Хочу дарувати автомобілі побратимам: Андрій Хом'як переніс ампутацію ніг і заснував ініціативу "Мобільний ветеран"

Ветеран Андрій Хом'як звернувся до редакції "Я не забуду" у пошуках військового з ампутацією обох ніг, щоб подарувати йому автомобіль з ручним керуванням. Андрій знає, як важлива мобільність після поранення — адже сам втратив обидві кінцівки.

Ведуча — Ірина Хоменко.

Андрій

Ветеран війни Андрій Хом'як із Житомира запустив проєкт "Мобільний ветеран", щоб військові з ампутацією могли бути максимально мобільними. У межах проєкту Андрій купує авто, відновлює його, встановлює ручне керування і дарує машину ветерану.

Чоловік знає, наскільки важливо ветерану бути мобільним. Адже сам пройшов складний шлях від ампутації ніг до таких приголомшливих подарунків незнайомцям.

"Я дивлюся "Я не забуду" і бачу, що ви часто працюєте з ветеранами, допомагаєте, втілюєте їхні мрії. Мені потрібна ваша допомога в тому, щоб знайти ветерана, який погодився на мою пропозицію. Я хочу подарувати авто. Просто я сам якийсь час був без автомобіля, а потім, коли вже була машина, я зрозумів різницю. Я знаю, наскільки це важливо, щоб жити повноцінно. Коли у мене є автомобіль, для мене немає обмежень. Я ні від кого не залежу. І хочу, щоб хлопці теж були незалежними і мобільними", — зазначив Андрій.

Ще до повномасштабного вторгнення друг Андрія Хом'яка брав участь в Антитерористичній операції (АТО) на Донбасі. Якось він прийшов у відпустку, розповів про фронт, що дійсно в Україні з 2014 року йде жорстка війна. Андрій теж вирішив стати на захист країни, і 2015 року підписав трирічний контракт, служив у 30-й окремій механізованій бригаді. Воював на Донбасі — Волноваха, Андріївка, Зелений Гай.

Андрій звільнився зі служби у 2018 році. Але коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення — в перший же день пішов на фронт добровольцем, вступив до лав 26-ї артилерійської бригади.

22 березня 2022 року поблизу Києва Андрій отримав важке поранення, внаслідок якого втратив обидві ноги.

"Був запланований виїзд. Наш начальник штабу наказав розрахункам вишикуватися, що було неправильно, і про це ми сперечалися. Це були вже не ті умови і не та війна, яку той вивчав колись. Але він вишикував автомобілі з гаубицями, з бойовими розрахунками. І нас усіх накрили касетними мінами", — згадує ветеран.

Поранений Андрій лежав і чекав смерті.

"Я був упевнений, що помру, і я до цього був готовий. Напевно, далася взнаки робота батальйонних психологів ще часів 2015-2016 років. Я був готовий до цього, думав, що все, мені "гайки". Я просто взяв хрестик, згадав маму, сестер (у мене їх п'ять), племінників. І лежав, чекав. Нога вже була відірвана, я втратив багато крові. Але осколок перетиснув артерію, застряг у м'язі — і це мене врятувало", — продовжив чоловік.

Поранених, яких на той момент було дуже багато, відвезли до найближчої лікарні. Андрій весь цей час був у свідомості, непритомнів, коли його вже повезли в операційну.

Втрату однієї ноги чоловік усвідомив відразу після поранення. Згодом у госпіталі лікарі повідомили про необхідність ампутації другої.

"Я кажу: ампутуйте, ви ж лікарі, що ви мене питаєте? Вони кажуть: ти повинен підписати... Я підписав, тому що моя мета була — вижити", — зазначив Андрій.

У Андрія була висока складна ампутація. Навіть західні фахівці не бралися за таке протезування. Чоловік разом з лікарями подавав заявки до США, Німеччини, Японії. Але через 2-3 тижні отримували відмову. Напередодні Нового року позитивна відповідь надійшла з Ізраїлю, і 15 січня 2023 року Андрій вирушив на протезування.

"На місці мене оглянули лікарі, фахівці. Вони порадилися і вирішили, що протезувати немає сенсу. Сказали: давай просто будемо проходити реабілітацію, вчитися якимось певним речам. Почали з навчання тримати баланс. Це було складно для мене, вже потім у басейні на пінопласті тримався нормально. Але я продовжував наполягати на протезуванні. Я хотів спробувати все-таки. Я був упевнений, що зможу", — розповів ветеран.

Фактично, протезування Андрія — це був експеримент. Тому що лікарі не були впевнені, що чоловік це витримає. Але Андрій витримав. Більш того, він став амбасадором цього ізраїльського центру "Левінштейн".

