"Ціль припинила існування": про свою нову книгу, її тематику та героїв розповідає військовий Сергій Демчук

До студії "Ранку Вдома" завітав письменник, журналіст і військовослужбовець 2-го Інтернаціонального легіону Сергій Демчук, щоб представити свою нову книгу. "Ціль припинила існування" — це збірка короткої прози, що розповідає реальні історії людей, які змушені жити в умовах війни.

Письменник поділиться, як саме виникла назва книги, чому він обрав формат оповідань, а не роману, а також розповість, хто стали головними героями та чиї історії він вирішив розповісти у своїй праці.

Ведучі — Лілія Ребрик та Костянтин Октябрський.

— Як виникла назва “Ціль припинила існування”?

— Я довго думав над назвою, і спочатку була “Повітряна тривога”. А дружина каже: “Ціль припинила існування", — прочитала в Telegram-каналі. Так і з'явилась ця назва. 

Мені здалося, вона відповідає духу часу і, водночас, у ній є щось таке буддистське: ціль припинила існування, ми нікуди не поспішаємо, живемо тут і зараз. 

— Про що ця збірка? Які теми ви в ній порушуєте?

— Це оповідання про людей під час війни — військових та цивільних, що змушені жити в такій реальності. 

У збірці є оповідання про моїх друзів. 

Женю, якому відірвало руку. Ще — оповідання про Вітю. На жаль, йому на війні відірвало дві руки. Вигадки немає. Можна сказати, що це документальні оповідання.

Бо, в принципі, життя у нас сильніше за будь-який художню вигадку. 

— Наприкінці збірки є ще й п'єса? 

— Та-та, п'єса. Незадовго до повномасштабної війни знайомі з театру Курбаса попросили її написати. 

Я почав її писати й почалася війна. Зробив невеличку паузу, а пізніше все ж закінчив. Її хотіли ставити в театрі, але, поки, знову ж таки через війну, до цього не дійшло. 

Можливо, колись це втілиться.

— Ваша книга складається з окремих оповідань. Чому ви вирішили звернутися саме до цього формату, адже у вас є й романи?

— Для роману треба, щоб пройшло трошки часу, і писати вже з часової відстані. 

Ці оповідання написані про те, що відбувалось в той самий час, тобто, це рефлексії, замальовки, нотатки — short stories (короткі оповідання), а роман ще попереду. 

Я вже пишу роман чи повість про службу в армії.

— Що об’єднує ці оповідання? Є якась спільна лінія між ними?

— До речі, там ще є історії хлопців і дівчат, які повернулися з полону.

Я працював на волонтерських засадах у Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими й спілкувався з людьми, які повертались з полону.

Тож у цю книгу потрапили їхні історії.

Мені хотілося, щоб ми їх публікували ще й у соцмережах, але найбільше я хотів, щоб вони залишились десь на папері. Ці історії проходять крізь усю книгу, майже через кілька оповідань.

Можливо, це і є така нитка, але головна — це атмосфера і, власне, війна.

— Наскільки важливо витримувати часову дистанцію між подіями і їхньою художньою обробкою?

— Для кожного автора це індивідуально. На мою думку, потрібно писати зараз, не треба чекати, тому що, знову ж таки, ми живемо в такий час, коли невідомо, що буде завтра. 

Багато хлопців, які воюють, написали вже книжки: Андрій Павловський написав про перший рік служби, “Паштет” Белянський — тому чекати я б точно не радив.

— Коли ви зрозуміли, що маєте тягу й талант до писання? Що спонукало почати писати?

— Ще у школі я писав віршики, пісні, щоб співати під гітару, а потім, після навчання, зацікавився літературою, став багато читати й в якийсь момент вирішив спробувати.

Тоді я також почав працювати ведучим на коростенському телебаченні, писав тексти для програми, а потім це якось природно трансформувалося в літературу.

— Жанр ви заздалегідь продумуєте, чи як піде?

— Я більше йду за героями. Коли пишеш, кожного дня виникають нові ідеї. 

Може бути намічена якась лінія сюжету, але щодня приходять нові ідеї, і герої можуть поводитись інакше, ніж ти собі уявляв наперед.

— Ви військовослужбовець. Наскільки важко поєднувати службу і літературну діяльність, адже це ж такі різні полюси?

— В армії багато тем для літератури — це такий клондайк. Багато персонажів, яких не треба вигадувати, а час, годинку можна знайти. 

Зазвичай я пишу приблизно годину, щоб не вимушувати з себе текст.

— Тобто це не робочий день?

— Змусити себе сісти й почати — це нагадує робочий день. А потім вже ні, потім уже більше задоволення.

— Де можна придбати “Ціль припинила існування”?

— Книгу можна придбати в "Книгарні “Є”.

Власне, в руках ви тримаєте перший примірник, який тільки-но прийшов з друкарні.

Читайте також: "Велика маленька мрія" в домі Шерон Стоун: про творчість і натхнення говоримо з художником Артуром Солецьким