"На мінному полі пам'яті": про книгу загиблого захисника Максима Кривцова говоримо з представницею видавництва "Наш формат"

Нещодавно на Kyiv Book Fest відбулася презентація майбутньої книги кулеметника, поета і фотографа Максима Кривцова — "На мінному полі памʼяті. Щоденники, есеї, оповідання". Захисник загинув 7 січня 2024 року зі своїм рудим котом, а перша і єдина поетична збірка Максима — "Вірші з бійниці" — була розпродана вже через кілька годин після того, як зʼявилась новина про його смерть.

Неопубліковані роботи бійця небайдужі люди упорядкували у нове видання. Про книгу, якої б краще не було, у студії "Ранку Вдома" говоримо з випусковою редакторкою видавництва "Наш формат" Наталією Коваль.

Ведучі — Ірина Хоменко та Денис Мінін.

— Як і кому спала на думку зробити нову книжку з невиданих часточок робіт Максима?

— Власне, смерть Максима вразила нас усіх, а особливо його побратима та друга — Валерія Пузіка. Саме він почав збирати тексти, які Максим йому надсилав. Формував збірки, надсилав зі словами: “Просто хай побуде в тебе”.

У Максима було відчуття, що життя швидкоплинне, і що ці тексти треба зберегти.

Валерій почав їх збирати, частину зібрала сім'я, а ми сформували пул текстів для збірки. Валерій придумав зробити її у вигляді щоденника, а ми у видавництві подумали, що можна додати пости з Facebook та фотографії, щоб показати Максима різним, адже у нього різноманітні тексти: і оповідання, і замальовки, і роздуми на злободенні теми, і вірші, і кулінарні рецепти, і фотографії. 

— Який з творів Максима найбільше його характеризує?

— “Стоматологи з кулеметами”. Там він називає Крим "молочним зубом", але своїм. Мабуть, ця робота, хоча мені близькі всі його твори…

Дещо важко було працювати над книжкою, але це те, чим я можу допомогти, щоб його твори жили далі, щоб він жив далі, щоб він у своїх текстах був поруч з нами.

— Які твори увійдуть до книги?

— Валерій окремо передав нам оповідання, але ми разом перечитали Facebook-сторінку Максима і побачили, що деякі з них все ж були опубліковані, тому ми розставили все хронологічно: тексти ідуть за роками. Це і оповідання, і короткі записки, і есеї, і роздуми про своїх товаришів, про те, як вони були в Авдіївці у 2015 році, роздуми про 2022 рік. Інтерв'ю, які він робив для “Ветеран Хабу”, адже він працював там. Різні замальовки, вірші, короткі думки й, звісно, рецепти та фотографії. Це буде своєрідна книжка-щоденник, ніби сторінка у Facebook з репостами та фото. Це дуже цікавий формат, з яким я не працювала раніше. Ми хотіли подати це як сторінку, яку ти читаєш і ніби Максим розповідає ці всі історії тобі.

— Скільки людей долучилися до створення книги?

— Звісно, Валерій Пузік, як укладач, і родина. Ми обговорювали з ними назву, і першочергово назва мала бути “Записки Далі”. Однак, щоб не лякати та не дивувати людей, не маніпулювати, ми знайшли цитату з його вірша з попередньої збірки “Вірші з бійниці”, який починався “На мінному полі пам'яті…”. Саме цю цитату ми обрали, тому що пам'ять — ключова в цій книжці.

Вона зберігає пам'ять про його побратимів, про людей, яких він зустрічав на територіях, де вони воювали.

Також ми спілкувалися з його побратимом Дмитром Вербичем та організатором таборів для дітей “Строкаті Єноти” Олександром Чубом. Максим часто їздив туди та був виховником. Тому родина і ці троє людей були тими, з ким ми найбільше спілкувалися, щоб зрозуміти, якою має бути книжка. Ми давали їм почитати текст, щоб вони підказали, що додати, а що не варто додавати, а також, щоб ідентифікувати людей на світлинах.

— Чи може ця книга стати голосом для людей, хто ще не знайшов слів для опису свого досвіду війни?

— Думаю, що так. Тому що там і життя, і війна. Тобто у нас не тільки війна є, у нас є так само життя. І потрібно військовим говорити із цивільним і цивільним говорити з військовими. Тому я думаю, що це буде хороша книжка для них, адже там є не тільки якісь військові замальовки і думки про війну, а й те, як Максим намагався після того, як він звільнився знайти роботу, як функціонував у суспільстві, як намагався допомогти так само ветеранам. 

— Якби Максим міг почути вас, що б ви йому сказали?

— Я б хотіла йому сказати, що ми не забуваємо його, не забудемо, ми його дуже любимо, читаємо його тексти і розповідаємо про нього світу.

— З першої книги Максима 50% коштів ішли родині, а 50% — організації “Реформація”. Чи продовжиться ця традиція?

— Звісно, як із першою книгою, так і з цією, частина грошей іде до родини Максима, а інша частина — до громадської організації “Реформація”, яка спрямовує ці кошти на підтримку військових.

— Чи є ще твори, які не ввійшли в збірку?

— Так, ще дуже багато є у Facebook, що треба зібрати, класифікувати, щоб створити нову збірку. Думки щодо цього вже є.

— Що було найважчим при складанні цієї книги-щоденника?

— Гортати сторінку у Facebook. Ти розумієш, що не можеш більше написати цій людині, вона тобі вже не відповість. Останній рік ми дуже багато спілкувалися, коли працювали над збіркою “Вірші з бійниці”… Тому так. 

Було досить важко, коли ми переглядали всю Facebook-сторінку, додавали фотографії, і моментами я, справді, не могла працювати.

Треба було трошки відволіктися, щоб об'єктивно подивитися на тексти, фотографії та вибрати те, що потрібно, аби книжка була чудовою і представляла Максима з різних сторін.

— Коли та де можна придбати “На мінному полі пам'яті. Щоденники, есеї, оповідання”?

— Ми робимо останні приготування до книжки, і вона піде в типографію. Хочемо, щоб нам не заважали ані блекаути, ані наші настирливі “сусіди”, і щоб книжка вийшла до роковин загибелі Максима — 7 січня.

Читайте також: Хто написав вірша про загиблого "Дельфіна" та чому назавжди відчуватиме провину — історія військового Юрія Малиновського