говорить про Україну, але я робив інші речі про Україну і, як посол United24, минулого року написав книгу — це галерея портретів українських захисників, яких я зустрічав тут, в Україні, і особливо на лінії фронту. Всі прибутки від книги йдуть на користь United24.

Тож для мене це був спосіб не тільки знайти трохи грошей, але й поговорити про Україну в людському масштабі. Не як політик, не як експерт, а на людському рівні.

Читайте також: "Ціль припинила існування": про свою нову книгу, її тематику та героїв розповідає військовий Сергій Демчук