"Довго йшли до того, щоб культеприймач більш-менш тримався. Були складні моменти. Я думав, що буде набагато страшніше. Тому що мені розповідали, що будуть страшні болі, коли будеш ставати на протези. Болю ніякого не було. Все було нормально. Але з часом почали підіймати висоту, нарощувати. І плюс-мінус у нас, в принципі, вийшло те, чого ми хотіли досягти. Просто наскільки це практично — це вже інше питання. Але я задоволений тим, що отримав в Ізраїлі. Задоволений навіть не протезами, а в цілому їхнім методом реабілітації. Все настільки відповідально. З тобою індивідуально займається реабілітолог. Всі їхні покрокові дії дуже відпрацьовані, все досконало", — прокоментував Андрій.

Але після повернення до України Андрій все частіше став пересуватися на кріслі колісному. Тому зіткнувся з повсякденними справами, і виявилося, що його протези в житті непрактичні.

"Я довго в них ходити не можу, 10-15 хвилин. При цьому їх потрібно надягати півгодини, щоб 15 хвилин походити. Тобто протези в моєму випадку непрактичні, вони не вирішують мої проблеми", — пояснив ветеран.

Андрію зручніше користуватися кріслом колісним або автомобілем.

"Я практично не буваю вдома, я завжди десь їжджу. Я крісло поклав в автомобіль — і поїхав. За останні півтора року я проїхав понад 150 тисяч кілометрів по Україні. Чотири машини заїздив", — зазначив він.

Андрій навчився водити машину ще в дитинстві, в 12 років. Навчив його цьому вітчим, який був професійним водієм. І Андрій теж потім обрав цю професію.

Після поранення вперше сів за кермо ще в шпиталі — прокататися Андрію дав побратим, який теж був з ампутацією і мав BMW-350 з ручним керуванням. Після повернення з Ізраїлю Андрій придбав вже свій автомобіль, і навіть деякий час працював у таксі.

"Після Škoda я купив Audi. Зареєструвався в мобільних службах таксі Bolt, Uklon і таксував у Житомирі. Вночі стояв на вокзалі. Це було для мене принципово, це не заробіток був, я міг і безкоштовно когось підвезти. На вокзалі трохи зарубився з вокзальними таксистами. Вони мене хотіли вигнати. Питають: "Ти за скільки її відвіз?". Відповідаю: "По совісті". Але я відстояв своє, і мене вже не чіпали", — розповів чоловік.

Згодом Андрій залишив роботу в таксі, відкрив деревообробний цех.

А нещодавно у чоловіка з'явилася ідея — подарувати авто ветерану, який опинився в такій же складній ситуації, як і він.

"Спочатку я планував займатися виготовленням і встановленням ручного керування, тому що я його вивчив досконало, зрозумів — які є мінуси, які плюси, і що можна змінити. У своєму деревообробному цеху я зробив для цього окремий куточок. Але ще не встиг все налагодити. А тут мені людина була винна гроші. Він запропонував за борги віддати автомобіль. Мені дві машини не потрібні, і я подумав — а хтось без авто. У мене багато підписників: у Facebook — 7 тисяч, у TikTok — 15 тисяч. Люди допомогли відремонтувати цю машину, встановити ручне керування, ми все нормально зробили. Я написав у соцмережі пост, щоб знайти ветерана. Але відгуків не було. Тому я вирішив звернутися до "Я не забуду", — пояснив ветеран.

Сьогоднішній подарунок — це старт проєкту "Мобільний ветеран", перше авто з ручним керуванням, яке Андрій Хом'як підготував для передачі незнайомому побратиму. Однак він не знає, кого саме знайшла редакція "Я не забуду". Чоловіки вперше зустрінуться саме в студії.

Вадим

25-річний Вадим Сітарчук втратив обидві ноги рік тому, виконуючи своє перше бойове завдання.

У Вадима є молодший брат — Тарас, він теж військовослужбовець, 95-та окрема десантна штурмова бригада.

Батьки хлопців рано померли, їх виховувала бабуся. Батько загинув на будівництві, коли Тарасу було 6 років, а Вадиму — 8. Через чотири роки, у 2012 році, померла мати — не перенесла пневмонію. Тоді братам було 10 і 12 років.

З початком повномасштабної війни першим на фронт пішов 21-річний Тарас — 25 липня 2023 року. Він уже пройшов Куп'янсько-Лиманський, Курський напрямки, отримав чотири поранення.

Коли Тарас отримав перші поранення, у 2024 році прийняв рішення йти до війська старший брат. Вадим зазначає, що головною його мотивацією була помста.

"Страшно було, звичайно, але більшу роль відігравала помста", — сказав він.

