Історія кількох поколінь однієї родини: розмова з авторкою серії книг "Дикі паростки" Ольгою Саліпою

Поетеса і журналістка Ольга Саліпа вже підкорила читачів і любовною лірикою, і історичними романами, і дитячою літературою. До ефіру "Ранку Вдома" авторка доєдналася, аби поговорити про свою третю книжку з тетралогії "Дикі паростки. Вільні в'язні". Письменниця розповіла про те, як виникла ідея написати родинну сагу, про що у ній ідеться та скільки ще планується частин.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Розкажіть, як виникла ідея написати серію "Дикі паростки" та зокрема третю книгу — "Вільні в'язні".

— Ідея написати родинну сагу виникла давно. Я виношувала її впродовж кількох років. Підштовхнув мене сісти і написати першу чернетку рукопису дедлайн конкурсу "Гранд Коронація слова". У мене було лише кілька місяців на те, щоб написати достойний цього конкурсу твір. За рік до того я отримала гран-прі "Коронації слова". Тож я вирішила таки взятись за цю ідею і написати першу книгу цієї родинної саги. Написала дуже швидко — менше, ніж за три місяці. 

— Давайте розпочнемо з короткої передісторії для тих глядачів, котрі ще не прочитали попередні книжки тетралогії. Про що ця серія? 

— Вона про різні покоління родини Луциків. Історія розпочинається на початку ХХ століття і триває до сучасного часу. Родина живе в містечку Гусятин, яке розташовувалося на двох берегах річки Збруч. Зараз це Тернопільщина і Хмельниччина. Думаю, більшість з нас знає, що по річці Збруч проходив кордон і селище Гусятин було розділене на два населених пункти, котрі опинилися в різних країнах. Ця невидима межа пройшла і між родинами — не тільки територіально, а й духовно. Вплив різних країн, різних підходів, різної влади впродовж багатьох десятиліть дуже формував ментальність мешканців тих територій. Навколо цього якраз і ґрунтується ідея цієї родинної саги. Оскільки це родинна сага, а не тільки історична, то тут є і кохання, різноманітні родинні гріхи.

— Які відгуки отримуєте від читачів на цю сагу?

— Перші наклади першої і другої книг розкупили дуже швидко. А наклади були кількатисячні!  Тобто я розуміла, що вона популярна, але відгуків на неї у соцмережах майже ніде не було. Це мене дуже хвилювало і лякало. Однак за півроку після того, як закінчився перший наклад двох частин цієї родинної саги, з'явився шквал схвальних відгуків! Всі запитували, де можна купити, але на той час її вже у книгарнях не було. Ті, хто хотів прочитати, мосили чекати, коли вийде третя книга, бо разом із нею друкувалися нові наклади перших двох частин.

Багато позитивних відгуків мене дуже тішать, тому що ця історія для мене особлива і дуже близька. Вона також актуальна для нашої країни. 

— Чи є у вас якийсь письменницький ритуал — те, що допомагає створити потрібний настрій для роботи? Можливо, якась музика чи якесь місце? 

— Я зазвичай люблю дуже "заземлюватися" — дивитися на воду, на річку. Такі місця дають мені силу. Стосовно письменницьких ритуалів, то чогось такого особливого немає. Зараз для мене головний письменницький ритуал — це знайти час на те, щоб сісти і розпочати писати. Якщо я знайшла час, значить буде натхнення і буде бажання працювати. 

— Ви мама, ви маєте основну роботу, захоплюєтесь квіткарництвом… Як у цьому шаленому графіку знаходите час на написання книжок? 

— Я для себе відкрила таку річ як планування. Як людина творча, я завжди думала, що буду від цього дуже далека, що це нудно і недієво. Але насправді планування дуже добре працює. Намагаюся щодня запланувати трішечки часу на творчість і на інші свої діяльності. Маленькими кроками набагато легше йти до великої цілі. 

— У ваших книгах піднімаються дуже актуальні питання на сьогодні: про свободу, про права людини, про спротив. Чи проводять ваші читачі і ви самі паралель із сучасними подіями?

— Дуже часто я отримую відгуки про те, що читачі відчувають рефлексії на сучасні події. Багатьом із нас здається, що ми переживаємо такі страшні історично насичені часі, і що гірше, ніж нам, ніколи нікому ще не було. Але ті, хто читають цю родинну історичну сагу, хто занурюється в історію нашої країни, розуміють, що наші предки переживали якщо не такі самі, то набагато гірші і страшніші події. Початок ХХ століття був дуже насиченим на історичні події. Були і війни, і хвороби. Тож багато людей проводять паралелі з сучасними подіями і надихаються тим, що наші предки вижили і вистояли. Це означає, що ми теж маємо шанс на те, щоб зберегти себе, щоб вистояти і щоб мати своє майбутнє. 

— Як ви визначаєте, що книга завершена і історія розказана?

— Для мене книга завершена тоді, коли склалися всі пазли і коли для мене відкрилися нові сторінки цієї історії, яких я не знала, коли починала писати. Я не завжди знаю, чим закінчиться моя історія. Дуже часто буває, що коли я прописую певний елементи сюжету, я ще не знаю, що в кінці він зіграє ключову роль. Наприклад, у першій книзі є історія однієї з героїнь, Магди, яка всіх вражає наприкінці. Я сама не знала, як це героїня проявиться в кінці цієї історії. Так буває дуже часто. 

Спочатку я планувала три книги у цій родинній сазі, але вони писалися до початку повномасштабного вторгнення. Після я зрозуміла, що не можу розповісти історію родини Луциків, якщо не доведу їх до сучасних подій і до сучасної України. Історія буде неповною. Четверта книга буде завершальною, хоча мої читачі просять, щоб ця історія взагалі ніколи не закінчувалася.

Читайте також: "На мінному полі пам'яті": про книгу загиблого захисника Максима Кривцова говоримо з представницею видавництва "Наш формат"