Після проходження навчання Вадима направили на Куп'янський напрямок. Однак у своєму першому бойовому завданні, 24 липня 2024 року, отримав важке поранення.

"Ми вночі зайняли позицію, сиділи, чекали ранку. Вранці прийшла ще одна наша п'ятірка. І нас почали атакувати ворожі дрони. Скидали гранати, а потім мені в ноги прилетіла 82-га міна. Спочатку я не зрозумів, що поранений, просто шум у вухах. Але потім, коли захотів встати на ліву ногу, вона просто склалася, і я впав. Біль був нестерпним. Я почав кричати спочатку від болю, а потім, що я "трьохсотий". Підбіг побратим, наклав мені один турнікет, другий, і бандаж на руку, бо вона була зламана", — розповів ветеран.

Вадим згадує, що на полі бою пролежав чотири години — його змогли відтягнути трохи і прикрити бронежилетом. Але через обстріл, що тривав, хлопця не могли евакуювати. Через чотири години прийшли побратими, перетягли Вадима в бліндаж, де він пролежав ще близько чотирьох годин. А потім — евакуація. Загалом з турнікетами на ногах Вадим пробув дев'ять годин.

Вадима доставили до лікарні в Харкові, де провели операції з ампутації обох ніг. Загалом хлопець переніс уже понад 20 операцій.

Зараз Вадим проходить курс у київському реабілітаційному центрі Tytanovi. Тут для фіксації протезів є можливість зробити йому остеоінтеграцію — процес з'єднання живої кісткової тканини і поверхні імплантату. Для цього Вадиму потрібно наростити кістку, м'язи, а потім вже пройти остеоінтеграцію.

"Остеоінтеграція з усіма операціями та титановими імплант коштує близько 1 мільйона гривень. Це на дві кінцівки. Плюс ще нарощування кістки, нарощування м'язів — це теж операції, це теж кошти. Держава не фінансує це, проте Tytanovi допомагають: відкривають збір, проводять розіграші та допомагають хлопцям з високими ампутаціями. Буде відкрито збір і спеціально для мене. А так вже для 12 військових вони зібрали 15 мільйонів", — розповів ветеран.

Під час лікування у Вадима з'явилися нові хобі — хлопець почав займатися дайвінгом, боксом, стрільбою з лука.

Зараз Вадим пересувається на кріслі колісному. Якщо потрібно по місту — або на таксі, або на спеціально обладнаних автомобілях центру Tytanovi.

Однак хлопець уже пробував водити автомобіль, і його мрія — мати власну машину.

"Поки що потрібно зайнятися протезами, а потім уже думаю про авто", — поділився Вадим.

Для Вадима було несподівано почути в студії "Я не забуду" слова від Андрія, який підтримав хлопця за його моральний дух, за жагу до життя, і повідомив про свій подарунок.

"Я без ніг вже з березня 2022 року. Зіткнувся з багатьма речами і знаю, як ніхто, що таке для мене авто і які переваги воно дає мені в житті. У мене з'явилася ініціатива купувати автомобіль, обладнувати його і дарувати ветеранам. У цьому мене підтримують підписники. Перший такий автомобіль хочу подарувати тобі. Щоб він тобі служив, і щоб у тебе все було добре", — сказав Андрій.

"Я не можу нічого сказати, немає слів. Це щось неймовірне. Якщо чесно, я в шоці. Я не очікував такого подарунка. Мені казали, що буде сюрприз. Але я не думав, що він буде таким. Дякую тобі за це", — відреагував Вадим.

Андрій передав автомобіль Вадиму, розповів про особливості керування, і ветеран здійснив свою першу поїздку.

"Дволітровий двигун, бензин. Ручне керування я встановлював сам. Нічого складного в керуванні немає. Ходова повністю замінена. Масла, фільтр — замінені. Гума передня — нова. Задня — супер, теж бомба", — перелічив Андрій.

• Приєднуйтесь до ініціативи "Мобільний ветеран": 5168745140161727 (ПриватБанк) Хом’як Андрій Вікторович
• Реквізити для допомоги Вадиму: 4149629376500401 (ПриватБанк) Сітарчук Вадим Сергійович

Попередні випуски проєкту "Я не забуду":

• Хотів розшукати сім'ю побратима: після загибелі "Анубіса" місію виконала його дружина
• Зміг побачити новонароджену дочку тільки телефоном: Тетяна дізналася правду про утримання чоловіка в російському полоні
• Скільки насправді українських бійців розстріляли на Курщині: рідні загиблих розповіли подробиці
• Росіяни розстріляли дев'ятьох полонених на Курщині: спільний біль і спільна мета об'єднала сім'ї полеглих українських захисників
• Закрила собою побратима: мати загиблої "Аліси" вперше зустрілася з врятованим дочкою бійцем